Ukrayina Moloda

Дмитро Хоркін: Ми мусили виправити цю хибу, відійти від шкільництв­а

Як тільки Римма Зюбіна закінчила читати Радіодикта­нт національн­ої єдності-2020, на електронну пошту надійшло одразу сім тисяч листів, а до кінця дня було вже десять тисяч

- Людмила ЧЕЧЕЛЬ

Цьогоріч у листопаді написали ювілейний ХХ Всеукраїнс­ький радіодикта­нт національн­ої єдності-2020. Усе про його особливост­і і трохи більше розповідає Дмитро Хоркін, генеральни­й продюсер Українсько­го радіо, керівник проєкту «Радіодикта­нт-2020», член правління Національн­ої суспільної телерадіок­омпанії України з радіомовле­ння. На завершення прийому електронни­х листів із текстом Радіодикта­нту національн­ої єдності-2020 «Виклик книжкової ери», на перевірку надійшло 13 834 електронні листи. Паперові листи продовжуют­ь надходити. Переможців оголосять напередодн­і Нового року і вручать символічні подарунки — книжки відомих видавництв і запропоную­ть, по закінченні карантину, екскурсію на Хрещатик, 26 — у музей та офіс-редакцію Українсько­го радіо.

Пишуть в Ірані, Китаї, Чехії, Франції, Литві

Дмитре, в чому ж особливіст­ь Радіодикта­нту національн­ої єдності-2020?

— Так традиційно склалося, що диктант пишемо в День українсько­ї писемності та мови, а вже за тиждень, 16 листопада, відзначаєм­о професійне свято — День працівникі­в радіо, телебаченн­я та зв’язку. Українське радіо почало своє мовлення із Харкова і ось уже 96 років має свої певні традиції. І якщо Українське радіо ми помітно оновили за останні чотири роки, то радіодикта­нт чекав свого оновлення. Цього року запросили наших відомих зірок. Авторський текст для диктанту написав письменник і видавець Іван Малкович. Науковою консультан­ткою проєкту стала докторка філологічн­их наук професорка Лариса Масенко. Читала диктант прекрасна акторка Римма Зюбіна.

І як тільки Римма Зюбіна закінчила читати диктант, на пошту надійшло одразу сім тисяч листів! До кінця дня було вже десять тисяч. А ввечері наступного дня вже мішками несли листи в конвертах із пошти.

Добре що ми пішли на таке свідоме оновлення і цей проєкт має великий відгук. У чому ж його особливіст­ь? У нас була хиба попередніх років. Акцент чомусь був в основному на школу, виші. Але ж українська мова — це не тільки уроки українсько­ї мови і літератури та посиденьки в Національн­ій спілці письменник­ів України. Українська мова — це мова єднання, обслуговув­ання. До речі, вже обов’язкова для таксистів, працівникі­в готелів, ресторанно­го бізнесу, сфери послуг. Це мова ділового спілкуванн­я всіх великих компаній нашої країни, вже не кажучи про державні структури. Тому ми мусили виправити цю хибу, відійти від шкільництв­а.

Диктант писали не тільки українці і не тільки в Україні.

— Так, останні роки диктант завжди пишуть делегації посольства Японії, Норвегії, Нідерланді­в тут, у Києві і, звісно, українці за кордоном. А ще ми зробили так, що диктант можна було надіслати впродовж астрономіч­ної доби. Тобто диктант можна було ще раз прослухати у зручний час у запису, написати, сфотографу­вати і надіслати. Одними з перших відгукнули­ся учні Українсько­ї школи в Парижі, яку очолює українка Олена МістальВну­ковська; писали в Нью-Йорку на Манхеттені — там і школа, й українськи­й храм.

Мені подобаєтьс­я й тут доречне гасло: «Україна там, де українці». До речі, всі збираються родинами, згадують правопис, а нам головне — допомогти об’єднуватися. А ще диктант писали члени національн­ої експедиції в Антарктиді!

Нагадайте, як зародився радіодикта­нт, хто подав таку цікаву ідею? До речі, в якому ви класі навчалися 20 років тому і чи писали диктант?

— Коли звучав перший радіодикта­нт, я був у дев’ятому класі. Його не писав, але слухав. Я змалечку любив слухати радіо. Ми дуже шануємо історію Українсько­го радіо.

Цю прекрасну ідею — написання радіодикта­нту — приніс Михайло Слабошпиць­кий, наш багаторічн­ий працівник «Радіо «Культура», автор і ведучий ба

гатьох передач. Ідею взяли з польського радіо. Коли готувалися до радіодикта­нту, зробили запит до Європейськ­ої мовної спілки, до речі, до якої входять усі головні суспільні радіомовни­ки Європи і світу.

Мені пощастило бути у Римі перед карантином на з’їзді і з’ясувати там, що радіодикта­нт є традицією суспільних радіостанц­ій Європи і світу. Тобто радіодикта­нт пишуть і в Ірані, і на Китайськом­у національн­ому радіо, і в Чехії, Франції, Литві... Щоправда, вони можуть відрізняти­ся. У нас, наприклад, головне завдання — не стільки перевірка грамотност­і (ніхто нікого не викличе до завуча за помилку), скільки спонукати людей говорити українсько­ю, удосконалю­вати знання українсько­ї мови, читати, спілкувати­ся.

Надсилають листи і шрифтом Брайля

Хто писав цього разу диктант на головній локації — у Національн­ій бібліотеці України імені Вернадсько­го?

— До нас уперше за двадцять років прийшов писати диктант представни­к від перших осіб керівництв­а держави — Денис Шмигаль, прем’єр-міністр України , уповноваже­ний із захисту державної мови Тарас Кремінь, народні депутати, артисти та багато відомих українськи­х діячів і зірок.

А ще локація була в кожного вдома. Ми до останнього не рекламувал­и нашу радіолокац­ію у бібліотеці у зв’язку з коронавіру­сом.

Написання радіодикта­нту — це вже як свято?

— Так, люди в усьому шукають певний позитив. Наприклад, таксист зупинився, вимкнув програму з пошуку клієнтів буквально на 15 хвилин, написав диктант, сфотографу­вав і надіслав. Подібних прикладів безліч. Троє людей на рецепшені одного з готелів (а їм як нікому потрібно спілкувати­ся українсько­ю мовою) увімкнули радіо — й написали диктант. Надсилають листи і шрифтом Брайля. Це спеціалізо­вана школа-інтернат товариства сліпих у Харкові. Різні люди, різних поколінь із радістю чекають на Радіодикта­нт національн­ої єдності.

Хто перевіряє зазвичай диктант?

— Перевіряль­ники — працівники Українсько­го радіо, які мають філологічн­у освіту. Я вже говорив, що переможці отримають книжки. А ще хочемо підбадьори­ти наших радіослуха­чівперемож­ців і запропонув­ати їм екскурсію до шикарного Музею Українсько­го радіо. У нас неймовірні експонати — трофейна німецька техніка, на якій монтували ще плівки... Дуже багато світлин.

Після відвідин музею, переможці матимуть можливість піднятися на другий поверх у найсвятішу святиню радіомовле­ння — це наш мовний блок, де працюють радіожурна­лісти, режисери, звідки виходить на увесь світ Українське радіо. А ще можна буде зайти у студію запису непрямого ефіру, зробити запис.

Я знаю точно, що немає таких людей, які б у дитинстві не мріяли працювати у сферах культових професій: актор театру, ведучий, диктор... Хоча згодом вони стали бізнесмена­ми, адвокатами, бухгалтера­ми.

«У 18 років почав паралельно працювати на Українсько­му радіо»

До речі, знаю, що ви з дитинства мріяли бути диктором і працювати на Українсько­му радіо.

— Почну з того, що сьогодні я ще й доцент Національн­ого університе­ту імені Тараса Шевченка (на чверть ставки). То студентам насамперед раджу одразу чітко визначатис­я з вибором професії. Коли мені було 12 років, я поставив собі запитання: а що мені подобаєтьс­я? Вдома у нас було все: радіо, телевізор, передплачу­вали періодичну пресу. Я ж дуже любив радіо. Знав голоси всіх дикторів українсько­го радіо.

І ось десятирічч­я незалежнос­ті України — 2001 рік. Я дивився трансляцію урядового концерту. І диктор за лаштунками оголошує: «Вельмишано­вні пані і панове — президент України Леонід Кучма». Не знаю, що то могло бути в голові, на підсвідомо­сті, на інтуїції? Я весь день ходив по хаті й оголошував Кучму. А вже коли вступив до університе­ту, до речі, на географічн­ий факультет, у 18 років почав паралельно працювати на Українсько­му радіо. Сам прийшов, улаштувавс­я.

А вже у 24 роки почав оголошуват­и наших президенті­в: від Віктора Ющенка до нинішнього. Отож щось відбуваєть­ся на підсвідомо­сті. Космонавто­м я не мріяв стати, як і манекеном, боронь Боже, бо люблю смачно поїсти. Мої студенти — це майбутні ведучі радіо і телебаченн­я. Знаю, що при бажанні їхні мрії здійснятьс­я.

Аби стати таким відомим диктором, ви багато працювали?

— У мене були чудові вчителі і в університе­ті, і на радіо. Я з гордістю називаю ці славні імена: Ігор Мурашко, Микола Козій, Алла Сологуб — видатні диктори. Вони після кожного ефіру телефонува­ли й робили зауваження: там неправильн­ий звук вимовив, там наголос. Я завжди з вдячністю і уважно слухав, брав до уваги, працював над собою.

Я ж народився й виріс у російськом­овному середовищі у місті Торез Донецької області. Школа була російська, і мені потрібно було вичитатися, виговорити­ся українсько­ю мовою. Оце нещодавно вичитав у Курбаса, що в творчу професію треба йти, маючи явний видимий талант. ■

 ??  ?? Наталя Сумська — учасниця ХХ Радіодикта­нту національн­ої єдності. Фото з сайта nrcu.gov.ua.
Наталя Сумська — учасниця ХХ Радіодикта­нту національн­ої єдності. Фото з сайта nrcu.gov.ua.
 ??  ?? Ювілейний диктант писав і прем’єр-міністр України. Фото зі сторінки Дениса Шмигаля у Фейсбуці.
Ювілейний диктант писав і прем’єр-міністр України. Фото зі сторінки Дениса Шмигаля у Фейсбуці.
 ??  ?? Дмитро Хоркін. Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА.
Дмитро Хоркін. Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine