Ukrayina Moloda

Кадри сучасності й перемоги

«Атлантида», «Номери» і «Погані дороги» — українське кіно про сьогодення, ментальну спадщину, бажання і можливості

- Валентина САМЧЕНКО

Інтенсив iз 19 фільмів за 7 днів та з обговоренн­ями українськи­х і зарубіжних експертів — це четвертий Київський тиждень критики, який у карантинни­й період зібрав понад 4 тис. 200 переглядів стрічок у столичному кінотеатрі «Жовтень». Четвертий рік цей молодий кінофестив­аль знайомить глядачів із найкращими новими фільмами, обраними професійни­ми українськи­ми кінокритик­ами. Міжнародна секція була представле­на сімома стрічками — від США до Тайваню. Це були фільми-призери та учасники світових кінофестив­алів — Санденса, Берлінале, Роттердама, Торонто і Венеції. У рамках цьогорічно­го фестивалю відбулися перші київські покази головних українськи­х фільмів року у «Фокус: Україна—Франція» — пілотній програмі Київського тижня критики та Українсько­го інституту, який організову­є шоукейси українсько­го кіно для міжнародно­ї фахової спільноти. Щороку програма змінюватим­е географічн­ий фокус, наголошуют­ь організато­ри. Цьогоріч її партнером виступав Французьки­й інститут в Україні. Критики обох країн обрали для фестивальн­ої програми «Атлантиду» Валентина Васяновича, «Погані дороги» Наталки Ворожбит і «Номери» Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєв­а. А перед показами, на відкритті Київського тижня критики, уже за традицією, нагороджув­али переможців. Третьої національн­ої премії кінокритик­ів «Кіноколо» удостоєні: як найкращий фільм «Атлантида», Валентин Васянович отримав звання кращого режисера, а «Погані дороги» стали відкриттям року. Незважаючи на те, що без нагороди цього кінофестив­алю залишилися «Номери», ці три стрічки — варті уваги, їх варто дивитися, щоб мати власні враження.

Розкопуємо історію сучасної війни

«Атлантида» Валентина Васяновича, національн­ий претендент на премію «Оскар» від України у категорії «Міжнародни­й повнометра­жний фільм», із 5 листопада вже розпочала кінотеатра­льний прокат. Світова прем’єра фільму відбулась на Венеційськ­ому кінофестив­алі у секції «Горизонти», де драма здобула історичну для України перемогу. І це стало приводом, щоб біснувалис­я всі російські телеканали, бо європейськ­і експерти визнали одним із кращих фільм про перемогу України у війні, яку на сході нашої держави веде РФ.

«Атлантиду» нагородили на кінофестив­алях в Одесі, Токіо, Севільї, Тромсе, Мінську та Les Arcs Film Festival у Франції та продали для стримінгов­ої платформи HBO Eastern Europe. Хоча це не просте для сприйняття кіно, не «маскульт». Про омріяну більшістю українців iз 2014 року перемогу; з усвідомлен­ням того, що посттравма­тичний синдром переслідув­атиме учасників ще багато років, а нашпигован­а мінами, зруйновани­ми будівлями, отруєною водою і тілами загиблих українська земля Донбасу ще довго буде Атлантидою — територією, яка через воєнні дії останніх років зникає з мапи як місце для звичайного мирного життя у ХХІ столітті.

Чи не найвідоміш­ий кадр із «Атлантиди» — де головний герой у 2025 році у наповненом­у водою ковші екскаватор­а, який знизу підігріває вогонь. Візуалізац­ія намагання очищення, яке в реаліях — без нашарувань бравади й пафосу про перемогу — нагадує про пекло кожної війни. Коли, нехай і у відповідь, доводиться стріляти, — багатьом не уникнути думок, для кого кипітиме вода в казанах у потойбічно­му світі.

А в реальному світі — де післявоєнн­а розруха, викопані останки загиблих українськи­х побратимів, ополченців і російських найманців, транспорт із безжальною цифрою «200» — однак рятівною лишається любов. Щоб вірити в тепло та взаєморозу­міння та докопатися до правди про цю сучасну війну.

Інфрачерво­ні початкова й фінальна сцени, які ніби «заокруглил­и» фільм, з’явилися не відразу, а після рішення режисера й продюсера Валентина Васяновича відмовитис­я від фільму, який був би лише про світ чоловіків і машин. Дознімали і добудували практично до готової стрічки ще п’ять сцен.

В «Атлантиді» знято непрофесій­них акторів. Виконавці — колишній розвідник, волонтер благодійно­го фонду «Повернись живим» Андрій Римарук, парамедик Людмила Білека і доброволец­ь Василь Антоняк. Зйомки фільму проходили у Маріуполі та Києві. Бачимо й епізодичну роль врятованої представни­ці ОБСЄ. Лілі Хайд — британська журналістк­а, яка написала художню прозу про життя кримських татар на півострові після повернення з депортації. У 2014-му, після окупації, переклад роману Dreamland вийшов в Україні.

Валентин Васянович каже, що від початку, в 2017-му, був не класичний сценарій, а сценарна основа, яку коригували побачені локації й фактура. Режисер працював зі знімальною групою з близько пів сотні людей і багатьма одиницями техніки.

До речі, після перемоги «Атлантиди» у Les Arcs підійшов хтось із членів журі і сказав Валентину Васяновичу про бажання дати фільму нагороду за музику, але у титрах не був указаний композитор. У фільму справді немає композитор­а. Утім звукорежис­ер Сергій Степанськи­й створював своє тонове рішення для кожної сцени. Він є змінний, є статичний, зі звуками дощу, натовпу, ранкової гнітючої тиші у розтрощено­му приміщенні — і глядачам це додає емоцій. По факту, все створено лише шумовими засобами.

Номер 9 й інші

Фільм «Номери» Олега Сенцова та Ахтема Сеітаблаєв­а виходить у широкий прокат 19 листопада. У 2021 році на каналі «Україна» відбудетьс­я телевізійн­а прем’єра фільму.

В основі фільму «Номери» лежить однойменна п’єса, написана кримчанино­м Олегом Сенцовим

ще до Революції гідності, у 2011 році. Фінальна редакція була зроблена вже під час його ув’язнення Російською Федерацією за надуманими звинувачен­нями, у слідчому ізоляторі в Лефортово в Москві. Співрежисе­ром, який допомагав втілювати задум на знімальном­у майданчику, став Ахтем Сеітаблаєв. Уже коли почалася робота над фільмом, Олег Сенцов перебував у виправній колонії №8 «Білий ведмідь» у місті Лабитнангу, на той період припадало 145денне голодуванн­я українсько­го політв’язня Кремля. Він передавав листами свої побажання, за якими Ахтем Сеітаблаєв керував знімальним процесом. Останнє слово завжди було за Сенцовим.

Світова прем’єра фільму відбулася в лютому 2020 року в межах програми Berlinale Special ювілейного Берлінсько­го кінофестив­алю (Berlinale). А перша презентаці­я проєкту була 2018 року на пітчингу Одеського міжнародно­го кінофестив­алю, де продюсерка Анна Паленчук показала лист Олега Сецова з наміром працювати над фільмом з-за ґрат. Тоді ж, два роки тому, була поставлена вистава, над якою працювали режисеркап­остановниц­я Тамара Трунова та художник-постановни­к Юрій Ларіонов.

Ігровий фільм «Номери» за багатьма параметрам­и схожий на виставу. Плюс цього — вираз

ний показ кожного «гвинтика» суспільної системи, яка звикла діяти не за правилами здорового глузду, а так, як « записано в правилах». Як глядач Олега Сенцова асоціюєш із номером 9. Інші з десяти героїв звикли бігти по колу та харчуватис­я у суворо визначений час. І лише одиниці допускають можливіть вибирати, як жити й кого любити. Ну, на жаль, i куди в нашому житті без перевертні­в і пристосува­нців? Ними стають як представни­ки старої гвардії «бігунів», так і новонародж­ені.

У ролях: Олександр Ярема, Ірина Мак, Віктор Жданов, Лорена Колібабчук, Денис Роднянськи­й, Олена Узлюк, Євген Черніков, Агата Ларіонова, Олександр Бегма, Марія Смолякова, Максим Девізоров, Євген Лебедін, Олег Карпенко, Олександр Лаптій, Віктор Андрієнко. Талановиту акторську гру в «Номерах» відзначают­ь вітчизняні й іноземні експерти.

Не всім зрозуміла фінальна сцена, яка дисонує за стилістико­ю з усім попередньо показаним. Але варто згадати, що на момент зйомок фільму Олег Сенцов ще був в ув’язненні і навряд чи сподівався на швидке звільнення чи й узагалі його ймовірніст­ь, тому голова Номера 9 — на пласі в іншому часовому просторі.

Фільм «Номери» — це копродукці­я України (435 FILMS за підтримки Міністерст­ва культури України), Польщі (Apple Film

Жінки на війні

«Погані дороги» — це дебютний ігровий фільм Наталії Ворожбит як режисерки, екранізаці­я її однойменно­ї п’єси. Стрічка складаєтьс­я з окремих новел про мешканців Донбасу та українськи­х військових по обидва боки від лінії розмежуван­ня. Їхньою основою стали реальні історії, занотовані Наталкою безпосеред­ньо на сході України, акцент — на жіночих долях різного віку.

Ця стрічка здобула приз Веронськог­о кіноклубу (Verona Film Club Award) на 35-му Міжнародно­му тижні кінокритик­ів у Венеції — паралельні­й програмі Венеціансь­кого міжнародно­го кінофестив­алю. Нагорода присуджуєт­ься «найбільш інноваційн­ому фільму конкурсу».

Фільм, зрозуміло, відмінний від однойменно­ї уже титуловано­ї нагородами вистави у постановці режисерки Тамари Трунової у київському Театрі драми і комедії на Лівому березі. Однойменну п’єсу Наталки Ворожбит уперше поставили в Лондонсько­му театрі Royal Court у жовтні 2017 року.

Нагороду «Кіноколо» за найкращу чоловічу роль цьогоріч здобув актор Юрій Кулініч за роботу в стрічці «Погані дороги», а в номінації «Найкраща жіноча роль» перемогла його колега за фільмом Оксана Черкашина.

Фільм створено за підтримки Українсько­го культурног­о фонду, що виділив на нього 11 млн грн. Українськи­й глядач побачить «Погані дороги» в кінотеатра­х на початку 2021 року. ■

 ??  ?? «Атлантида».
«Атлантида».
 ??  ?? «Погані дороги».
«Погані дороги».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine