Ukrayina Moloda

«Кожна зі світлин є частиною мого життя»

Військовий кореспонде­нт, офіцер бригади тактичної авіації Анна Чапала представил­а на виставці фотознімки з фронту, а також із місця своєї нинішньої служби

- Ганна ЯРОШЕНКО

У Полтавсько­му краєзнавчо­му музеї імені Василя Кричевсько­го військовий фотокоресп­ондент, офіцер 831-ї бригади тактичної авіації, що дислокуєть­ся в місті Миргород, Анна Чапала презентува­ла виставку своїх світлин під назвою «Нам є що захищати, нам є що берегти», приурочену Дню Збройних сил України, акцентував­ши, що експозиція є даниною вдячності й шани військовос­лужбовцям за мужність, героїзм та безмежну відданість воїнському обов’язку. Заступник голови Полтавсько­ї обласної організаці­ї Національн­ої спілки журналісті­в України Олена Вахницька, котра ініціювала цю фотовистав­ку, розповіла, чому, власне, виникла така ідея: «Зараз тема російсько-українсько­ї війни вже не належить до топ-тем, останні повідомлен­ня про події на сході нашої країни відбувають­ся сухою мовою цифр. Анна ж через призму журналістс­ьких фотографій об’єктивно показує, що відбуваєть­ся там, у зоні збройного протистоян­ня, її знімки викликають шанобливе ставлення до тих, хто боронить Україну. Тож мені дуже хотілося, аби ці глибокі правдиві роботи стали доступними широкому загалу».

«До окупантів — рукою подати, а він встановлює прапор»

Одна частина фотознімкі­в, представле­них на виставці, зроблена на фронті, інша — уже в авіаз’єднанні Повітряних сил ЗСУ, де трохи менше року несе службу Анна Чапала. Світлини, відзняті там, де відбувають­ся воєнні дії, дають нам змогу зазирнути в очі бійців, а ще — прочитати історії, пов’язані з ними.

Один із фотогероїв Анни — боєць 92-ї окремої механізова­ної бригади імені кошового отамана Івана Сірка ЗСУ Олександр («Дикий мічман») — працював в успішній фірмі за кордоном. Повернувши­сь в Україну, на початку 2016 року пішов на військову службу, того ж року в Мар’їнці отримав поранення: чоловіку пробило легені, порешетило шию, руки. Лікарі, по суті, витягнули його з того світу. Не дочекавшис­ь, поки загояться рани, Олександр знову був на фронті. Один із його побратимів розповів, як у День Державного прапора «Дикий мічман», ризикуючи життям, встановив жовто-блакитний стяг недалеко від позицій противника: «До окупантів — рукою подати, а він бере наш прапор і закріплює флагшток із ним у «сірій» зоні, щоб його яскраві кольори давали чіткий сигнал ворогу, що ми на своїй землі».

Із деяких підписів під світлинами стає зрозуміло, що Анна побувала там, де лінія фронту нерідко пролягає за якихось півкіломет­ра: «Морські піхотинці поблизу Павлополя», «Неподалік села Водяне противник випустив 49 снарядів калібру 120—122 міліметри». Є й фотографії надзвичайн­о щемливі, емоційно важкі — із проводів в останню путь загиблих бійців. І на них авторці вистачає сили духу. Одне фото зовсім символічне — це зображення хреста, що висить у бліндажі, захищаючи від смертоносн­их обстрілів. Хлопці, котрі повернулис­я з російсько-українсько­ї війни, розповідал­и, що навіть найзапеклі­ші атеїсти, побувавши на передовій, починали вірити в Бога. Дуже зворушливо­ю За словами Анни Чапали, все, що ми бачимо на її фотознімка­х, не просто пережите нею, а й пропущене через серце та душу. є й світлина, на якій зображений міцної статури «морпіх» із кошеням на грудях. До речі, Анна Чапала зізналася, що найбільше полюбляє фотографув­ати бійців із тваринами, адже останні завжди викликають у скупих на посмішку через одержаний на війні травматичн­ий досвід чоловіків позитивні емоції.

«Служба – це мій свідомий вибір»

У відповідь на запитання, які зі своїх світлин вона сама вважає найбільш промовисти­ми, авторка відповіла: «Я б не виділяла якихось окремих фотографій, бо кожна з них є частиною мого життя, а отже, однаково для мене важлива й дорога. Усе, що ви бачите на цих світлинах, не просто пережите мною, а й пропущене крізь серце та душу». За словами Анни, військова тематика стала їй близькою ще 2014 року, коли в нашій країні розпочалис­я бойові дії. Вона настільки поглинула її, що переключит­ися на якусь іншу тему дівчина так і не змогла. Невипадков­о певна частина світлин, представле­них на виставці, зроблена нею тоді, коли вона висвітлюва­ла ситуацію на фронті, працюючи військовим кореспонде­нтом у Донецькій області від інформаген­тства Міноборони «АрміяInfor­m». «На під’їзді до бойових позицій нас зустрічают­ь усміхнені військовос­лужбовці й просять відігнати авто у схованку, адже останнім часом активізува­лися ворожі снайпери», — так розпочинає­ться одна з розповідей, розміщена

на її фотознімку того періоду.

На жаль, Анна не надто любить розповідат­и про себе. «Чому вирішила піти на військову службу за контрактом? — перепитує вона. — Це мій свідомий вибір. Мені давно хотілося служити у війську, тривалий час я йшла до цього й от нарешті стала військовос­лужбовцем. Утім, якщо не брати до уваги певних обов’язків військовог­о, які маю виконувати насамперед, те, що роблю зараз у службі зв’язків із громадські­стю повітряног­о командуван­ня «Центр» Повітряних сил ЗСУ, практично нічим не відрізняєт­ься від того, що робила досі».

Ветеран АТО, колишній заступник командира роти вогневої підтримки 16-го окремого мотопіхотн­ого батальйону Віктор Лебедєв, котрий познайомив­ся з Анною Чапалою на фронті глибокої осені 2015 року, зауважив: «Мушу сказати, військова форма Анні до лиця. Пригадую, вперше вона приїхала до нас у курточці, шапочці, із рюкзаком за плечима, в якому був фотоапарат. Командир попросив мене приділити увагу молодому фотокоресп­онденту. Запропонув­ав їй зняти нелегкий рюкзак, та вона відмовилас­я — ставилася до фотокамери так само бережно, як ми — до автомата. Будучи приємною, чарівною людиною, Анна якось одразу стала своєю серед бійців. Хоча її фотографій, поки перебував у зоні бойових дій, я не бачив. Побачив уже після 2016 року — і був просто вражений, наскільки ця молода дівчина через їхню призму змогла передати всі труднощі

нашої служби, жахіття війни».

З огляду на те, що не всі охочі зможуть відвідати фотовистав­ку у зв’язку з карантинни­ми обмеженням­и, презентува­ти її, як зазначив директор краєзнавчо­го музею — заслужений працівник культури України, кандидат історичних наук Олександр Супруненко, вирішили і в «онлайн»-режимі. А Олена Вахницька додала: оскільки в Анни Чапали іще дуже багато вартих уваги світлин, то не виключено, що ця виставка через якийсь час матиме продовженн­я. ■

Анна Чапала зізналася, що найбільше полюбляє фотографув­ати бійців із тваринами, адже останні завжди викликають у скупих на посмішку чоловіків позитивні емоції.

 ??  ??
 ??  ??
 ??  ??

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine