9 СУСПІЛЬСТВО УКРАЇНА МОЛОДА ВІВТОРОК, 8 ГРУДНЯ 2020 ❙ ❙ чи німецький фонд «Kontakte — Контакти» сплатити йому певну суму коштів. Так я розумію його поведінку». З егоїстичною поведінкою брата Григорія Юрій стикався ще в дитинстві. Молодший від Григорія на 13 років, уже в дорослому віці він чув від нього докори: «Я корову пас, а тебе мати молоком поїла...» Або: «Якби я знав, що ти такий, я б тебе у криниці втопив». — Я мав усе робити з його дозволу, — каже Юрій. А сестра Любов Миколаївна Бобошко додає, що на поведінку старшого брата впливає і його дружина, від якої чули таку приказку: «Кожні граблі до себе гребуть, а не від себе...» На сторожі того, щоб у прагненні щось пригребти не порушувалися права інших людей, мають стояти правоохоронці. Але якщо вони місяцями не можуть забезпечити виконання рішення суду — то вони справді правопохоронці. Юрій Кузьменко розповідає: «Понад два роки не виконується рішення Верховного Суду України від 15 серпня 2018 року про усунення перешкод у доступі Любові Бобошко до приміщення, співвласницею якого вона є. У серпні цього року я як представник своєї сестри подав у виконавчу службу виконавчий лист за цією касаційною ухвалою. Та коли 11 серпня виконавці приїхали на місце, то несподівано повелися на брехню відповідача, що у нього немає ключів, вони, мовляв, у колишньої квартирантки. Григорій втягнув у цю аферу й чоловіка тієї квартирантки, який прийшов і махав мені ключами. Я не знаю, про яку квартирантку йшлося, бо як тільки виникла ідея створення Будинку пам’яті і примирення, то ми не поселяли вже ніяких квартирантів. А тепер Григорій їх підмовив, а вони й піддалися. Я тоді сказав, що в цьому цирку участі не братиму: в ухвалі суду чітко написано, що доступ у приміщення Любові Бобошко має повернути не Степаненко чи Петренко, а Григорій Кузьменко. Та виконавча служба стала на бік відповідача і не виконала ухвалу суду. Тому я зателефонував на гарячу лінію 15-45, поскаржився на бездіяльність працівників Полтавського райвідділу Державної виконавчої служби, попросив узагалі зробити перевірку того, як вони забезпечують виконання рішень судів, тому що чув від багатьох людей нарікання на те, що мало виграти суд, ще треба виграти бій із судови- ми виконавцями. Однак клоунада тривала. 8 вересня сестра одержала листа від Полтавського районного відділу Державної виконавчої служби, в якому повідомлялося, що 16 червня (!?) 2020 року проводитимуть виконавчі дії за адресою: вулиця Панаса Мирного, 11. Що з датою? Це описка, яка в таких документах неприпустима, чи ще одна ланка у хитромудрому затягуванні справи? До речі, і годину чомусь не вказано... Ось так понад два роки і не виконується ухвала суду про забезпечення доступу сестрі у флігель. Мені дуже боляче від того, бо це зупинило створення Будинку пам’яті і примирення. І я не розумію, як наші правоохоронні органи розслідуватимуть складні справи, якщо нездатні повернути на місце меморіальну дошку чи повернути співвласниці будівлі ключі?». Питання, яке ставить Юрій Кузьменко, на превеликий жаль, дуже актуальне. Мені, наприклад, добре відома сумна історія про те, як наші правоохоронці виявилися нездатними захистити жертву домашнього насильства, котру син-пияк доводив своїми знущаннями до смерті. Чого їм бракувало у справі, де добре відомий алгоритм дій? Чому за роки знущань виклики поліції так і не мали жодних наслідків для пияка, який мав покровителів? Бракувало знань? Професійної честі? Совісті? Тепер скаржниця, яку не захистили, дочасно в могилі... Ось так і у справі з викраденою меморіальною дошкою та перешкодами у створенні Будинку пам’яті і примирення на садибі Миколи Йосиповича Кузьменка — в’язня гітлерівських концтаборів, світлої людини і громадянина. Є рішення судів, які багато що ставлять на свої місця, та немає бажання їх виконувати. І виходить ганьба далеко не місцевого, полтавськорайонного, масштабу. Україна постає в очах зарубіжних громадських організацій та урядових інституцій державою, де панують не право, а безправ’я, де добрі починання знищують під корінь правопорушники, упевнені у своїй безкарності. А з Небес дивиться на все це душа Миколи Йосиповича Кузьменка, і так їй тяжко, як у ті дні, коли тягали його на співбесіди до «гебні»... То, може, досить цирку, досить тяганини у Розсошенцях? Ті, що стали на службу закону, мають діяти оперативно, ефективно, чесно, виконуючи рішення судів і не залишаючи лазівок для правопорушників. ❙ «Хочемо повідомити, що стаття про Вас вийшла в газеті Zeit, одній із найшановніших газет Німеччини. Ми отримали дуже багато відгуків... До нас звернулася група мешканців міста Герне. Вони зібрали для Вас під час однієї із зустрічей невелику суму пожертв. Ці кошти передамо Вам найближчим часом. Пишіть нам, будь ласка, повідомте, як Ваше здоров’я, як справи». 2006 року у травні по телебаченню демонструвався фільм «Микола і Гельмут». У місцевій та всеукраїнській пресі друкувалися розповіді про двох полоняників Другої світової, які заприязнилися з мрією про те, щоб на планеті більше не спалахували загарбницькі війни, щоб народи жили у повазі один до одного. Та в серпні 2006 року ветеран із Розсошенців раптово помер... і німецькими громадськими організаціями проєкти, як встановлення меморіальної дошки і створення будинкумузею на садибі Миколи Йосиповича. Здавалося б, що могло завадити такій благородній справі? А завадив... людський егоїзм та нездатність полтавських правоохоронців припинити порушення закону. де її урочисто відкривали, чи немає тут «відсутності присутності» чесності, неупередженості та непідкупності правоохоронців (як сумно жартує знайомий журналіст з Кременця Тарас Багнюк, «правопохоронців»). На жаль, від тих правопохоронців усі одержували лише відписки на свої заяви, звернення та інформаційні запити. Юрій Кузьменко підозрював, що дошку зняв його старший брат Григорій. Він також зробив до флігеля незаконну добудову, а ще перекрив доступ до нього сестрі Любові Бобошко, яка є співвласницею будівлі. У справі виконання судового рішення про забезпечення доступу відзначився Полтавський районний відділ Державної виконавчої служби, який не Справу закрили. А де ж дошка?.. 5 жовтня 2017 року Юрій Кузьменко і його друзі-правозахисники, прийшовши на садибу по вул. Панаса Мирного, 11, побачили, що меморіальна дошка зі свого місця зникла. 10 жовтня Юрій Кузьменко звернувся до поліції, вказавши на осіб, які могли це вчинити. 19 грудня слідчий Не розумію, як наші правоохоронні органи розслідуватимуть складні справи, якщо не здатні повернути на місце меморіальну дошку. «Дідусю, спасибі за подвиг» Зворушливий спомин про Миколу Йосиповича Кузьменка у травні 2010 року опублікувала його внучка Наталя Кузьменко, донька сина Юрія, одинадцятикласниця Полтавської ЗОШ №8. Розповідь про його життєвий шлях вона завершила такими словами: «Хоч дідуся Миколи вже немає серед живих, але він назавжди залишиться у моєму серці. І в хвилини, коли на душі тривожно, я подумки звертаюсь до нього. Дідусю, спасибі тобі за подвиг! Хай над твоєю могилою завжди сяє яскраве, привітне сонечко, линуть тихі чарівні пісні пташок і квітнуть буйним цвітом запашні фіалки, тюльпани й бузок. Ти так любив ці квіти! Я з молитвою звертаюсь до тебе: «Хай святиться ім’я твоє, дідусю!» По смерті Миколи Кузьменка естафету руху за порозуміння і примирення між народами підхопив його син Юрій, тож і народжувалися такі підтримані і місцевою владою, і Українським національним фондом «Взаєморозуміння і примирення», підрозділ Полтавського районного відділення поліції Полтавського відділу ГУНП у Полтавській області вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочав кримінальне провадження за фактом крадіжки меморіальної дошки з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України. Справу, яку можна було розслідувати за день, тягли дев’ять місяців і закрили 15 вересня 2018 року «у зв’язку з відсутністю ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України». Це рішення слідчого «перевірено Полтавською місцевою прокуратурою та залишено чинним». Юрій Кузьменко, правозахисники, до яких він звертався, журналісти робили запити, цікавлячись, як прокуратура згодилася з «встановленням відсутності ознак кримінального правопорушення», якщо меморіальна дошка так і зникла з місця, може його виконати ось уже два роки! ...На початку осені я відвідала садибу на вулиці Панаса Мирного, 11 у Розсошенцях. Височезні горіхи, дві липи, каштан вкривалися першим золотом. Тут міг би горіти теплий вогник міжнародного взаєморозуміння і примирення, сюди б приїжджали делегації з європейських країн, а замість цього час ніби зупинився, бо править бал безкарність. Про меморіальну дошку на стіні флігеля нагадує лише гвинтик, на якому вона кріпилася. Дивлячись на стіни, які самовільно добудував Григорій, я так і не зрозуміла їх функціонального призначення. Суд зобов’язав його після цієї прибудови вікно переробити на двері, щоб був окремий вхід, та він нічого не робить. Граблі, які до себе гребуть Юрій Кузьменко вважає: «Григорій навмисне чинить перешкоди, щоб змусити мене ■