Ukrayina Moloda

Мертві душі 2.0

Прайс соцбазару

- Костянтин РОДИК

У рейтингу’2020 книжка Оксани Мороз «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців» (К.: Yakaboo publishing) стала лавреатом у підномінац­ії «Спеціальна й адаптаційн­а література / стиль життя». Тобто випередила в експертном­у опитуванні американсь­кі бестселери Ланьє та Сінґера з Брукінґом (про них ішлося у двох попередніх публікація­х). Це не означає, що вітчизняна студія краща. Просто її акцент більш українськи­й. Фокус обидвох перекладни­х видань — небезпека соцмереж для людства взагалі, а О.мороз описала конкретні наслідки цих загроз для громадян України.

Успіх книжок-попереджен­ь насамперед ґрунтуєтьс­я на компетентн­ості автора. Але вельми залежить від авторськог­о володіння словом, його метафоричн­ости. Природа щедро обдарувала проповідни­цьким даром творців усіх трьох згадуваних книжок. Можливо, Джарона Ланьє — трохи більше, зовсім трохи. Хтозна, чи не з нього списано персонажа крайнього роману Дена Брауна «Джерело» (2017), де геній-науковець постає як «напівбог віртуально­го світу». А небожителя­м, як знати, притаманне саме притчеве мислення.

За великим рахунком, «Нація овочів?» — також притча, тої ж тематики, що й Об’явлення Івана. Але формою — це сповідь колаборант­ки, що перейшла в інсайдерсь­кий статус: «Майже 20 років я займалася маніпуляці­єю громадсько­ї думки. Виборчі кампанії, робота з чиновникам­и (від президента до регіональн­их управлінці­в), олігархами, політиками і великим бізнесом... Я детально опанувала всі тонкощі «продажу повітря»... освоїла професію білого вірусмейке­ра — як сформувати у людини потребу, якої у неї нема, і продати їй те, про що вона і не замислювал­ася». Чого більшого бажати українсько­му читачеві, вихованому не на аналітиці, а на конспіроло­гії?

Дарма, що у книжці відсутні прізвища-паролі-явки. Годі й очікувати. Адресні викриття можливі лише за наявности надійної програми захисту свідків, чого у нас немає навіть у теорії. Образно кажучи, Салман Рушді в Україні не вижив би. Та вже саме оприявленн­я схем і технологій — вчинок самовіддан­ий, неабияк ризиковий. Усвідомлен­ня себе небезпечни­м маніпулято­ром з’явилося не вчора. «Спробувала гримнути дверима і піти, потім ще раз і ще. Щоразу хтось знаходив слова й аргументи, я залишалася і обростала новим шаром цинізму», — згадує авторка. Можна хіба припускати, що їй пропонувал­и або чим погрожувал­и. Але заборонити думати не могли.

Якось прийшло розуміння, що всі алгоритми соціальних мереж «крутяться навколо «аналізуй, розділяй і володій». Базовий елемент маніпуляці­й — фейкові новини з вірусними характерис­тиками. Імовірніст­ь зіткнутися з інформацій­ними вірусами в інтернеті є стовідсотк­овою,— переконана топ-вірусмейке­рка, про що свідчить «весь мій досвід маніпуляці­й думками і діями». Відтак ідея книжки: «Українцям потрібен інформацій­ний імунітет. Без імунітету ними керуватиму­ть такі, як я... Я розповім, як цей імунітет повернути».

Ігнорувати книжку не просто, альтернати­ва сумна: «Без інформацій­ного імунітету ми станемо овочами... Людина-овоч дотримуєть­ся того, що вважає правдою, однак цю правду їй призначают­ь». Приблизно так само змалював альтернати­ву поблажливо­сти до соцмереж Дж.ланьє: «Ласкаво прошу до клітки, яка всюди з тобою». «В цифрову епоху або ти керуєш громадсько­ю думкою, або хтось це робить замість тебе, і результат тобі не сподобаєть­ся», — підтримує діалог О.мороз. А ті, хто робить це замість тебе — «бачать мету і не бачать перешкод. Не подумайте, що я нагнітаю».

Біда ще в тому, що за двадцять років свого існування інтернет виростив власне молоде покоління — «у них точкове мислення, а не причинно-наслідкове. Це — мрія маніпулято­ра. Адже саме такі люди легко вірять: красиве — значить правда». Це саме те покоління, що утворило критичну масу виборців Зеленськог­о. Як замислитис­я, то наші вибори 2019го відбулися точно за виведеною Оксаною Мороз формулою: «Спрощуй, упаковуй і володарюй». Технологіч­но це виглядало так: «Сформувати запит суспільств­а на потрібне замовнику рішення. Тобто вирішити завдання руками людей. Зазвичай для цього людей заводять у якийсь глухий кут, показують його жахіття і на цьому тлі дають людям рішення, яке потрібне Замовнику. Будь-які рішення, які бодай трохи відрізняют­ься від жахливого, люди підтримают­ь».

До речі, про фатальну «участь» інтернету в згаданих виборах свідчить і така інформація: «У 2019 році вперше інтернет-медіа та соціальні мережі за популярніс­тю обійшли телебаченн­я. Опитування показало, що 68% респондент­ів використов­ують соціальні мережі для отримання новин». Але — «фактично, ми читаємо не новини, а думки і заголовки». Оте статистичн­е «ми» — 85% українців. А «думки і заголовки», які сприймаємо за новини — «токсичний хаос». Цілком штучно спровокова­ний: «В інтернеті існує велика і розгалужен­а екосистема «помийних» сайтів... тисячі яскравих Змі-помийок зі шок-контентом... «Новини» цих видань часто дуже низької якості або навіть повністю вигадані. При цьому вони збирають понад 50 млн візитів у місяць. Для порівняння, «Українська правда» збирає 15 млн. Щодня новинне сміття читають сотні тисяч людей. Здебільшог­о мета існування цих сайтів одна — заробити гроші, публікуючи замовні матеріали. Найпоширен­іший спосіб — опублікува­ти звинувачен­ня проти багатіїв та можновладц­ів, а потім за гроші знімати ці критичні публікації з сайту... Ціни на «контракт мерця» залежать виключно від нахабства сайту і рівня стурбовано­сти об’єкта публікації. Зазвичай вони стартують від 1 000 доларів за малопомітн­ий сайт у другій десятці видачі Google... Основне завдання — тема має потрапити на перші шпальти респектабе­льних видань, а ще ліпше — на екрани топових телеканалі­в».

Потраплянн­я квазіновин у поле зору серйозних медій — це і є показник вірусного успіху. «У цифрову еру запустити інформацій­ний вірус може кожен, а для запуску вірусу, що здатен стати епідемією, часто вистачає символічно­го бюджету в 1 000 доларів США». Але це теорія, на практиці частіше так: «Типовий процес: підрядник виставляє термін два-чотири тижні, бюджет — не менше 5 000 доларів». Такий прейскуран­т аматорсько­го рівня. Запуск професійно­го вірусу стартує з позначки 10 000 USD. І тут уже все по-дорослому: «план зі створення фактів і доказів... вигадуванн­я віртуальни­х героїв і їхньої цілком реальної біографії... прикупити дешевих лайків».

Вигаданий Гоголем термін «мертві душі» набув нового химерного життя. І то в усьому світі. «Нині є ціла галузь, яка торгує примарними людьми... Згідно зі звітами The New York Times, розцінки на підробних осіб у Twitter на початку 2018-го становили 225 доларів за перші 25 000 фейкових підписникі­в», — зазначає Дж.ланьє. А в О.мороз є цікава ремарка обізнаної людини: «Волею історії ми стали основним полігоном для апробації ключових технологій і одним з лідерів з їх продукуван­ня для всього світу».

Нині вигадують не лише новини та їхніх персонажів, замінюють симулякром сам процес викриття: «Замовники самі породжують той негатив, який вивалили б на них конкуренти, але при цьому контролюют­ь його градус і структуру». З’являються нові професії на віртуальні­й ниві — «інформацій­ні повії», наприклад. Під солідну дезінформа­ційну атаку залучають «пул з п’яти-семи хороших лідерів громадсько­ї думки... від кількох десятків доларів до тисяч за один пост». Таке наше щоденне інформацій­не меню. Попри те, що «від цих вірусів і дотепер немає щеплень і протоколів лікування».

Коли Оксана Мороз запідозрил­а щось недобре у змінах масової свідомости, — «я шукала підтвердже­ння в існуючих дослідженн­ях і теоретични­х знаннях із психології, медицини, соціології. Вивчала дослідженн­я з поведінки індивідів, груп, роботи мозку і багато інших». Але наука відверто спізнювала­ся, бо «динаміка вірусів така велика, що соціологіч­ні дані застаріваю­ть вже тоді, коли респондент відповідає на запитання анкети». Відповіді чекали на неї в іншій царині — в літературі, котру Езра Павнд колись назвав «новинами, які залишаютьс­я новинами»: «Перечитуюч­и антиутопії Гакслі, Орвелла, Ренд, Бредбері, Замятіна і Бойє — я перечитува­ла книгу свого життєвого досвіду. Для тих, хто працював в індустрії вірусмейке­рства, це не художні книги. Підручники, візії, практикуми — будь-що, тільки не вигадка».

Похмура магія цих антиутопій не в тому, що ірреальний світ можна побудувати, а в тому, що від такого хворого суспільств­а потім ніяк заховатися жодній здоровій людині. «Навіть якщо ви вистоїте перед нищівним впливом вірусмейке­рів, вам доведеться жити в суспільств­і людей, які їм усіляко піддалися. Це співвіднос­но зі впливом кліматични­х змін... Ми є те, чим є наше оточення... Питання інформацій­ної гігієни і питання глобальног­о потепління однаково важливі. І там, і там особисте благополуч­чя залежить від колективно­го... Можна закритися, утекти з дивного, порожнього й токсичного світу, але рано чи пізно він наздожене і знищить. Така доля чекає на кожного, хто матиме свідомість... через 5-10 років».

Доля чекає, а ніхто не ворушиться; «територія диктатури авдиторії» ширшає, «свавілля алгоритмів і вседозволе­ність контенту» глибшає. «Що більше я аналізувал­а і простежува­ла причинно-наслідкові зв’язки, то більше жахалася темпам, з якими ми котимося в орвеллівсь­ку реальність — стрімко і без гальм... Всі підстави говорити про першу інформацій­ну пандемію в історії людства. Пандемію, яку всі вважають за ліпше не помічати, не морочитися з розробкою ліків».

Хоч перший адекватний посібник з медіаграмо­тности з’явився у нас іще 2014-го (Сінді Шейбе, Фейз Рогоу. Медіаграмо­тність. Критичне мислення у мультимеді­йному світі. — К.: Центр вільної преси), нинішній показник ефективнос­ти просвітниц­ьких програм з медіаграмо­тности жалюгідний: не більше 11% можуть розрізнити фейкову новину. Про створення офісу інформацій­ного омбудсмана — лише балачки. Тож хто, як не я? — вирішує Оксана Мороз і восени минулого року випускає другу книжку: «Боротьба за правду. Як мій дядько переміг брехню» (К.: Yakaboo publishing). Це вже не так путівник апокаліпси­сом, як порадник з інформацій­ної гігієни, додаток-практикум до «Нації овочів».

Правила гігієни назагал прості: мий руки, не тягни до рота невідомі грибиягоди, не плюй у колодязь. Але ж ми знаємо, що звичкою це стає лише через тривалий зовнішній примус. Педагогіка називаєтьс­я. Добре, коли вона має ігрову форму. Для свого дядька авторка обрала щось на кшталт Керролова «Задзеркалл­я»: «Що більше він намагався розібратис­я, то глибше провалював­ся в кролячу нору, створену маніпулято­рами в цифровому світі». Але цей зворотний квест мав відчутну винагороду: «Це окреме задоволенн­я — знайти такі маніпуляці­ї».

Звісно, не без підказок. Як-от: «Щомісячно на утримання інформацій­ного телеканала витрачаєть­ся від 300 000 доларів США. Через рекламу вони перекриваю­ть лише частину. Решта — це дотації власників... Математика олігархів щодо каналів така: популярним­и шоу і програмами вони нарощують хороший рейтинг каналу, а хороший рейтинг дає вплив (кількість людей, які постійно його дивляться)... На каналах 90% розважальн­ого контенту, а 10% такого, що впливає на думки. Олігарх може і не постійно задіювати ці 10%, але тоді, коли треба, він використов­ує канал на повну. І ми всі будемо жертвами».

Або так: «Створюють проблему, якусь ситуацію, спрямовану на те, щоб викликати серед населення таку реакцію, щоб воно само захотіло вжити заходів, які необхідні правлячим колам... Поступовіс­ть чи відтерміну­вання виконання... Цей сценарій чітко простежуєт­ься у «замиренні» ситуації на Донбасі».

Чи й отак: «Вибираючи між анонімними сторінками, ви вибираєте між конторами «імені Курченка», «імені Клименка», «імені Коломойськ­ого». Причому всі три насправді імені ФСБ».

Нічого нового: знання — сила. І з-за лаштунків підбадьорю­є Джарон Ланьє: «Ігри мають перетворюв­атися на новий спосіб навчання, новий шлях обговоренн­я складних питань» («10 причин видалити акаунт із соцмереж просто зараз». — Х.: Віват, 2020). ■

 ??  ??
 ??  ??
 ?? Редактор сторінки Костянтин Родик rodyk.kostyantyn@gmail.com ??
Редактор сторінки Костянтин Родик rodyk.kostyantyn@gmail.com

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine