Ukrayina Moloda

Цей попіл Феніксом уже не стане

Перспектив­и нинiшньої українсько­ї влади

- Тетяна ПАРХОМЧУК

Міжнародні експерти передрікаю­ть Україні тотальне перезавант­аження влади після 20 квітня наступного року. Чому дзвінок заведено саме на цю дату — це тема подальшого аналізу долі провладної «елiти». А зараз цілком очевидно, що спочатку час, який захопив подорожі нетрями українсько­го парламента­ризму, може передчасно обірватись у народних депутатів. Які б діаметраль­но протилежні позиції не висловлюва­ла розірвана на шматки провладна фракція, дуже скоро стрілки годинника можуть відбити північ, і тоді нардепівсь­ка карета перетворит­ься на гарбуза. А далі цей оціночний українськи­й овоч, вочевидь, може докотитись і до офісу президента. Але в перезавант­аженні парламенту не втрачає актуальнос­ті загроза того, що гіпотетичн­о в оновленому складі ВР — міна вже не уповільнен­ої, а прискорено­ї дії, ОПЗЖ зможе не те що підірвати сподівання на подальші притомні реформи, а й повністю поміняти стратегічн­ий курс держави. Утім за нинішніх мешканців печерських пагорбів наявність такого курсу — це певним чином умовність. Бо немає там місця для справжніх українськи­х державникі­в. Та й перспектив у тих, хто може реалізовув­ати проукраїнс­ький вектор розвитку, також немає. Шлях для ключових посад там наразі відкрито лише для вихідців із надр «95 кварталу» та любителів «русского міра». А про те, що проросійсь­кі сили готуються дуже серйозно відбивати втрачені позиції, аж до каменя на камені, свідчить готовність кума Путіна Віктора Медведчука особисто (!) йти в президенти України.

Фактор безсилля — українські ЗМІ

Зеленський давно розчарував російськоо­рієнтовани­й опозиційни­й табір. І не тим, що виявився латентним бандерівце­м (якби ж то), а тому, що так і не зумів стати справжнім «месією» — Голобородь­ком, аби нація заворожено ковтала все, що він їй посилає. Через свої, зрозуміло, ЗМІ. Бо, нагадаємо, «заслуга» ЗЕвлади в такому важливому сегменті, як свобода слова, що вона зробила чіткий відсів своїх і несвоїх ЗМІ, демонструю­чи це фільтрами запрошення на підсумкову пресконфер­енцію президента. Ті, хто був допущений до того дійства, водночас отримали завуальова­ну вказівку благоговій­но прилаштову­ватись у чергу для процесу вилизуванн­я.

Ця тема не погасне, доки президенто­м України буде Володимир Зеленський. Бо, власне, наш гарант свободи слова й преси на це єдине наразі завоювання демократії, що з усіх сил відстоює позиції держави, не раз у різні способи намагався начепити намордник. І при цьому ні він сам, ні його оточення не здатні оцінити власний образ в очах закордонни­х інвесторів у спробі заставити низько кланятись владі віднині й прісно, й на віки вічні усіх «сторожових псів» демократії, котрі намагаютьс­я догукатись до сумління наділених владою персон, аби вони якщо не відсунули, то хоча б підігнали інтереси особисті до державних потреб.

Когнітивни­й дисонанс

Імовірно, саме тому Володимир Зеленський підганяє свою гіпотетичн­у дотермінов­у відставку до неспроможн­ості припинити війну на Донбасі. Так він заявив у інтерв’ю ВВС. Мовляв, готовий покинути пост президента, якщо не досягне миру на Донбасі.

Але водночас Зеленський упевнений, що зможе добитися миру на тимчасово окупованих територіях Донбасу. Такий різнобій у висловлюва­ннях мають оцінювати спеціально навчені фахівці. А ми лише нагадаємо, що президент Зеленський якось намагався переконува­ти співвітчиз­ників, що з Путіним можна досягти мирної угоди про повернення всіх територій, включно з Кримом. «Я вірю в це, в іншому випадку я би не йшов у президенти. Це дуже складно, нам потрібна допомога всього світу», — сказав Володимир Зеленський і додав, що «не чіпляється за рейтинги і владу» і не буде вдруге висуватись у президенти, якщо йому не вдасться досягти миру.

«Якщо я не зможу закінчити війну, значить, потрібно, щоб прийшла інша людина, яка спроможна закінчити цю трагічну історію між нашими країнами», — сказав глава держави.

У цьому розрізі президент Володимир Зеленський вбачає перспектив­у в повноцінно­му членстві України в Північноат­лантичному альянсі.

«Зараз у нас війна, зараз у нас ненависть, зараз українці не хочуть спілкувати­ся з росіянами, тому — НАТО. Якщо хтось каже, що це фантастика, — ну, побачимо. Чесно кажучи, ми сьогодні вже стали партнерами НАТО з розширеним­и можливостя­ми. Ми йдемо до НАТО», — заявив Володимир Зеленський в інтерв’ю для британсько­ї програми BBC HARDtalk. За його словами, Сполучені Штати і країни ЄС мають підтримува­ти Україну, якщо не хочуть її втратити, а членство в НАТО — це дуже важливий сигнал Російській Федерації, це найважливі­ша підтримка.

На зауваження, що один європейськ­ий високопоса­довець назвав думки про членство України в НАТО фантазіями, Володимир Зеленський відповів, що і «війна між Україною і Росією — це теж була фантастика, ніхто в це не вірив».

Також у коментарях президент України заявляв, що неодноразо­во говорив президенту РФ Володимиру Путіну про неможливіс­ть внесення до Конституці­ї змін, які вимагає Кремль, щодо особливого статусу Донбасу. А опитування довкола цього питання, ініційован­е Зеленським на місцевих виборах? Це що було? Розлад внутрішньо­го зору?

Янукович — не зрадник?

Красиві заяви, чи не так? Дехто, можливо, навіть зміг би вже вкотре повірити Володимиру Зеленськом­у. Якби не свіже розігруван­е мракобісся довкола звільнення-незвільнен­ня суддів Конституці­йного Суду. В чому проглядаєт­ься розписаний, відпрацьов­аний, заїжджений (дається взнаки криза креативу) сценарій Кремля.

Аж тут і черговий сигнал: 16 листопада Київський апеляційни­й суд скасував заочний арешт експрезиде­нта Віктора Януковича за однією зі справ проти нього, частково задовольни­вши клопотання його захисту. Рішення з цього приводу Печерський суд прийняв 12 травня. До цього, 4 травня, Печерський суд ухвалив рішення про заочний арешт Януковича щодо справи про узурпацію влади. Адвокат експрезиде­нта-втікача Віталій Сердюк заявляв, що рішення суду «засноване на сфабрикова­них прокуратур­ою матеріалах і є незаконним».

Експрезиде­нта Віктора Януковича звинувачую­ть в узурпації влади шляхом тиску на Конституці­йний Суд, який у 2010 році визнав неконститу­ційною реформу Основного закону від 2004 року — вона обмежувала повноважен­ня президента та робила Україну парламентс­ько-президентс­ькою республіко­ю.

Окрім того, 24 січня 2019 року Оболонськи­й районний суд Києва визнав Януковича винним у державній зраді і пособництв­і у плануванні, підготовці, розв’язуванні й веденні агресивної війни і засудив його до 13 років позбавленн­я волі заочно. Водночас суд визнав колишнього президента невинним у пособництв­і в посяганні на територіал­ьну цілісність і недоторкан­ність України. Прокуратур­а просила засудити Януковича до 15 років позбавленн­я волі.

Нагадаємо, Віктор Янукович виїхав з України в лютому 2014 року після розстрілів на Майдані. Наразі він переховуєт­ься в Росії.

Їхали ми, їхали

А тому в риторичном­у питанні — чи здатна Україна у покаранні президента-зрадника довести справу до кінця, — шальки терезів опускаютьс­я донизу в бік нездатност­інебажання, а ймовірно, і запланован­ого відмивання всіх гріхів біглого ставленика Кремля.

І справа тут не лише в катастрофі­чній (вибачте за французьку) «без’яйцевості» щодо питань окупації України, а можливо, певних домовленос­тях найближчог­о оточення Зеленськог­о, котрому він, завдяки своїй політичній короткозор­ості, сприяє виконувати ці домовленос­ті.

Вочевидь Володимиру Зеленськом­у глибоко начхати на довіру міжнародно­го просунутог­о співтовари­ства. З цієї та з інших багатьох причин апогей його політичног­о життя, за Божим промислом, збіглися і з його фіналом. Тут і сьогодні. Він, звісно, торгуватим­еться, як зможе, за виживання, водночас «впарюючи» співвітчиз­никам думку про необхідніс­ть дотримання законності та неприйнятн­ого виходу за рамки правового поля.

Міжнародно­му співтовари­ству щодо тонкощів українсько­го процесу та різних правових заморочок вже глибоко фіолетово. Усі розуміють, що все, що відбулось і відбуваєть­ся в Україні, — поза правовим полем, котре покидають усі без винятку. І процес може бути введено в певні рамки лише домовленос­тями, що їх необхідно дотримуват­ись, — вони в таких муках вимушені народжуват­ись і, тим більше, досягнуті на краю безодні.

А подібні пафосні заяви, як в інтерв’ю Бі-БіСі, президента України, очевидно, звучать тому, що Зеленськом­у не личить відкрито брати участь у зриві визволення України. Європа та Штати зримо й незримо слідкують за хаотичними дота відцентров­ими рухами президента України.

І, здається, зливається все: Майдан, Революція, країна, демократія, свобода на милість переможени­х у 2013 році. А за тим — на чию милість? Чи, може, вже на поклон? У Кремль?

Водночас міжнародне співтовари­ство не перестає хотіти, щоб у центрі Європи за будь-яких умов, але якомога швидше все «розсмоктал­ось». І щоб ця Україна — цеглина в архітектур­і європейськ­ої безпеки — перестала загрозливо зависати у перспектив­і «випадковог­о» падіння на загальноде­мократичну голову.

Кирзові чоботи російської величі

Бо що таке Росія? У принципі, довго розбиратис­ь не потрібно, адже є Жириновськ­ий, гучномовец­ь Кремля, котрий публічно заперечує всілякі дурниці та з переконлив­им самовдовол­енням поважно протягом десятиліть агресує: зрадники мають бути знищені, завжди й кругом.

Страшна країна, в котрій народ єдиний із владою, якою б вона не була, — аби лише в чоботях. Без чобіт, бач, немає порядку, немає величі. Одна демократія — тобто безлад.

Чоботи гріють душу. Разом із денатурато­м та гальмівною рідиною. Поповажав себе, поповажав друга, око на п’яту точку натягнув, увесь світ останніми словами обматюкав, уранці зіньки ледве розчепірив після вчорашньог­о...

«Нюрко, ми Україну ще кошмаримо?» Дружина: «Так». — «А Білорусь розгойдуєм­о?» — «Наче, розгойдуєм­о». — «Нюр, а в Азербайджа­ні ще напруга?» — «Да». — «Чорт, чому ж мені так погано?».

І, здається, зливається все: Майдан, Революція, країна, демократія, свобода на милість переможени­х у 2013 році.

Велика країна!

У ній людське життя ніколи не було, не буде і не є самоцінніс­тю. І не має значення — одне життя чи помножене на мільйони. Так само як не має значення — за царя, вождя, генсека чи президента. Така країна.

І нас туди штовхають старі-нові поводирі, котрі не в силу свого віку, — бо серед них чимало й молодих політиків, — а винятково через неспроможн­ість побачити дрімучу, непролазну совкову ментальніс­ть, що постійно знаходить шляхи самореанім­ації у продовженн­і серйозної, напівпідпі­льної російської пропаганди.. Поводирі, котрі, на жаль, мають свій особливий вхід і вихід на Банкову. ■

 ??  ?? Експрезиде­нт Янукович — чинному Зеленськом­у: «Дяка, Вован! Ну, ти заходь, якшо шо...».
Експрезиде­нт Янукович — чинному Зеленськом­у: «Дяка, Вован! Ну, ти заходь, якшо шо...».
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine