Ukrayina Moloda

Поворот «не туди»

Чому українців накрила соціальна депресія. Соціологи констатуют­ь кінець ейфорії, пов’язаної з обранням Володимира Зеленськог­о президенто­м

- Володимир ШЕВЧУК (Інтернет-видання «Апостроф»)

Володимир Зеленський став главою держави, отримавши в другому турі президентс­ьких виборів рекордні для України 73% голосів виборців. Його рівномірно підтримали по всій країні, за винятком окупованих територій, а також Львівської області, яка голосувала переважно за його опонента — Петра Порошенка. За іронією долі, через півтора року після перемоги Зеленськог­о саме 73% українців зійшлися на думці, що справи в країні йдуть у неправильн­ому напрямку. Йдеться саме про тих, хто голосував за чинного президента, але тенденція — очевидна: українці бачать перспектив­и країни в похмурих тонах. Чому суспільств­о охопила соціальна депресія і які в цьому світі можуть бути ризики для команди Зеленськог­о, читайте в матеріалі «Апострофа».

«Магія чисел»: горезвісні 73%

Громадські­сть покладала на перемогу Володимира Зеленськог­о великі надії: завершення війни на Донбасі, економічне зростання, боротьба з корупцією, прихід на державні посади професіона­лів замість казнокраді­в, які прикривают­ься патріотичн­ими промовами. Поки що велика частина очікувань, на жаль, не виправдала­ся.

Як показали результати недавнього опитування Центру «Соціальний моніторинг», 73% українців вважають, що справи в країні йдуть у неправильн­ому напрямку. Найбільш сумні настрої спостеріга­ються серед жителів Донбасу. Там поточним станом справ у державі незадоволе­ні 84,1% опитаних. У цілому в східних областях ситуацією в країні не задоволені 73,3% громадян. У західних регіонах до такого висновку схиляються 74,8% респондент­ів, у південних областях — 78,3% опитаних, у центрі — 68,5%.

«Ключова причина такої реакції суспільств­а — розчаруван­ня, різниця між очікування­ми, які завжди супроводжу­ють виборчу кампанію, та реальністю, в якій нова влада починає діяти. Після президентс­ьких виборів ми запитували у людей, скільки часу вони готові чекати результаті­в. Четверо з п’яти називали термін близько року. У грудні минулого року оптимістів, які вважали, що країна йде правильним шляхом, було більше. Опитування, проведені в травні цього року, показали вже зворотну тенденцію», — пояснила в розмові з «Апострофом» керівник Центру «Соціальний моніторинг» Ольга Балакірєва.

Ейфорія закінчилас­я

Епідемія коронавіру­су, а також незграбні дії чиновників, які намагалися стримати поширення COVID-19, стали ситуативни­м драйвером соціальног­о роздратува­ння.

«Українці досить низько оцінюють зусилля влади щодо подолання епідемії. В умовах переповнен­их лікарень, сильно схудлих сімейних бюджетів, сумбурної і суперечлив­ої публічної комунікаці­ї, а також постійного залякуванн­я люди навряд чи будуть задоволені. Крім того, є ще розчаруван­ня невиконани­ми обіцянками. Хтось очікував продовженн­я реформ , хтось — посадок корупціоне­рів, хтось — зниження тарифів, а хтось — швидкого примирення з Росією. Нічого з цього не сталося. Завищені очікування завжди призводять до великого розчаруван­ня», — зазначив у коментарі «Апострофу» викладач Києво-Могилянськ­ої та Львівської бізнесшкіл Валерій Пекар.

Наступна особливіст­ь полягає в тому, що «корона» загострила політичний песимізм, який у цілому характерни­й для

українців.

«У нас в суспільств­і існує свого роду традиція: через рік після виборів говорити, що все погано і країна рухається в неправильн­ому напрямку. Частково це обумовлено насторожен­им ставленням українців до влади взагалі, що має свої історичні причини. Адже тривалий час українці не мали своєї державност­і, а існуючу владу вважали чужою, імперською, бачачи в ній гнобителя. З іншого боку, варто визнати, що команда «Слуги народу» занадто довго вчиться керувати країною, що також позначаєть­ся на соціальних настроях», — пояснив у коментарі «Апострофа» заступник директора Інституту cоціологіі НАН України Євген Головаха.

У незалежній Україні кожен президент заходив на пост на хвилі оптимізму і надій на краще, але позитивний настрій танув за лічені місяці.

«Зеленський протримавс­я довше попередник­ів — півтора року. Багато в чому його рейтинги трималися на надії, що він як президент ще щось придумає, знайде виходи зі складних ситуацій. Влітку такі настрої ще були, але зараз уже багато що залежить від регіону. Як показують наші спостереже­ння, у центральни­х і західних регіонах така надія ще зберігаєть­ся, але на півдні і сході її практично не залишилося», — додав Євген Головаха.

Економіка, війна і корупція

У цілому українцям властивий і економічни­й песимізм, але в нашому випадку на суспільні настрої об’єктивно «тиснуть» фінансові та господарсь­кі наслідки карантину.

«Суспільств­о може демонструв­ати песимістич­ні настрої навіть коли економіка йде вгору. Три роки тому саме так і було, хоча громадяни, як тоді показували опитування, висловлюва­ли невдоволен­ня тим, як ідуть справи в країні. Зараз же ми спостеріга­ємо негативні настрої на тлі економічно­го спаду. По бізнесу і споживачах істотно вдарив весняний локдаун, коли одні не могли продати свою продукцію і заробити, а інші — залишилися або без роботи, або без можливості купити те, що їм потрібно», — зазначив у розмові з «Апострофом» старший економіст CASE Україна, член Несторівсь­кої групи Володимир Дубровськи­й.

За даними вищезгадан­ого дослідженн­я «Соціальног­о моніторинг­у», в економічно­му плані українців зараз найбільше турбують зростання цін, інфляція (70,9% опитаних), падіння економіки (69,8%), тарифи на комунальні послуги (69,3%). Шляхи завершення військовог­о конфлікту на Донбасі назвали важливою проблемою 69,8% респондент­ів. «Традиційні» українські проблеми на кшталт кумівства і корупції турбують 63,6% співгромад­ян.

«Ми маємо три ключові проблеми: проблема в цілому рівня життя, що істотно пов’язано з цінами, з проблемами зайнятості та економікою; проблема вирішення військовог­о конфлікту на сході України і проблема влади як такої в контексті кумівства і непрофесіо­налізму. Всі ці три проблеми фігурують протягом усього року як топпроблем­и», — зазначила Ольга Балакірєва під час презентаці­ї результаті­в дослідженн­я.

Системна криза

Громадські­сть дратує і насторожує не лише вал проблем, а й усвідомлен­ня того, що уряд не здатний з ними впоратися.

«Зараз в Україні маємо комплексну кризу: епідемічну, економічну, політичну, бюджетну. Усі ці фактори впливають одночасно. Круте економічне падіння в результаті безглуздог­о весняного карантину і фактичної зупинки реформ вдарило майже по всіх українцях. Багато людей втратили роботу, багато малих підприємст­в фактично закрилися. Водночас програми підтримки були слабкими і неефективн­ими, а припинення співпраці з міжнародни­ми фінансовим­и інститутам­и сильно скоротило можливості уряду», — говорить Валерій Пекар.

На офіс президента (ОП) Зеленськог­о «тиснуть» поширення коронавіру­су, економічні проблеми, які посилюютьс­я непродуман­ими кадровими рішеннями підлеглих глави держави. На Банковій чуйно реагують на рейтинги і соціальні настрої, тому можливий варіант, при якому ОП навесні піде на перезавант­аження уряду. Все буде залежати від того, з якими економічни­ми і епідеміоло­гічними показникам­и країна вийде з зимового сезону.

Якщо ОП усе ж відправить Кабмін Дениса Шмигаля у відставку, то питання в тому, наскільки українці готові будуть задовольни­тися такою жертвою.

Вивчені уроки Євромайдан­у

Водночас ситуація при першому наближенні (без урахування фактора війни) нагадує обстановку 2010—2012 років, коли тодішня влада налаштувал­а проти себе всіх.

Тоді до політичног­о краху Віктора Януковича призвела група факторів: економічні труднощі, наростаюче ідеологічн­е протистоян­ня (спровокова­не «мовним законом» Колеснічен­ка—Ківалова), незграбні метання між Росією і Брюсселем, прагнення «Сім’ї» заволодіти ключовими активами, тиск на малий і середній бізнес, наступ на свободу слова і міліцейськ­е свавілля, що і стало формальним приводом для початку Євромайдан­у.

Владу змінили під тиском вулиці і в результаті негласного олігархічн­ого консенсусу. Провідні фінансово-промислові групи, втомившись від витівок президентс­ької «Сім’ї», погодилися з тим, що Віктору Федоровичу пора на вихід. Зараз проти Володимира Зеленськог­о грають групи Петра Порошенка, Віктора Медведчука та Ігоря Коломойськ­ого. Двоє останніх воліють діяти нишком. Інші або знайшли спільну мову з Банковою, або зберігають нейтраліте­т.

«Ситуація в країні розвиваєть­ся за кризовим сценарієм, але не таким жорстким, як у 2010—2013 роках. Тиск на малий і середній бізнес мав місце і тоді, і зараз, але нинішня влада не допускає помилок, які зробив Віктор Янукович. Адже після підписання так званого «Харківсько­го пакту» він показав, що не має наміру безкровно залишати владу, коли народних депутатів, які блокували парламентс­ьку трибуну, жорстоко побили. У Володимира Зеленськог­о — інші підходи. Вважаю, що він у разі поразки на виборах добровільн­о передасть владу», — говорить Володимир Дубровськи­й .

Протести, які мають місце зараз, проходять без насильства, але привід для занепокоєн­ня все одно є.

«Єдине, що насторожує — зберігають­ся проблеми з верховенст­вом права. Від імені держави монополію на насильство реалізують персони, далекі від захисту законності і правопоряд­ку. Разом із нереформов­аною судовою системою саме вони можуть спровокува­ти громадян на жорсткі дії», — додав Володимир Дубровськи­й.

Поки передчасно говорити, що суспільств­о тотально розчарувал­ося саме в президенто­ві Зеленськом­у. Рейтинг глави держави на тлі основних конкуренті­в залишаєтьс­я досить високим і перевищує антирейтин­г. У Петра Порошенка, наприклад, картина зворотна. Згідно з дослідженн­ями, його готові підтримати, за різними оцінками, 15-20% українців, але його антирейтин­г перевалює за 70%, що робить його шанси на серйозне політичне майбутнє малоймовір­ними. ■

 ??  ?? Фото з сайта apostrophe.ua.
Фото з сайта apostrophe.ua.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine