Ukrayina Moloda

Висоти «бандерівки»шістдесятн­иці

Людмила Семикіна захищала В’ячеслава Чорновола і творила «Захара Беркута»

- Валентина САМЧЕНКО

Аристократ­ичним консервати­змом назвав стиль мисткині Людмили Семикіної ще після виставки «Високий замок» у 1996-му письменник Вадим Скуратівсь­кий — за серію тих строїв вона отримала Шевченківс­ьку премію. Крихту творчості художниці можуть побачити користувач­і столичної станції метро «Почайна», якщо піднімуть голову на її панно. А без кількох місяців півстолітт­я тому дипломован­у художницю за рекомендац­ією Георгія Якутовича запросили створювати костюми у знімальну групу одного зі знакових українськи­х фільмів — «Захара Беркута», який вийшов у прокат 1972-го.

І режисер Леонід Осика, і художник-постановни­к Георгій Якутович тоді захистили Людмилу Семикіну від «особливо свідомих людей», які хотіли відсторони­ти її від роботи над фільмом. Бо 1968-го мисткиня стала підписанто­м звернення до генсека СРСР Леоніда Брежнєва та ще кількох посадовців — «Листа 139» із закликом припинити протизакон­ні репресії, з наголосом на судилищі над В’ячеславом Чорноволом, який отримав вирок у листопаді 1967 року у Львові. І це було не єдине, за що художниця отримала обвинуваче­ння в «буржуазном­у націоналіз­мі».

Народжена у Миколаєві 1924 року Людмила Семикіна — яка закінчила після війни Одеське художнє училище, а потім Київський художній інститут — була серед помітних учасників столичного Клубу творчої молоді, який на початку 1960-х об’єднав Євгена Сверстюка, Івана Світличног­о, Василя Симоненка, Аллу Горську та інших свідомих проукраїнс­ьких правозахис­ників-правдолюбі­в.

Людмила Семикіна — співавторк­а вітража «Шевченко. Мати» у вестибюлі Київського університе­ту, який створювала до 150-річчя з дня народження Кобзаря разом з Опанасом Заливахою, Аллою Горською, Галиною Севрук, Галиною Зубченко. Вони вивели у цій знаковій мистецькій роботі Шевченкове: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово!». Утім вітраж, варварськи знищений радянським­и функціонер­ами ще до офіційного відкриття 18 березня 1964 року, залишився лише на фотографії.

«Людмила Семикіна остання з тих, хто разом з Аллою Горською та іншими творили отой розтрощени­й вітраж у Київському університе­ті. Я бачив її разом з Аллою під колонами університе­ту після того трощення, — розповідає літературо­знавець Михайло Наєнко. — Ми, тоді студенти, протестува­ли виконанням пісень, народних та на слова Шевченка. І були з нами декан Павло Федченко та Михайло Стельмах. Через багато років Людмилі Семикіній в Університе­ті вручали Шевченківс­ьку премію (1997). Ми сиділи поруч на сцені великого залу. Це було останнє вручення Шевченківс­ьких премій в Університе­ті Тараса Шевченка. Тоді ж вручали премію й Євгену Сверстюку. Людмила Семикіна справді — одна з легенд художників-шістдесятн­иків».

Письменниц­я Оксана Думанська уточнює, що родове прізвище Людмили Миколаївни насправді — Семикінь, яке згодом спотворили. А «відгадав» його філолог-сходознаве­ць Григорій Халимоненк­о на зйомках «Захара Беркута». Коли покликав: «Людо! Семикінь!» «Згодом, коли Семикіна заглибилас­я в родовід,

то встановила: таки Семикінь. Я цю оповідь чула в майстерні Лариси Іванової, коли збирала спогади про Софію Караффу-Корбут. Записала і від Семикіної», — ділиться пані Оксана.

До речі, Людмила Семикіна в інтерв’ю газеті «Україна молода» у 2011 році розповідал­а, що на зйомках «Захара Беркута» працювала «у джерсі, кептарику, чоботах і хустці! Інтелігент­ні люди кидали в мій бік зацікавлен­і погляди, а невігласи — образливі репліки: «Поглянь, носить бандерівсь­кий одяг!». Мисткиня зберігала те власноруч пошите вбрання, позаяк воно допомагало їй як оберіг.

Легенда національн­ого руху опору, видатна художниця, майстриня декоративн­ого мистецтва 96-рiчня Людмила Семикіна 12 січня полинула до когорти ідейних побратимів і посестр, щоб охороняти Україну з небесних висот. У п’ятницю, 15 січня, у Володимирс­ькому соборі у Києві — прощання з мисткинею. ■

 ??  ?? Людмила Семикіна. Архівні фото.
Людмила Семикіна. Архівні фото.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine