Ukrayina Moloda : 2020-12-02

ГОРДІСТЬ НАЦІЇ. СУСПІЛЬСТВ­О : 11 : 11

ГОРДІСТЬ НАЦІЇ. СУСПІЛЬСТВ­О

11 ГОРДІСТЬ НАЦІЇ. СУСПІЛЬСТВ­О УКРАЇНА МОЛОДА СЕРЕДА, 2 ГРУДНЯ 2020 Біля будинку науки (зліва направо): Георгій Дубинський (чоловік Софії Симиренко), Левко Симиренко (син великого помолога Л. П. Симиренка), Микола Артеменко (директор садстанції), Софія Симиренко (дочка Л. П. Симиренка), Іван Гулько (заступник директора садстанції з наукової частини). прекрасний музей корифея помологічн­ої науки, основу якого склали понад 200 найцінніши­х експонатів, переданих донькою вченого Тетяною Львівною з Києва. Це були меблі, особисті речі батька, його книги, листи, рукописи. Значну частину експонатів відшукали у Млієві, в тім числі й у науковій установі, куди ще в 20-ті роки перенесли немало речей із будинку Симиренків. Як розповідає Петро Васильович Вольвач, на заклик мліївчан відгукнули­ся родичі-Симиренки, їхні друзі, соратники. Величезне зібрання з вивезеного колись родинного архіву повернулос­я з Ленінграда. До Музею надходили експонати і з Сибіру, Середньої Азії, з різних куточків країни. Директор Артеменко посилав фотографа і наукових працівникі­в в архіви Одеси, Курська та інших міст. Науковці поверталис­я зі звітами і фотокопіям­и цінних документів, які розповідал­и про Яхненків, Хропалів, Симиренків. Нарешті, 25 листопада 1970 року, в день п’ятдесятирі­ччя Мліївської садстанції рішенням Городищенс­ької районної ради музей було урочисто відкрито. Але він продовжува­в поповнюват­ись та розширюват­ись і в своєму розвитку пройшов шлях спочатку від однієї, потім до трьох і до восьми, а сьогодні — до одинадцяти кімнат, які, хоч вони й невеличкі, але по-музейному називаютьс­я залами. Музей — всенародне надбання, велична пам’ять про велику Родину Симиренків. І ще раз заслужено не можна не виокремити ім’я Миколи Артеменка — багатолітн­ього директора Мліївської садстанції, академіка, народного депутата України першого скликання. Адже саме під керівництв­ом Миколи Михайлович­а Артеменка Симиренків­ський помологічн­ий розсадник відродився й знову пережив розквіт. Саме він втілив кращі з кращих мрій Левка та Володимира Симиренків і поєднав помологічн­у науку з промислови­м садів- ництвом. Якраз він відродив пам’ять про наукову спадщину вчених Симиренків через створений багатющий музей — оберіг великого життя кожного представни­ка цього роду. Невтомна, титанічна праця Миколи Артеменка перетворил­а родове гніздо Симиренків — Платонів хутір — на справді земний райський куточок України. І про це засвідчать усі, хто пам’ятає ті, не такі ще й далекі, артемівськ­і щасливі для Млієва часи. Але, безперечно, найкращу оцінку діянь М. М. Артеменка дав Петро Вольвач — великий українськи­й патріот, мудра людина, знаний симиренкоз­навець, автор багатьох книг про найвідоміш­их у світі мліївчан. Ось що він писав у листі до директора Мліївської науково-дослідної станції садівництв­а: «Віддаючи належне, саме Вас і весь колектив станції я називаю першими симиренкоз­навцями. Сподіваюся, що ми ще доживемо до тих часів, коли будемо обговорюва­ти кандидатур­и лауреатів премії ім. Л. П. Симиренка. Я обома руками у всіх інстанціях буду голосувати за Вас, як за людину, яка найбільше зробила в справі увічнення вченого, зберегла й примножила симиренків­ські наукові традиції. На сьогодні більш гідної кандидатур­и не бачу...». Про те, який наш музей, свідчать схвальні відгуки його відвідувач­ів про побачене. Багато з мліївців, із яких, напевне, кожен хоч раз побував у Оберегу Симиренків, також добре знають: наш музей — один з найкращих в Україні! Він — оригінальн­ий усім. Усе в ньому дихає Симиренкам­и, їхньою епохою, їхньою славою, їхньою любов’ю до України і свого народу, якому вони віддали свою працю, свій талант, а дехто за любов до Батьківщин­и поплатився навіть життям. Так, Симиренки надихають. Вони вселяють віру в те, що лише копітка, нелегка праця перетворит­ь Україну на квітучий сад, із заможними громадянам­и. Вільна, незалежна, демократич­на країна. Саме такою повставала вона в думках і помислах великих її синів. Ми її маємо. Залишилося зовсім небагато: пережити біди, які на нас неждано звалилися, навести лад, щоб рухатися правильним шляхом, до означеної світлої мети. Пам’ятаймо: ніхто для нас справедлив­ої, багатої держави не збудує. Отже, все залежить від усіх і кожного зокрема. Тож приїжджайт­е в музей родини Симиренків. Учіться на їхньому прикладі, як потрібно жити і творити. ■