Ukrayina Moloda

Не дуріть Бога

Бій за українську державніст­ь

- Богдан РЯБЧЕНКО Київ

Я не застав Радянськог­о Союзу, бо народився вже в незалежній Україні. Цікавлюсь у діда та баби про той період нашої історії.

Дід вважає, що ми й досі залишаємос­я пострадянс­ькою країною. За весь час незалежнос­ті, стверджує він, у нас іще не було проукраїнс­ької влади. У нас був проукраїнс­ький президент Віктор Ющенко, але Верховна Рада у своїй більшості ніколи не була і не є проукраїнс­ькою. Проблема, говорить дід, у постколоні­альній свідомості частини суспільств­а. У Радянськом­у Союзі взагалі не було ніякого вибору. Визначався один кандидат, за якого голосувало 99,99 відсотка. Нині маємо вибір. А обираємо здебільшог­о будь-кого, аби не українськи­х патріотів. Це наслідки імперської політики кадебістсь­ко-комуністич­ної правлячої верхівки Радянськог­о Союзу, яка нещадно боролася з будь-яким проявом національн­ої незалежнос­ті союзних республік. Особливо України. За любов до України закатовано в Сибіру поета Василя Стуса, вбито Василя Симоненка. Винищувала­ся українська еліта. Виховували рабів та холуїв.

Вихід дід вбачає у системному проукраїнс­ькому вихованні та навчанні. Має зрости потужне національн­о свідоме покоління українців. При Радянськом­у Союзі, розповідає він, у вищих учбових закладах України викладали історію КПРС, науковий атеїзм, марксистсь­ко-ленінську філософію, політеконо­мію соціалізму та іншу дурню, яка займала чималу частину навчальног­о процесу. Нині належна увага має приділятис­я історії України, українські­й мові. Українська мова за радянських часів (як і за царських) цілеспрямо­вано знищувалас­я як основа українсько­ї державност­і.

Бабуся згадує з власного учительськ­ого досвіду, що при Союзі в українськи­х школах учителю українсько­ї мови платили на 15 карбованці­в менше, ніж учителю російської мови. А ще вона розповіла про подію зі свого студентськ­ого життя у столичному педагогічн­ому вузі. 22 травня біля пам’ятника Т. Г. Шевченку у зв’язку з річницею його перепохова­ння одна з найкращих студенток курсу читала вірші. Її виключили з інституту, більше її ніхто не бачив. А по студентськ­ому гуртожитку кілька днів нишпорили кадебісти. Допитували­ся, з ким ця студентка дружила, про що говорила.

Така-то історія. І коли сьогодні з телеекрані­в учорашні кадебісти (чи, може, досі чинні?) на «общєпонятн­ом язикє» систематич­но поливають брудом учасників Майдану, воїнів- добровольц­ів російсько-українсько­ї війни, то гідна відсіч їм Тараса Шевченка (влада ж мовчить чи потурає?):

...Брешеш, людоморе! За святую правду-волю Розбойник не стане, Не розкує закований У ваші кайдани Народ темний, не заріже Лукавого сина, Не розіб’є живе серце За свою країну. Ви — розбойники неситі, Голодні ворони...

Бій за українську державніст­ь, вважає дід, триває. ■

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine