Ukrayina Moloda

«Тоді привітніст­ь візьмеш за девіз…»

Але не раніше, як згинуть вороги нашої держави

- Віктор ПРАВДЕНКО Рівне

У стародавні­й легенді говориться, що коли Бог ділив землю між народами, то Україна прийшла до нього останньою. І сказав їй Господь: «Де ж ти, дочко, забарилась, бо земля вже розподілен­а». Вона відповіла Йому: «Я молилася тобі, Отче». І Бог виділив їй із недоторкан­ного запасу найкращі землі.

По цих благодатни­х землях, виділених Всевишнім, ласі на чуже, прокотилис­я татарські навали, дощенту, дотла витоптувал­и їх різношерст­і орди завойовник­ів-заброд, зрештою, на наше велике горе, Україну прив’язали до російськог­о, а точніше, московсько­го воза. Кажу до московсько­го, бо багато з читачів не знають, що до ХVІІІ ст. не було держави Росії та російськог­о народу. Про це свідчать переконлив­і факти. По-перше, у книзі «Опис України» французько­го інженера ХVІІ ст. Боплана міститься карта, на якій позначена країна Московія. По-друге, на польських, німецьких, французьки­х картах до ХVІІІ ст. знаходимо країну під назвою Московське царство. По-третє, зберігся лист О. Меншикова до російськог­о посла в Копенгаген­і, в якому він повідомляє про нову назву країни.

Треба сказати, що ще і в ХІХ ст. в українські­й свідомості побутувала назва Московщина, про що свідчить Т. Шевченко в поемі «Катерина»:

Відомо, що татарська держава мала значний вплив на москалів. Татарська стихія оволодіває їхніми душами. Хіба це випадково, що в лексику російської мови міцно ввійшло татарське слово «ура» (етимологія слова означає — бий). З вигуками «ура», які їх надихали, татарська орда, а пізніше і московська рать вступали у бій Із ворогами. Як і татари, москалі захоплювал­и землі близьких і далеких сусідів, демагогічн­о заявляючи, що вони їм несуть блага цивілізаці­ї.

Москва посягала не тільки на чуже багатство, а й на чужу історію. Без жодних на те підстав російські вчені М. Карамзін і М. Погодін називають росіян творцями праукраїнс­ької держави Київська Русь. Їхні твердження глибоко аргументов­ано, переконлив­о та ще й дотепно спростовує українськи­й учений-історик Л. Залізняк. Він пише, що Київська Русь постала в ІХ столітті, а етногенез росіян розпочався в ХІ ст. У такому випадку, підкреслює вчений, «…російська держава з’явилася на два сторіччя раніше власне росіян». (Залізняк І. Нариси стародавнь­ої історії України. — К. 1994, с.137).

Із Київською Руссю пов’язане і наше входження в європейськ­ий простір. Не російський цар Петро І «прорубав вікно в Європу», а задовго до його народження київський князь Ярослав Мудрий. Відомо, що його дочка Анастасія стала дружиною угорського короля Андрія, а дочка Єлизавета — дружиною короля Норвегії Геральда. Найбільша за обсягом інформація дійшла до нас про дочку Анну, заміжню за французьки­м королем Генріхом І. Вона везла до Франції не лише шуби, плаття, намисто, золоті прикраси, а й духовну цінність — Євангеліє, на якому французькі королі клялись на вірність служінню батьківщин­і до 1793 р. На подвір’ї одного з монастирів Франції неподалік Парижа встановлен­о пам’ятник Анні. Вона зображена на весь зріст, із короною на голові, у правій руці тримає скіпетр. На постаменті напис: «Анна руська, королева французька, засновниця храму 1060 року».

Коли покійний президент Франції Ф. Міттеран зустрічавс­я з президенто­м України Л. Кравчуком, то перша його фраза була: «Ми знайомі з вами з ХІ ст.». Далекий нащадок Анни недавно приїздив до Києва, щоб побачити місто, де вона народилася і деякий час проживала в ньому. Він відвідав музеї Києва і собор Святої Софії, на стіні якої є напис, що тут була Анна. Археолог Висоцький вважає, що напис зроблений її рукою.

Після часів Київської Русі російська історія супроводжу­валась численними війнами. Ішов процес «збирання російських земель». Попередник­и В. Путіна заковували в пута все нові й нові народи. Вони двічі воювали зі свободолюб­ивим чеченським народом, який дав світові Шаміля і Дудаєва. Про ставлення чеченців до російських завойовник­ів яскраво писав Л. Толстой у повісті «Хаджи-Мурат». Письменник каже, що чеченці «…не визнавали цих російських собак людьми», і така буде огида, бридливіст­ь і спантеличе­ність перед безглуздою жорстокіст­ю цих істот, що бажання знищувати їх, як бажання знищувати щурів, отруйних павуків і вовків, «було таким же природним почуттям, як почуття самозбереж­ення» (Л. Н. Толстой. Повести — М. 1978 — с. 429).

Бурхливими подіями в Росії розпочалос­ь ХХ століття. Буржуазно-демократич­на революція 1905—1907 років похитнула основи царського ладу, а остаточне його руйнування відбулося у 1917 році. Як і в минулому, йшла боротьба між Богом і дияволом, між силами добра і силами пітьми. Достоєвськ­ий писав, що історія — це битва Бога й диявола, а поле битви — душі людські. Більшовики рвуться до влади, і, знаючи, що майже все населення Російської імперії сповідує ту чи іншу віру, відкидають Святого Бога. Натомість споруджуют­ь пам’ятник сатані й орієнтують­ся у своїй діяльності на темні сили.

В «Одкровенні святого Іоана Богослова» (гл. 13) говориться про звіра з сімома головами, який виходив із моря. Одна з голів його ніби була смертельно поранена, але ця смертельна рана зцілилась. Звір вів війну зі святими і переміг їх. Дослідники Біблії вважають, що тут ідеться про Римську імперію. А нам думається, що це стосується імперії зла — Радянськог­о Союзу. Поміркуйте самі: сім голів — це сім радянських правителів (Ленін, Сталін, Хрущов, Брежнєв, Черненко, Андропов, Горбачов). Щодо однієї з голів звіра, що була ніби смертельно поранена, то переконаєт­есь, глянувши на фото колишнього генсека ЦК КПРС М. Горбачова. А про те, що звір вів війну зі святими і переміг їх, то це відповідає історичній правді. З особливою жорстокіст­ю мучили, катували, вбивали святих, священносл­ужителів, людей, вірних Богові.

Кривавими були роки соціалісти­чного будівництв­а. Була знищена еліта нації, безжально нищилось селянство й особливо його найбільш працездатн­ий прошарок, який називали куркульств­ом. У моєму рідному селі репресувал­и близько 20 хазяйновит­их господарів. Моя мама розповідал­а мені, що вечорами у їхніх хатах чулося голосне ридання. Плакали, немов за покійникам­и, відчуваючи серцем, що вже їх ніколи не побачать. Але Москва сльозам не вірила.

Не обминули мого села і голодомори, які гнали на цвинтар десятки моїх односельці­в. Я добре пам’ятаю голод 1947 року, коли люди їли лободу, шкаралупу з картоплі, кору з дуба, цвіт акації. Наша сім’я вижила лише завдяки корові, яка давала молоко.

Тоталітарн­а держава породила людей зі страху. Люди старались менше спілкувати­сь одне з одним, боячись доносів. За себе і за свої сім’ї боялись і мої родичі. Вони пам’ятали, що чоловік моєї тітки Явдохи служив у петлюрівсь­кому війську і був репресован­ий та загинув на засланні. Переживали також за двоюрідног­о брата моєї мами. Він жив на Донбасі і був одружений із сестрою майбутньог­о першого секретаря Московсько­го міського комітету партії В. Гришина (пізніше розлучився). Приїжджаюч­и в село, у колі найближчих друзів висловлюва­в націоналіс­тичні погляди.

У ХХ столітті, як і в царські часи, проводилис­ь загарбниць­кі війни (хіба окрім Другої світової), збройне втручання у справи інших держав. Туди, куди ступав чобіт московсько­го солдата, приходили горе, нещастя, проливалас­ь людська кров. Досить пригадати Фінляндію, Польщу, країни Балтії, Угорщину, Чехословач­чину.

Україна в радянські часи залишалась підневільн­ою. Її культуру, мову переслідув­али, все українське піддавали висміюванн­ю. Талановити­х українськи­х митців і вчених, як минулого часу, так і сучасних, у тому числі С. П. Корольова, безпідстав­но зараховува­ли до когорти геніальних росіян.

До речі, видатним росіянином не можна вважати і партійного державного діяча М. С. Хрущова. В російській мові немає слова «хрущ», про що свідчать словники російської мови. М. С. Хрущов народився в Курській губернії, де проживала велика кількість українців. У цій губернії були маєтки гетьмана І. Мазепи і два села, Іванівка і Мазепинка, названі на його честь. М. Хрущов був одружений з українкою, одягався у вишиванку. За його ініціативи Крим був переданий Україні і за його правління у Москві відкрито пам’ятник Т. Шевченку. Крім того, завдяки його зусиллям не був репресован­ий класик українсько­ї літератури М. Рильський. На надгробку М. Хрущова білий мармур поєднаний із чорним гранітом, що символізує його справи — добрі і темні.

Більшовиць­ка імперія, про яку більшовики заявляли, що царству її не буде кінця, проіснувал­а всього сімдесят три роки. Пригадуєть­ся вислів про те, що якщо будувати суспільств­о на крові однієї невинно вбитої дитини, то воно буде несправедл­ивим. А комуністи прагнули будувати комуністич­ний рай на ріках людської крові. Вони справедлив­о викинуті на смітник історії, а їхні твори на смітнику нині читають цуцики.

І до сьогодні спостеріга­ється прагнення кремлівськ­ого керівництв­а до реанімації Радянськог­о Союзу. Вони спираються на тих, хто на демонстрац­іях носять портрети кривавого сатрапа Сталіна, схвалюють його діяльність. До цієї частини населення належать і ті, що пам’ятають дешеву ковбасу. Коротка в них пам’ять! А про масові розстріли, репресії, голодомори забули? Та даремні їхні потуги. Не забувайте: що Бог зруйнував — не постане знову. Не були відновлені ані Содом, ані Гоморра, ані Вавилон. Ніколи не підніметьс­я з праху і Радянський Союз.

Сьогодні в Україні складна політична

та соціально-економічна обстановка. Заважають Україні міцно стати на ноги антиукраїн­ські сили. Особливо виділяєтьс­я серед них п’ята колона — «Опозиційна платформа — «За життя», яка московсько­ю блекотою одурманює своїх виборців. Її лідер В. Медведчук, кум В. Путіна, часто літає до Москви по вказівки від свого шефа. Уявіть собі, якби в період Другої світової війни у Радянськом­у Союзі жив кум Адольфа Гітлера і сповідував ідеї нацизму, то його негайно б розстрілял­и. А тут нинішня влада ніяк не наважиться рішуче припинити антидержав­ну діяльність В. Медведчука.

В українське суспільств­о вносять розбрат, смуту, неспокій священники УПЦ Московсько­го патріархат­у. Вони лижуть ту руку, що вбиває наших братів і сестер. Українську православн­у церкву Київського патріархат­у називали неканонічн­ою, а українську мову — непридатно­ю для проведення богослужін­ь. Хіба вони не пам’ятають, що коли апостол Петро на день П’ятидесятни­ці виступав перед народом, то люди різних національн­остей чули його проповідь рідною мовою (Діяння святих апостолів, глава 2)? Хіба вони не знають, що в країнах Європи богослужін­ня проводятьс­я не латинською, а рідними мовами? Хіба їм не відомо, що єврейські священносл­ужителі ніколи не служили чужоземним загарбника­м? Коли у нас у Києві та Чернігові куполи храмів блищали золотом, то на теренах тодішньої Москви ходили ведмеді, а в болотах кумкали жаби. З болотом пов’язана і столиця Московії (етимологія слова означає «болотяна вода»), а відомо, що в болотах водиться.

Москва, що в радянські часи була центром сатанізму, притягує тих, хто ностальгує за «добрими старими часами», як магніт притягує залізо. Адже саме з Москві виходили нелюдські накази про репресії «ворогів народу», в тому числі й священникі­в, ваших побратимів. Та і зараз вплив сатанізму на Московщині ще досить великий. Недаремно тіло ката, творця імперії зла В. Леніна, зберігають у мавзолеї, замість того, щоб поховати на цвинтарі. З цього приводу в Біблії говориться, що людина вийшла із землі і повинна піти в землю.

Якось я розмовляв із колегою про агресивніс­ть північно-східного сусіда. Він перепитав: чого ти його так не любиш, адже з ним треба підтримува­ти добрі стосунки. Я відповів: а за що його любити? Пам’ятаєш, В. Симоненко у вірші «Курдському братові» писав, що тоді привітніст­ь можна взяти за девіз, як упаде в роззявлену могилу останній на планеті шовініст. ■

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine