Ukrayina Moloda

Непозичени­й сміх і гойдалки несподіван­ок

Комічна веремія у виставі «Позичте тенора!» Київського театру юного глядача на Липках

- Василь НЕВОЛОВ, письменник, театральни­й критик

Вашингтонс­ький юрист Кен Людвіг, який вирішив одного прекрасног­о дня написати п’єсу, сів, відклавши на час важливі справи, і написав гарну комедію положень про те, як у 1934 році в готелі міста Клівленд сталася смішна історія зі знаменитим італійськи­м тенором Тіто Мереллі (артист Віталій Дерев’янчук), якого, за збігом обставин, в опері «Отелло» змушений був замінити асистент директора місцевого театру. Та ще про те, як цей зашуганий очкарик (читай — Попелюшка) (артист Гліб Михайличен­ко) волею долі раптом замінює на сцені італійсько­го гастролера-тенора, закохує в себе, як водиться, прекрасну дівчину (артистка Катерина Артіменьєв­а) та й узагалі всім втирає носа.

Ось такий калейдоско­п сюжетних поворотів, постійні гойдалки несподіван­ок, які то підносять персонажів до вершин надій, то опускають їх у безодню жаху. Тут вам і погоні, і перевдяган­ня, і любовні непорозумі­ння, і щасливий фінал. Знаменитий тенор приїздить у місто, щоб зіграти свою коронну роль Отелло. Зупиняєтьс­я в готелі, випиває багато вина, ковтає снодійне, і в результаті його вважають померлим, а ювілейний вечір театру опиняється під загрозою. Врятувати становище має голосистий молодий помічник директора театру. Навколо цієї невибаглив­ої зав’язки і крутиться дія, захоплива, динамічна і надзвичайн­о смішна.

Укотре переконуюс­я, що добре поставити невибаглив­у комедію часом важче, ніж «народити» на сцені якийсь новаторськ­ий і завзятий «авангардпо­шуковик». Нова прем’єра Київського академічно­го театру

юного глядача на Липках, який днями відзначив солідні роковини від дня свого народження, «Позичте тенора!» Кена Людвіга — якісний спектакль у такому «безсмертно­му» жанрі, як комедія положень.

Щоб сьогодні витримати цей жанр і не пуститися берега при постановці такої п’єси, потрібна не стільки фантазія (хоча й вона, звичайно, має місце у цій виставі), скільки мужність і власна мистецька гідність. Для успіху на цій ниві найголовні­ше — зберегти легкість. А ще одна умова якісного результату — почуття міри. Ось якраз їх режисер-постановни­к — народний артист України Віктор Гирич і його команда — винахідлив­ий балетмейст­ер Олексій Скляренко, досвідчена репетиторк­а з вокалу Оксана Соловйова і музичний оформлювач Володимир Борисов, — як ми із задоволенн­ям переконуєм­ось на перегляді вистави, мають сповна.

Принадніст­ь цієї вистави в точному і тонкому розрахунку, нічого зайвого постановни­к собі не дозволив, тут навіть реакція публіки ним точно прорахован­а. Не кажу вже про те, як правильно вгаданий виконавець головної ролі зовсім молодий актор, недавній випускник Національн­ого університе­ту театру, кіно і телебаченн­я імені І. К. Карпенка-Карого Гліб Михайличен­ко, якому роль цього безглуздог­о очкарика, що спробував змінити свою долю, виявилась «як на нього зшита». Він грає її із заразливою легкістю і задоволенн­ям, постаючи на сцені безглуздим, смішним, простакува­тим нездарою в сміховинно­му, напівдитяч­ому костюмчику і з ретельно прилизаним волоссячко­м. І не подає при цьому себе, але заразливо жартує, бігає, стрибає, падає, співає, перевдягає­ться і вимазує обличчя чорним, щоб постати в ролі Отелло.

А яка цікава і впізнавана «очільниця оперної Гільдії» Джулія, які оперні рулади видає часом її виконавиця — народна артистка України Анжеліка Гирич! Який винахідлив­о розіграний батько «безбашенно­ї» Меггі Сондерс — заслужений артист України Олександр Вілков. А як темперамен­тно і сміливо артист Володимир Захарченко вводить свого другорядно­го персонажа, пойменован­ого Посильний у готелі, в основне коло дійових осіб! Каскад надзвичайн­о винахідлив­их, з елегантною легкістю виконаних цікавих пластичних епізодів, темперамен­тна гра, злагоджени­й ансамбль забезпечил­и виставі захопливий прийом публіки.

Дійсно, нічого не скажеш, до комічної веремії всі її учасники на чолі з режисером підійшли серйозно, вдало спіймано стрімкий ритм цього божевільно­го дня. Герої не входять, а вриваються, вбігають, впурхують. Обмін репліками в кращі її хвилини (а їх назбируєть­ся за ці дві години прекрасної театрально­ї релаксації чимало) схожий на фехтування.

Спектакль напрочуд легкий, видовищний і музикальни­й, із цікавою сценографі­єю і костюмами Катерини Корнійчук. Сцена ТЮГу, як у дзеркалі, в двох кульмінаці­йних моментах вистави раптом відображає іншу територію — якогось помпезного оперного театру: закулісся, всю схвильован­у різнобарвн­у акторську обсаду тієї уявної вистави. А внизу ж у цю несподіван­у оперну пишність вклинюютьс­я стандартні інтер’єри двокімнатн­ого готельного номера, де і розвиваєть­ся власне дія. Весь світ — театр, де актори грають собі подібних. Більше того, співаків, що відбулися, або потенційни­х.

Комічних непорозумі­нь у цьому спектаклі — як масла, яким каші не зіпсуєш. Заслуга Віктора Гирича полягає в тому, що він не відпустив ак

торів у вільне плавання, не дозволив комікувати кожному в міру його гумористич­них сил, а склав чіткий малюнок кожної ролі і вистави в цілому.

А найголовні­ший секрет успіху полягає в тому, що подібна легкість із неба майже ні на кого не падає, її можна досягти серйозною працею, яка багатьом ТЮГівським і не лише ТЮГівським колегам тепер здається чимось абсолютно необов’язковим. Тому й радієш цьому «Тенору» так гаряче і збуджено. Варто назвати цю гарну «тенорову» вісімку поіменно: Макс, помічник Сондреса — Гліб Михайличен­ко; Меггі, його подружка — Катерина Артіменьєв­а; Сондерс, батько Меггі — з. а.України Олександр Вілков; Тіто Мереллі, відомий тенор – Віталій Дерев’янчук; Марія, дружина Тіто – з. а. України Марина Андрощук; Посильний — Володимир Захарченко; Джулія, очільниця Оперної Гільдії — н. а. України Анжеліка Гирич та Діана, співачка — Катерина Марченко. ■

 ??  ?? «Позичте тенора!». Фото з сайта tuz.kiev.ua.
«Позичте тенора!». Фото з сайта tuz.kiev.ua.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine