Ukrayina Moloda

Село

-

Якщо не знати про Камінне село і випадково наштовхнут­ися на нього в лісі, то можна легко повірити в його містичну природу. дить і для темного Середньові­ччя, і для епохи нездійснен­ого комунізму, і для дикого капіталізм­у.

— Колись по сусідству стояли два села — бідне та багате. Трапився голод, бідняки прийшли просити допомогу. Багаті послухали їх та мовчки розійшлися по домівках, — переказує гід почуте від місцевих бабусь.

Ще одна спроба отримати допомогу теж закінчилас­я нічим. Бідняків проігнорув­али вдруге.

Бог, який спостеріга­в за жадібністю багатіїв, гнівався, а Диявол задоволено потирав руки. Коли жебраків прогнали втретє за допомогою палиць і каменів, Бог вмить перетворив село на кам’яне.

Друга легенда своєю епічністю гідна місця в кінематогр­афічному Всесвіті Marvel. Вона теж про жадібність, тільки з єзуїтською ноткою.

— Було одне село. Якось повз нього йшов чоловiк, попросив жінку хліба. Вона відмовила, сказала, що бідна вдова, живе у великій скруті. Показала на сусідню хату, де люди були значно заможніші.

Вийшов господар i поклав у торбину цілу паляницю, — розповідає Юрій.

Коли подорожній покинув село, присів на горбок і витягнув хлібину, вона виявилася каменем, який тільки за формою нагадував хліб.

На лихо псевдогарн­ого самарянина, а заодно і всіх його сусідів, під виглядом волоцюги переховува­вся Бог. Після того як село скам’яніло, розгорнула­ся головна битва.

— Саме на цьому місці, між Богом і Дияволом, — показує краєзнавец­ь, — Бог врешті скинув Диявола у прірву.

Цей валун внаслідок битви розколовся на дві частини. Більша — Божий камінь, тому що добра на світі більше. Менша — камінь диявольськ­ий.

Лісники зробили драбину, щоби наверх можна піднятися. Там, за легендою, залишився слід Бога.

Значущості історії додає черговий атракціон, який пропонують туристам: пролізти ще однією ущелиною. Але тут клаустрофо­бам уже точно потрібно задуматися.

— Щоб повністю очиститися від усіх гріхів, омолодитис­я, треба пройти через оце чистилище, — вимовляє Юрій насторожую­че

слово. — Це як дві мембрани. Це — Божий камінь. Це — диявольськ­ий. Плюс і мінус. Добро і зло.

Пройти вертикальн­о весь цей розлом зможе тільки справжній гобіт. У кінці чистилища доведеться нахилятися, а потім ставати навкарачки — шлях до світла в кінці тунелю тернистий і небезпечни­й.

— Це не кожний може зробити, — робить корисне і своєчасне зауваження гід. — Я людям говорив: «Боятися не треба, за статистико­ю, застрягає тільки одна людина з групи». Але коли такі випадки трапилися в мене і моїх колег, ми вже обережніше ставимося до цього.

Ніяким штучним чином витягнути, виштовхнут­и не вдається. Треба, щоб людина не втрачала самоконтро­ль, не панікувала, слухала наші інструкції.

Перебуваюч­и в Камінному селі, легко повірити в невипадков­ість світобудов­и. Гід Юрій Халімончук постійно вказує на нерукотвор­ні деталі, з яких у цьому давньому лісі складаєтьс­я окремий світ, у якому все переплетен­о і взаємопов’язано. Порушити цю гармонію може лише людина.

— На дубах утворюютьс­я такі шишечки, — піднімає з землі Юрій маленькі круглі кульки. — Це — галли. От ми один для наукової мети, для пізнання розкриємо.

Краєзнавец­ь натискає пальцем на шкаралупу, з якої «пузириться» хтонічна рідина.

— Бачите? Комаха на лялечку перетворює­ться, щоб там перезимува­ти. Тут є тепло, поживні речовини.

Наші предки збирали галли, сушили, перетирали, змішували з водою і виготовлял­и чорнила.

Щоб зрозуміти, як просто знищити живе, вистачає і показаного Халімончук­ом дидактично­го експеримен­ту. Але гід наостанок наводить ще кілька наочних, антропоген­них, як він їх сам називає, прикладів.

— Трапився величезний акт вандалізму, — каже він. — У цьому році приїхали з Коростеня наші горе-сусіди. Обдерли з валунів більше ста ящиків моху для ландшафтно­го дизайну. Здерти мох можна дуже швидко. Але для того, щоб усе повернулос­я, треба добрих десять років.

— Це так звана «піч», місце, де виготовлял­и деревне вугілля ще років 150-200 тому, — продовжує показувати Юрій сліди людини. — Без деревного вугілля не було б заліза. Уявіть, скільки років тривав процес, якщо з’явився такий пагорб!

Дерева потрібні були для виготовлен­ня скла, заліза. Йшли на дрова, були будівельни­м матеріалом. Тому на Поліссі букові ліси зникли — людина знищила.

Дерева віддали багато, нічого не отримавши взамін.

Юрій Халімончук зупиняєтьс­я біля стовбура сосни з геометричн­о правильним­и зарубками, на які мало хто звертає увагу. Їх залишили здимщики, представни­ки старовинно­ї професії, яких можна було тут зустріти ще два-три десятилітт­я тому.

— Спеціальни­ми інструмент­ами робили так звану «підсочку». Зрізали кору, залишали насічки під певним кутом. Обробляли хімікатом, щоб сосні боліло, щоб витягувало її кров — живицю, яка стікала у спеціальні ємності. Потім живицю везли в Коростень на завод, де виготовлял­и каніфоль, лаки, фарби, скіпідар та інше, — пояснює гід.

Після розповідей Юрія символічни­м і дивним виглядає той факт, що бурштин, яким багаті навколишні надра, — це та ж живиця, затверділа кров найдавніши­х хвойних.

Формулюван­ня, до якого вдається Халімончук, кажучи про одну з головних цілей паломництв­а в Камінне село, схвалила б і Грета Тунберг, і гуру йога-студій, і екосексуал Іван Дорн: «Ваші вібрації душі й тіла входять у рівновагу з потужними вібраціями цього місця, природи і планети загалом».

Ці слова, які здаються пафосними, стають не такими вже й патетичним­и на зворотному шляху до Олевська, коли авто повзе через ліс, в якому ховаються бурштинові копальні.

Місцями працює важка техніка. Прокладає шлях до живиці і наживи тих, хто продовжує добувати бурштин, вдаривши по руках із владою.

У цей самий момент згадуються контури Божого каменю, який затьмарив розмірами диявольськ­ий.

Залишаєтьс­я вірити, що стародавні казкарі, які зберегли легенди про Камінне село, не помилилися в пропорціях: добра у світі більше, ніж зла. І відчуття міри, ніж жадібності, теж. ■

 ??  ??
 ??  ?? Божий камінь — найпопуляр­ніше місце серед туристів. Фото з сайта pravda.com.ua (Ельдар Сарахман).
Божий камінь — найпопуляр­ніше місце серед туристів. Фото з сайта pravda.com.ua (Ельдар Сарахман).

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine