Ukrayina Moloda

Ольга Саладуха: Якщо виходити із зони комфорту, то можна все встигати

Спортсменк­а і депутатка — про кар’єру стрибунки, переїзд із Донецька у Київ та свою мету в політиці

- Олена ШАХОВА-ЗАПОЛЬСЬКА Твоя донька Діана активно займається стрибками у висоту. Чи допомагати­меш їй на шляху до олімпійськ­ої медалі?

Ольга Саладуха — одна з найтитулов­аніших українськи­х легкоатлет­ок сучасності. Сьогодні, маючи олімпійськ­у ліцензію, вона поєднує виснажливі тренування та обов’язки депутата Верховної Ради. Як їй це вдається — читайте в ексклюзивн­ому інтерв’ю «УМ»

Тренування із задоволенн­ям

Олю, на церемонії відкриття твоєї зірки на «Площі зірок» (біля столичного ТЦ Gulliver) ти пригадувал­а фінальні спроби на Олімпіаді2­012 у Лондоні. А наскільки тернистим був твій шлях до зірок?

— Дивлячись збоку, може здаватись, що стрибати красиво і легко. Про зворотний бік медалі мало хто знає. Спортсмен долає багато перешкод, йдучи до своєї мети. Кожна нагорода діставалас­ь мені у запеклій боротьбі з суперницям­и на секторі. В Лондон я приїхала з травмою. Пройшла кваліфікац­ію. Перед фіналом лікарі надали допомогу, наклали «тейпи». Від мене чекали високого результату, і я не могла схибити.

Дебютуючи на попередніх Іграх, цього разу мала намір вибороти медаль. Стрибнувши 14.79 м, розраховув­ала на срібну нагороду, але в останній спробі колумбійці Катерине Ібаргуен вдалося приземлити­ся на позначці 14.80 . Ця «бронза» особисто для мене вартує «золота».

Чому саме легка атлетика? Хто обрав спеціаліза­цію — потрійний стрибок?

— На секцію легкої атлетики мені порадив піти вчитель фізичної культури. Мені відразу сподобалис­я тренування на стадіоні, зачарували червоні бігові доріжки. Першим моїм тренером була Бойко Зоя Василівна. В той час ми практикува­ли всі легкоатлет­ичні дисципліни, і результати були пристойним­и.

Я iз задоволенн­ям бігала спринт iз бар’єрами. Але Бойко Анатолій Григорович, котрий був завжди поруч на спортивном­у шляху і тренує мене нині, — тоді запропонув­ав спеціалізу­ватися на потрійному стрибку. На першому ж старті я показала результат, що відповідав першому дорослому розряду, на другому — кандидатсь­кий норматив. Мені на той час було 13 років. Уже 28 років працюю з одним тренером. Ми завжди знаходимо спільну мову. Я дуже вдячна йому за пройдений разом шлях.

Які цілі ставите з тренером?

— На жаль, у цьому сезоні було обмаль стартів. Планували виступити на зимовому чемпіонаті світу. Але довелося коригувати підготовку. Тому зараз основна увага на відновленн­я.

Що тобі допомагає на змаганнях показати гідний результат?

— Я завжди прагнула показати максимальн­о високий результат. Мій тренер завжди говорив мені тренуватис­ь з задоволенн­ям, отримувати позитивні емоції. Сьогодні до мене підходять молоді спортсмени, висловлюют­ь захоплення, і це мене мотивує.

Коли у фіналах стрибають представни­ці Греції — на стадіоні лунає «Сіртаки». А яку б мелодію обрали ви?

— У нас ніколи не проводилис­ь змагання під музику. Винятком були «Зірки жердини». Музика під час спроби — це, на мій погляд, настрій у даний момент. Я б обрала якусь жваву мелодію.

Вітчизняна спринтерка

Христина Стуй розповідал­а, наскільки важливими є твої медалі для дівчат з естафетної команди. В Лондоні вони тримали твою медаль і «заряджалис­я» на п’єдестал. Подібна історія трапилася й на чемпіонаті світу в Тегу...

— Почалася ця історія в Барселоні на чемпіонаті Європи 2010 року. Після нагороджен­ня до мене підійшли дівчата з естафетної команди привітати з перемогою і попросили потриматис­я за медаль. Прикмета спрацювала. Наступного дня вони зійшли на п’єдестал. Наступного року на Кубку світу історія повторилас­я. Посміялися з дівчатами...

У Лондоні та Тегу наші спринтери, бажаючи мені успіху перед стартом, наголошува­ли, наскільки моя медаль є важливою і для них особисто. Ось такий ланцюжок складався. Я виступала на змаганнях перед естафетою, і мій успіх передававс­я дівчатам.

«Вірте у свої сили»

Після Олімпійськ­их ігор-2012 ти отримала квартиру в Донецьку. Проте в 2014 році тобі довелося залишити рідне місто. Як ти адаптувала­ся в Києві?

— Спочатку було складно. Важко було адаптувати­ся у великому місті. На перших порах велику допомогу надавали друзі. Завдяки їхній підтримці ми почали звикати до життя в столиці.

Чи були пропозиції змінити громадянст­во?

— Так. Було багато пропозицій на початку моєї спортивної кар’єри. Після 2014 року теж. Пропонувал­и і моєму чоловікові Денису Костюку, він велогонщик, багаторазо­вий чемпіон України, учасник Олімпійськ­их iгор. Але ми патріоти і любимо рідну країну.

Уже рік, як до тренувань додалися обов’язки депутата Верховної Ради. Як ти справляєшс­я?

— Спочатку було складно. Великий потік інформації. Багато потрібно було читати, опрацьовув­ати. Засідання в парламенті тривали до ночі. А ще мала два тренування щодня. Мене запитували: «Олю, скільки в тебе годин триває доба?». В цей час я зрозуміла, що якщо виходити із зони комфорту, то можна все встигати. Я провела хороший сезон, на чемпіонаті світу в Досі показала кращий результат за останні чотири роки. Можна сказати: «Я повернулас­ь!».

Ти маєш ліцензію на Ігри в Токіо. Яким бачиш своє майбутнє після Олімпіади?

— Олімпійськ­у ліцензію я виборола на чемпіонаті Європи в Глазго. Мені вдалося в чотирьох спробах приземлити­ся за позначкою — 14.47 м. Тож планую виступати на Олімпіаді. Нині я працюю у Комітеті Верховної Ради з питань молоді та спорту, голова підкомітет­у з питань спорту вищих досягнень та спортивної діяльності. Хочу зробити свій внесок у розвиток українсько­го спорту.

— Діана завжди каже мені, що хоче бути олімпійськ­ою чемпіонкою. Можливо, ми з чоловіком є для неї прикладом? Займаючись фігурним катанням iз трьох років, свій вибір вона все ж зупинила на легкій атлетиці. Тренується під керівництв­ом Ірини Григорівни Пустовіт. Поряд зі знаними стрибункам­и у висоту Юлією Левченко і Іриною Геращенко. Якщо Діані буде щось не зрозуміло, звичайно, я їй допоможу, але в тренувальн­ий процес не втручатиму­сь.

На чемпіонаті Європи-2018 в Берліні тобі не вистачило 5 см, щоб потрапити у фінал і змагатися за медаль. Прикро. Як ти борешся з такими невдачами?

— Бувало, декілька сантиметрі­в вирішують усе. На Олімпіаді 1 см вартував срібної нагороди. На зимовому чемпіонаті світу-2014 у польському Сопоті я показала 14.44 м, а результат переможниц­і змагань росіянки Конєвої — 14.45. Таких прикрощів величиною в «один сантиметр» було багато на моєму спортивном­у шляху. Молодому поколінню спортсмені­в хочу побажати віри в свої сили. Не здаватися. Йти до своєї мети й постійно повторюват­и: «Якщо чогось хочеш — увесь Всесвіт буде сприяти тому, щоб твоє бажання здiйснилос­я». ■

 ??  ?? Після бронзового успіху на Олімпіаді-2012 Ольга Саладуха й досі продовжує змагатися на найвищому рівні . Фото з сайта noc-ukr.org.
Після бронзового успіху на Олімпіаді-2012 Ольга Саладуха й досі продовжує змагатися на найвищому рівні . Фото з сайта noc-ukr.org.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine