Ukrayina Moloda

У вічному чеканні

Близько двох із половиною тисяч благодійни­ків долучилися до творення всенародно­го пам’ятника Матері-Вдові

- Юлія ТОПЧІЙ, студентка Інституту журналісти­ки Київського університе­ту імені Бориса Грінченка

«Моя мати стала вдовою, коли їй було 34 роки, і до останніх років вона жила одним: підняти на ноги трьох дітей, — не приховує смутку журналіст Володимир Біленко. — Коли батько загинув разом із сотнями «чорнопіджа­чників», форсуючи Дніпро, мені не було десяти років. У пам’яті моїй — подвиг матері, як і мільйонів українськи­х матерів, на одних терезах із подвигом батька, що закрив нас своїм серцем. Біль і жах, але нині московськи­й агресор знову вбиває наших воїнів... І знову множаться вдови...»

І вдовам нинішньої війни невимовно тяжко пережити біль утрати чоловіка, діти не можуть змиритися з тим, що не побачать живого батька... Звісно, чимось допомагає держава, підставляю­ть плече друзі, волонтери. А вдови ІІ Світової, особливо сільські, ниділи у злиднях. Безпаспорт­них селян, мов кріпаків, «прив’язували» до тяжкої роботи в колгоспах. Бідували всі, та вдовині сім’ї найбільше. Бувало, замість коня впрягали у плуга худу корівчину, а то й самі впрягалися.

«Нам, як дітям загиблих, давали упродовж двох повоєнних років щоденно два черпаки супу і два шматочки хліба, — веде далі гірку оповідь Володимир Біленко. — А колгоспи тоді практично нічого не платили, від темна до темна праця за трудодні, і лише наприкінці року видавали на той трудодень аж по 150 грамів пшениці чи жита. Добре, що мав старшого на два роки брата, весь час доношував його одяг. До десятого класу не знав, що таке нова взуванка, хоч батько до війни шевцював». Як тільки закінчив сьомий клас, мати сказала: вибір за тобою — або вчися, або йди у колгосп», — згадує чоловік. «Але якщо вибереш навчання — в нитку витягнусь, а допоможу», — запевнила неня. Добре знала, яке воно колгоспне рабство. «То був нам із братом стимул до навчання, ми закінчили столичний університе­т Тараса Шевченка. Вже у 60-х — 70-х роках стало легше. Але все материне вдовине життя було покладено на дітей та на державу. І геть нічого для себе», — розповідає пан Володимир.

Ми зібралися теплого осіннього дня у столичному парку «Перемога», біля пам’ятника Матері-Вдові: майбутні журналісти з Київського університе­ту імені Бориса Грінченка і журналісти-ветерани з команди тодішніх «Сільських вістей», які організува­ли всеукраїнс­ьку акцію «Збудуймо всенародни­й пам’ятник Матері-Вдові!». Зібралися, щоб пригадати, як непросто було втілювати благородну мету.

Нині Володимир Біленко дивиться на пам’ятник і не стримує сліз: «Ця жінка — наче чайка, руками-крилами пригортає, боронить своїх дітей. Граніт, а гріє теплотою жіночого образу...»

Три роки праці, близько двох із половиною тисяч благодійни­ків — читачів газети... Спершу влада не сприймала ідею пам’ятника. Мабуть, тому що ініціювала його спорудженн­я та здійснювал­а інформацій­ний супровід проєкту газета, яка перебувала в жорсткій опозиції до печерських владців.

«Ми перебороли прихований саботаж влади. Адже навіть серед тогочасних чиновників були чесні й порядні люди, не засліплені політичною доціль

ністю», — каже Павло Філь, краєзнавец­ь і журналіст, тодішній відповідал­ьний секретар комісії, що займалася збором коштів.

«Цей величний монумент народився завдяки журналіста­м і читачам, — згадує колишній «сільськові­стянин» Андрій Мельничук. — Я тоді працював редактором відділу листів. Щодня через мої руки проходили стоси читацький сповідей. Читав кожну, щоб не проґавити значущого. І раптом лист, що іскрою засвітився у моєму серці. Писала нам Галина Василівна Заболотня — звичайна, проста жінка, закохана в діток і внуків, описує свою напівсиріт­ську долю дитини війни: «Горе-смуток пережила моя мати, недоїдала, зайвої копійчини не мала, все пережила, здоров’я втратила», — так писала наша авторка. Писала, що вже тридцять років, як мама лежить у землі, що їй самій шістдесят п’ять і стільки ж років, як загинув батько, в 1943-му. Не дожила мати Галини Василівни до розпаюванн­я земель, а то, може, і її дітям дістався б який гектар. Виходить, вони знову обділені, діти війни».

А ще Галина Заболотня написала, що давно час спорудити у Києві пам’ятник матерям-страдницям, солдатськи­м вдовам, що цей монумент мав би постати з усенародно­ї складчини. І що вона першою дасть сто гривень зі своєї пенсії на пам’ятник Матері-Вдові.

«Цей лист, побачивши світ у газеті, сколихнув усю Україну, — згадує Андрій Мельничук. — Щодня отримували сотні відгуків, один переконлив­іший за інший: листи болю і душевної краси. Щотижня присвячува­ли їм майже цілу газетну шпальту. А згодом почали друкувати списки доброчинці­в».

Рух за всенародни­й пам’ятник Матері-Вдові очолили два Герої України — поет-академік, голова Фонду культури Борис Олійник і журналіст, головний редактор «Сільських вістей» Іван Сподаренко. Першою тисячу гривень внесла радіожурна­лістка Неля Даниленко: віддала заслужену премію. Згодом організову­вали благодійни­й концерт: сцену Національн­ого театру ім. Франка для цієї світлої справи офірував тодішній головний режисер Богдан Ступка. Мистецьке свято зібрало кращих виконавців. Усі кошти надійшли на спорудженн­я пам’ятника. Борис Олійник постійно опікувався цією акцією, спілкувавс­я з чиновникам­и. Він теж напівсирот­а війни, виростав без батька. Звідси у поета такі щемливо-проникливі рядки про матір — «сиву ластівку, сиве сонечко».

«Борис Ілліч надихав і гуртував, одне його авторитетн­е ім’я було запорукою успіху, — продовжує розповідь Володимир Біленко. — Один із найскладні­ших етапів — вибір місця. Завдяки урядовій резолюції, міськрада таки знайшла для пам’ятника гідну місцину. Активно допомагав нам в організаці­ї перевезенн­я монумента наш колегажурн­аліст, тодішній заступник голови міськадмін­істрації Леонід Новохатько».

Час невблаганн­о-безжальний. Даленіють в небеса, за словами Бориса Олійника, наші матері. Уже й сам проникливо-журливий співець сивої вдови-ластівки пішов за вічну межу. До побратима Івана Сподаренка... Але стоїть пам’ятник. Пам’ятник нашої любові. Нашої вдячності. Матерям-Вдовам, усім нашим Матерям. ■

 ??  ?? Пам’ятник Матері-Вдові в Києві. Фото з сайта wikimapia.org.
Пам’ятник Матері-Вдові в Києві. Фото з сайта wikimapia.org.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine