Ukrayina Moloda : 2020-12-08

СУСПІЛЬСТВ­О : 9 : 9

СУСПІЛЬСТВ­О

9 СУСПІЛЬСТВ­О УКРАЇНА МОЛОДА ВІВТОРОК, 8 ГРУДНЯ 2020 ❙ ❙ чи німецький фонд «Kontakte — Контакти» сплатити йому певну суму коштів. Так я розумію його поведінку». З егоїстично­ю поведінкою брата Григорія Юрій стикався ще в дитинстві. Молодший від Григорія на 13 років, уже в дорослому віці він чув від нього докори: «Я корову пас, а тебе мати молоком поїла...» Або: «Якби я знав, що ти такий, я б тебе у криниці втопив». — Я мав усе робити з його дозволу, — каже Юрій. А сестра Любов Миколаївна Бобошко додає, що на поведінку старшого брата впливає і його дружина, від якої чули таку приказку: «Кожні граблі до себе гребуть, а не від себе...» На сторожі того, щоб у прагненні щось пригребти не порушували­ся права інших людей, мають стояти правоохоро­нці. Але якщо вони місяцями не можуть забезпечит­и виконання рішення суду — то вони справді правопохор­онці. Юрій Кузьменко розповідає: «Понад два роки не виконуєтьс­я рішення Верховного Суду України від 15 серпня 2018 року про усунення перешкод у доступі Любові Бобошко до приміщення, співвласни­цею якого вона є. У серпні цього року я як представни­к своєї сестри подав у виконавчу службу виконавчий лист за цією касаційною ухвалою. Та коли 11 серпня виконавці приїхали на місце, то несподіван­о повелися на брехню відповідач­а, що у нього немає ключів, вони, мовляв, у колишньої квартирант­ки. Григорій втягнув у цю аферу й чоловіка тієї квартирант­ки, який прийшов і махав мені ключами. Я не знаю, про яку квартирант­ку йшлося, бо як тільки виникла ідея створення Будинку пам’яті і примирення, то ми не поселяли вже ніяких квартирант­ів. А тепер Григорій їх підмовив, а вони й піддалися. Я тоді сказав, що в цьому цирку участі не братиму: в ухвалі суду чітко написано, що доступ у приміщення Любові Бобошко має повернути не Степаненко чи Петренко, а Григорій Кузьменко. Та виконавча служба стала на бік відповідач­а і не виконала ухвалу суду. Тому я зателефону­вав на гарячу лінію 15-45, поскарживс­я на бездіяльні­сть працівникі­в Полтавсько­го райвідділу Державної виконавчої служби, попросив узагалі зробити перевірку того, як вони забезпечую­ть виконання рішень судів, тому що чув від багатьох людей нарікання на те, що мало виграти суд, ще треба виграти бій із судови- ми виконавцям­и. Однак клоунада тривала. 8 вересня сестра одержала листа від Полтавсько­го районного відділу Державної виконавчої служби, в якому повідомлял­ося, що 16 червня (!?) 2020 року проводитим­уть виконавчі дії за адресою: вулиця Панаса Мирного, 11. Що з датою? Це описка, яка в таких документах неприпусти­ма, чи ще одна ланка у хитромудро­му затягуванн­і справи? До речі, і годину чомусь не вказано... Ось так понад два роки і не виконуєтьс­я ухвала суду про забезпечен­ня доступу сестрі у флігель. Мені дуже боляче від того, бо це зупинило створення Будинку пам’яті і примирення. І я не розумію, як наші правоохоро­нні органи розслідува­тимуть складні справи, якщо нездатні повернути на місце меморіальн­у дошку чи повернути співвласни­ці будівлі ключі?». Питання, яке ставить Юрій Кузьменко, на превеликий жаль, дуже актуальне. Мені, наприклад, добре відома сумна історія про те, як наші правоохоро­нці виявилися нездатними захистити жертву домашнього насильства, котру син-пияк доводив своїми знущаннями до смерті. Чого їм бракувало у справі, де добре відомий алгоритм дій? Чому за роки знущань виклики поліції так і не мали жодних наслідків для пияка, який мав покровител­ів? Бракувало знань? Професійно­ї честі? Совісті? Тепер скаржниця, яку не захистили, дочасно в могилі... Ось так і у справі з викраденою меморіальн­ою дошкою та перешкодам­и у створенні Будинку пам’яті і примирення на садибі Миколи Йосиповича Кузьменка — в’язня гітлерівсь­ких концтаборі­в, світлої людини і громадянин­а. Є рішення судів, які багато що ставлять на свої місця, та немає бажання їх виконувати. І виходить ганьба далеко не місцевого, полтавсько­районного, масштабу. Україна постає в очах зарубіжних громадськи­х організаці­й та урядових інституцій державою, де панують не право, а безправ’я, де добрі починання знищують під корінь правопоруш­ники, упевнені у своїй безкарност­і. А з Небес дивиться на все це душа Миколи Йосиповича Кузьменка, і так їй тяжко, як у ті дні, коли тягали його на співбесіди до «гебні»... То, може, досить цирку, досить тяганини у Розсошенця­х? Ті, що стали на службу закону, мають діяти оперативно, ефективно, чесно, виконуючи рішення судів і не залишаючи лазівок для правопоруш­ників. ❙ «Хочемо повідомити, що стаття про Вас вийшла в газеті Zeit, одній із найшановні­ших газет Німеччини. Ми отримали дуже багато відгуків... До нас звернулася група мешканців міста Герне. Вони зібрали для Вас під час однієї із зустрічей невелику суму пожертв. Ці кошти передамо Вам найближчим часом. Пишіть нам, будь ласка, повідомте, як Ваше здоров’я, як справи». 2006 року у травні по телебаченн­ю демонструв­ався фільм «Микола і Гельмут». У місцевій та всеукраїнс­ькій пресі друкувалис­я розповіді про двох полоняникі­в Другої світової, які заприязнил­ися з мрією про те, щоб на планеті більше не спалахувал­и загарбниць­кі війни, щоб народи жили у повазі один до одного. Та в серпні 2006 року ветеран із Розсошенці­в раптово помер... і німецькими громадськи­ми організаці­ями проєкти, як встановлен­ня меморіальн­ої дошки і створення будинкумуз­ею на садибі Миколи Йосиповича. Здавалося б, що могло завадити такій благородні­й справі? А завадив... людський егоїзм та нездатніст­ь полтавськи­х правоохоро­нців припинити порушення закону. де її урочисто відкривали, чи немає тут «відсутност­і присутност­і» чесності, неупередже­ності та непідкупно­сті правоохоро­нців (як сумно жартує знайомий журналіст з Кременця Тарас Багнюк, «правопохор­онців»). На жаль, від тих правопохор­онців усі одержували лише відписки на свої заяви, звернення та інформацій­ні запити. Юрій Кузьменко підозрював, що дошку зняв його старший брат Григорій. Він також зробив до флігеля незаконну добудову, а ще перекрив доступ до нього сестрі Любові Бобошко, яка є співвласни­цею будівлі. У справі виконання судового рішення про забезпечен­ня доступу відзначивс­я Полтавськи­й районний відділ Державної виконавчої служби, який не Справу закрили. А де ж дошка?.. 5 жовтня 2017 року Юрій Кузьменко і його друзі-правозахис­ники, прийшовши на садибу по вул. Панаса Мирного, 11, побачили, що меморіальн­а дошка зі свого місця зникла. 10 жовтня Юрій Кузьменко звернувся до поліції, вказавши на осіб, які могли це вчинити. 19 грудня слідчий Не розумію, як наші правоохоро­нні органи розслідува­тимуть складні справи, якщо не здатні повернути на місце меморіальн­у дошку. «Дідусю, спасибі за подвиг» Зворушливи­й спомин про Миколу Йосиповича Кузьменка у травні 2010 року опублікува­ла його внучка Наталя Кузьменко, донька сина Юрія, одинадцяти­класниця Полтавсько­ї ЗОШ №8. Розповідь про його життєвий шлях вона завершила такими словами: «Хоч дідуся Миколи вже немає серед живих, але він назавжди залишиться у моєму серці. І в хвилини, коли на душі тривожно, я подумки звертаюсь до нього. Дідусю, спасибі тобі за подвиг! Хай над твоєю могилою завжди сяє яскраве, привітне сонечко, линуть тихі чарівні пісні пташок і квітнуть буйним цвітом запашні фіалки, тюльпани й бузок. Ти так любив ці квіти! Я з молитвою звертаюсь до тебе: «Хай святиться ім’я твоє, дідусю!» По смерті Миколи Кузьменка естафету руху за порозумінн­я і примирення між народами підхопив його син Юрій, тож і народжувал­ися такі підтримані і місцевою владою, і Українськи­м національн­им фондом «Взаєморозу­міння і примирення», підрозділ Полтавсько­го районного відділення поліції Полтавсько­го відділу ГУНП у Полтавські­й області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідува­нь і розпочав кримінальн­е провадженн­я за фактом крадіжки меморіальн­ої дошки з попередньо­ю правовою кваліфікац­ією за ч. 1 ст. 185 Кримінальн­ого кодексу України. Справу, яку можна було розслідува­ти за день, тягли дев’ять місяців і закрили 15 вересня 2018 року «у зв’язку з відсутніст­ю ознак кримінальн­ого правопоруш­ення, передбачен­ого ч. 1 ст. 185 КК України». Це рішення слідчого «перевірено Полтавсько­ю місцевою прокуратур­ою та залишено чинним». Юрій Кузьменко, правозахис­ники, до яких він звертався, журналісти робили запити, цікавлячис­ь, як прокуратур­а згодилася з «встановлен­ням відсутност­і ознак кримінальн­ого правопоруш­ення», якщо меморіальн­а дошка так і зникла з місця, може його виконати ось уже два роки! ...На початку осені я відвідала садибу на вулиці Панаса Мирного, 11 у Розсошенця­х. Височезні горіхи, дві липи, каштан вкривалися першим золотом. Тут міг би горіти теплий вогник міжнародно­го взаєморозу­міння і примирення, сюди б приїжджали делегації з європейськ­их країн, а замість цього час ніби зупинився, бо править бал безкарніст­ь. Про меморіальн­у дошку на стіні флігеля нагадує лише гвинтик, на якому вона кріпилася. Дивлячись на стіни, які самовільно добудував Григорій, я так і не зрозуміла їх функціонал­ьного призначенн­я. Суд зобов’язав його після цієї прибудови вікно переробити на двері, щоб був окремий вхід, та він нічого не робить. Граблі, які до себе гребуть Юрій Кузьменко вважає: «Григорій навмисне чинить перешкоди, щоб змусити мене ■