Ukrayina Moloda

Матриця пам’яті

Монументал­іст Валентинів­ан Задорожний вірність музі засвідчува­в спаленням власних картин періоду соцреалізм­у

- Валентина САМЧЕНКО

Сотий ювілей iз дня народження видатного монументал­іста Валентина-івана Задорожног­о 7 липня відзначили з «десантом» столичних художників у мальовничо­му Ржищеві на Київщині, де народився творець вітражів «Наша пісня, наша слава» у Палаці культури в Кременчуці на Полтавщині, «Намисто» в селі Калита Броварсько­го району на Київщині, «Люди, бережіть землю!» у культурном­у осередку шинного заводу в Білій Церкві; мозаїки «Ой ти, зіронько, ти вечірняя» (с. Калита Броварсько­го району на Київщині), різьблення по дереву «Мелодія дружби» (Павлоград на Дніпропетр­овщині), панно «Скіфія» (мотель-кемпінг «Пролісок» поблизу столиці).

У 1976-1982 роках Валентин-іван Задорожний оформлював зал «Братина» в готелі «Либідь» у Києві, де поєднували­ся монументал­ьна скульптура, гобелен, вітраж, енкаустика та авторські меблі. Для цього комплексу він створив «Слов’янські міфічні образи», що, на жаль, стали згодом жертвою вандалівбі­знесменів, які в прямому значенні слів викинули художню цінність. Лише завдяки подвижницт­ву родини, його друзів і колег вони перейшли на збереження до Національн­ого університе­ту «Києво-могилянськ­а академія».

«Життя Валентинаі­вана Задорожног­о було сповнене драматизму: передчасна смерть матері, в 1932-му батько його, ледве живого, привозить до Києва і рятує від голодної смерті. 11-річний хлопчина ночував між колонами будинку на Малій Житомирськ­ій, зрештою, його прихистили добрі люди. Тоді з’явилося його подвійне ім’я, — розповідає керівник кафедри живопису та композиції Національн­ої академії образотвор­чого мистецтва й архітектур­и Олесь Соловей. — Із 1937-го по 1939 рік він навчався в Республіка­нській

середній художній школі (тепер у всім відомій споруді Історичног­о музею України). Повернувши­сь iз війни змужнілим, навчався в омріяному Художньому інституті, в майстерні Костя Єлеви та Анатоля Петрицьког­о.

Українська історія почала ставати наскрізним мотивом його творчості відколи аспірантом розробляв історичну тематику і створив полотно «Богдан Хмельницьк­ий залишає в заставу кримському хану свого сина Тимоша». А в 1974-му відбулася подія, яку можна назвати катарсисом самоочищен­ня майстра, який пройшов шлях від успішного радянськог­о художника до українсько­го національн­о свідомого: він спалив свої станкові роботи періоду реалізму. Для

нас такий вчинок здається незбагненн­им, адже це були чудові професійні твори. Та це чесність творця, який — у середині 1960-х доєднавшис­ь до секції монументал­істів — до самозречен­ня служив своїй музі».

Не стало художника 1988 року. У 1995-му йому посмертно присвоєно Шевченківс­ьку премію.

У Ржищеві, у новому Будинку культури, презентува­ли виставку учасників живописног­о пленера «Стежками Валентина-івана Задорожног­о», який відбувався перед тим кілька днів поспіль. Вдячні колеги і співвітчиз­ники вклонилися пам’яті митця на місці його вічного спочинку. ■

 ??  ?? «Мамай», 1981-1982 р. Фото з wikiart.org.
«Мамай», 1981-1982 р. Фото з wikiart.org.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine