Прин­цип «мов­ча­зної зго­ди»: пра­кти­ка за­сто­су­ва­н­ня при укла­ден­ні до­го­во­рів орен­ди дер­жав­но­го не­ру­хо­мо­го май­на

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА | ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО І ПРОЦЕС -

Сьо­го­дні, як ні­ко­ли, на­ша дер­жа­ва по­тре­бує за­лу­че­н­ня іно­зем­них ін­ве­сти­цій, на­сам­пе­ред, в ін­фра­стру­ктур­ні про­е­кти, що є за­по­ру­кою еко­но­мі­чно­го зро­ста­н­ня та ви­хо­ду дер­жа­ви з кри­зи. Чи не що­ти­жня укра­їн­ські топ-чи­нов­ни­ки бе­руть участь в еко­но­мі­чних фо­ру­мах та кру­глих сто­лах як на­ціо­наль­но­го, так і між­на­ро­дно­го рів­нів, на яких усі­ля­ко за­пев­ня­ють по­тен­цій­них ін­ве­сто­рів у не­аби­якій при­ва­бли­во­сті Укра­ї­ни та ство­рен­ні ма­кси­маль­но спри­я­тли­во­го ін­ве­сти­цій­но­го клі­ма­ту. Укра­їн­ський шлях до еко­но­мі­чно­го ди­ва та зва­н­ня «схі­дно­єв­ро­пей­сько­го еко­но­мі­чно­го ти­гра» обі­цяє бу­ти дов­гим і скла­дним, але є на­дія на по­зи­тив­ні та си­стем­ні зру­ше­н­ня вже най­ближ­чим ча­сом. Однак на­ра­зі му­си­мо ви­зна­ти, що аб­со­лю­тна біль­шість ін­ве­сто­рів, яких ми ма­є­мо но­си­ти на ру­ках та бе­рег­ти як зі­ни­цю ока, зму­ше­ні ро­ка­ми блу­ка­ти в ла­бі­рин­тах бю­ро­кра­ти­чних ка­бі­не­тів для отри­ма­н­ня то­го чи ін­шо­го до­звіль­но­го до­ку­мен­та, укла­де­н­ня до­го­во­ру то­що.

Всім до­бре ві­до­мо, що за­по­ру­кою при­то­ку ін­ве­сти­цій і ста­ло­го роз­ви­тку еко­но­мі­ки є ство­ре­н­ня чі­тких, зро­зумі­лих та про­зо­рих пра­вил гри для всіх без ви­ня­тку грав­ців бі­зне­су. Та­кі пра­ви­ла дер­жа­ва вста­нов­лює в за­ко­нах і га­лу­зе­вих нор­ма­тив­них актах, які на пра­кти­ці не зав­жди демонструють чі­ткий та одно­зна­чний під­хід до вре­гу­лю­ва­н­ня тих чи ін­ших пра­во­від­но­син. Са­ме в та­ких спір­них си­ту­а­ці­ях ко­жен ін­ве­стор пра­гне зна­йти за­хист у не­за­ле­жно­му су­ді як обов’яз­ко­во­му атри­бу­ті ко­жної ци­ві­лі­зо­ва­ної та ін­ве­сти­цій­но при­ва­бли­вої кра­ї­ни.

За ба­га­то ро­ків ро­бо­ти над ін­фра­стру­ктур­ни­ми про­е­кта­ми (пе­ре­ва­жно у пор­то­вій га­лу­зі) ко­ман­да Юри­ди­чної фір­ми «АНК» здо­бу­ла без­цін­ний до­свід та на­пра­цю­ва­н­ня у пра­во­від­но­си­нах що­до орен­ди дер­жав­но­го не­ру­хо­мо­го май­на з-по­між об’єктів пор­то­вої ін­фра­стру­кту­ри (від­кри­тих та за­кри­тих склад­ських май­дан­чи­ків, офі­сних та ви­ро­бни­чих при­мі­щень то­що), яке облі­ко­ву­є­ться на ба­лан­сі мор­ських пор­тів та без яких ре­а­лі­за­ція ін­фра­стру­ктур­но­го про­е­кту в пор­ту фа­кти­чно є не­мо­жли­вою.

Порядок укла­де­н­ня до­го­во­рів орен­ди ре­гу­лю­є­ться спе­ці­аль­ним за­ко­ном «Про орен­ду дер­жав­но­го та ко­му­наль­но­го май­на», зав­да­н­ням яко­го є вста­нов­ле­н­ня чі­ткої про­це­ду­ри, а та­кож прав, обов’яз­ків та пов­но­ва­жень її уча­сни­ків на ко­жно­му ета­пі. Однак на пра­кти­ці уча­сни­ки про­це­ду­ри (ор­га­ни вла­дних пов­но­ва­жень) ду­же ча­сто до­пу­ска­ють по­ру­ше­н­ня пе­ред­ба­че­них за­ко­ном обов’яз­ків, ко­ри­сту­ю­чись не­чі­тким фор­му­лю­ва­н­ням де­яких по­ло­жень За­ко­ну, що при­зво­дить до до­віль­но­го тлу­ма­че­н­ня цих норм сто­ро­на­ми та на­віть не­о­дна­ко­во­го за­сто­су­ва­н­ня су­да­ми.

Мов­ча­зна (не)зго­да

На­сам­пе­ред, йде­ться про по­ло­же­н­ня ч. 3 ст. 9 За­ко­ну про орен­ду що­до по­ряд­ку за­сто­су­ва­н­ня прин­ци­пу так зва­ної «мов­ча­зної зго­ди» у ра­зі по­ру­ше­н­ня стро­ків по­го­дже­н­ня до­го­во­ру орен­ди ор­га­ном управ­лі­н­ня дер­жав­ним май­ном. За­кон про орен­ду пе­ред­ба­чає, що ор­ган управ­лі­н­ня роз­гля­дає по­да­ні йо­му ма­те­рі­а­ли та про­тя­гом 15 днів пі­сля їх над­хо­дже­н­ня над­си­лає орен­до­дав­це­ві (ре­гіо­наль­не від­ді­ле­н­ня фон­ду дер­жмай­на за мі­сце­зна­хо­дже­н­ням май­на) ви­снов­ки про умо­ви до­го­во­ру орен­ди або про від­мо­ву в укла­ден­ні до­го­во­ру орен­ди. Якщо орен­до­да­вець не одер­жав у вста­нов­ле­ний тер­мін ви­снов­ків ор­га­ну управ­лі­н­ня, до­зво­лу, від­мо­ви чи про­по­зи­цій від ор­га­ну управ­лі­н­ня укла­сти до­го­вір орен­ди не­ру­хо­мо­го май­на з бю­дже­тною уста­но­вою, ор­га­ні­за­ці­єю, укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди з ци­ми ор­га­на­ми вва­жа­є­ться по­го­дже­ним, пі­сля чо­го Фонд дер­жмай­на роз­мі­щує в ЗМІ та на сво­є­му веб-сай­ті ого­ло­ше­н­ня про на­мір пе­ре­да­ти май­но в орен­ду.

У бе­ре­зні 2017 р. один з на­ших клі­єн­тів звер­нув­ся до Фон­ду дер­жмай­на із за­явою про укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди не­ру­хо­мо­го дер­жав­но­го май­на, що облі­ко­ву­є­ться на ба­лан­сі ДП «Мор­ський тор­го­вель­ний порт «Южний» та на­ле­жить до сфе­ри управ­лі­н­ня Мі­ні­стер­ства ін­фра­стру­кту­ри. Фонд не­від­кла­дно на­ді­слав ма­те­рі­а­ли орен­ди до Мі­ні­стер­ства для от- ри­ма­н­ня не­об­хі­дно­го по­го­дже­н­ня, про­те за від­су­тно­сті будь-якої від­по­віді про­тя­гом 15 днів клі­єнт по­втор­но звер­нув­ся до Фон­ду та про­сив вва­жа­ти до­го­вір орен­ди по­го­дже­ним у зв’яз­ку з по­ру­ше­н­ням ор­га­ном управ­лі­н­ня 15-ден­но­го стро­ку. Однак Фонд дер­жмай­на не по­ді­ляв по­зи­цію за­яв­ни­ка та по­ві­до­мив, що прин­цип «мов­ча­зної зго­ди» сто­су­є­ться ли­ше бю­дже­тних уста­нов, до яких наш клі­єнт (при­ва­тна ком­па­нія) зві­сно, не на­ле­жить. До то­го ж зго­дом з’ясу­ва­ло­ся, що Мі­ні­стер­ство все ж та­ки роз­гля­ну­ло ма­те­рі­а­ли орен­ди зі зна­чним по­ру­ше­н­ням стро­ків – 52 дні (за­мість пе­ред­ба­че­них за­ко­ном 15), але на­да­ло від­по­відь про від­мо­ву в укла­ден­ні до­го­во­ру з до­ста­тньо су­пе­ре­чли­вих під­став.

На пра­кти­ці ма­те­рі­а­ли орен­ди дер­жмай­на мо­жуть мі­ся­ця­ми при­па­да­ти пи­лом у ка­бі­не­тах мі­ні­стерств та ві­домств, за­ли­ша­ю­чись без роз­гля­ду, то­ді як по­тен­цій­ний орен­дар про­дов­жує спо­ді­ва­ти­ся на укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди за­для ство­ре­н­ня но­во­го про­е­кту або роз­ши­ре­н­ня сво­го бі­зне­су. Усві­дом­лю­ю­чи від­су­тність від­по­від­аль­но­сті та будь-яких не­га­тив­них на­слід­ків, чи­нов­ни­ки не ква­пля­ться ви­ко­ну­ва­ти свої пря­мі обов’яз­ки та роз­ра­хо­ву­ють на пра­виль­ність сво­го суб’єктив­но­го тлу­ма­че­н­ня прин­ци­пу «мов­ча­зної зго­ди», який ні­би­то сто­су­є­ться ли­ше бю­дже­тних ор­га­ні­за­цій. Су­до­ва пра­кти­ка роз­гля­ду по­ді­бних спо­рів за остан­ні ро­ки не де­мон­стру­ва­ла єди­но­го та одно­зна­чно­го під­хо­ду су­дів до за­сто­су­ва­н­ня по­ло­жень За­ко­ну про орен­ду. Наш клі­єнт ви­рі­шив спро­бу­ва­ти до­ве­сти в су­ді свою пра­во­ту

На пра­кти­ці ма­те­рі­а­ли орен­ди дер­жмай­на мо­жуть мі­ся­ця­ми при­па­да­ти пи­лом у ка­бі­не­тах чи­нов­ни­ків

та звер­нув­ся з по­зо­вом до Фон­ду, за­лу­чив­ши Порт та Мі­ні­стер­ство як тре­тіх осіб на бо­ці від­по­від­а­ча.

Пра­во­ва по­зи­ція по­зи­ва­ча зво­ди­ла­ся до то­го, що За­кон про орен­ду чі­тко вста­нов­лює ме­жі пов­но­ва­жень та спосо­би дій Мі­ні­стер­ства ін­фра­стру­кту­ри як ор­га­ну управ­лі­н­ня. Та­ким чи­ном, ке­ру­ю­чись ч. 3 ст. 9 За­ко­ну про орен­ду, Мі­ні­стер­ство по­вин­но бу­ло у 15-ден­ний тер­мін на­ді­сла­ти Фон­ду дер­жмай­на один з та­ких ва­рі­ан­тів від­по­віді: ви­снов­ки про умо­ви до­го­во­ру орен­ди або від­мо­ву в пе­ре­да­чі май­на в орен­ду. На­то­мість жо­дної із за­зна­че­них дій Мі­нін­фра­стру­кту­ри як ор­ган управ­лі­н­ня дер­жмай­ном не вчи­ни­ло у строк, вста­нов­ле­ний За­ко­ном про орен­ду, чим по­ру­ши­ло пра­ва та за­кон­ні ін­те­ре­си по­зи­ва­ча.

Що ка­же Єв­ро­пей­ський Суд з прав лю­ди­ни

В ме­жах під­го­тов­ки до су­до­во­го про­це­су над­зви­чай­но ко­ри­сним бу­ло ви­вче­н­ня пра­кти­ки Єв­ро­пей­сько­го Су­ду з прав лю­ди­ни у спра­вах «Ме­ла­хер та ін­ші про­ти Ав­стрії», «Прес­сос Ком­па­нія Нав'єра С.А.» та ін­ші про­ти Бель­гії», «Пайн Ве­лі Де­ве­ло­пмент ЛТД» та ін­ші про­ти Ір­лан­дії», «Стретч про­ти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства», «Ко­пе­скі про­ти Сло­вач­чи­ни», в яких суд ви­знав на­яв­ність по­ру­ше­н­ня ст. 1 Пер­шо­го про­то­ко­лу до Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод у ви­пад­ку, ко­ли від­бу­ва­є­ться пра­во­мір­не очі­ку­ва­н­ня, за­кон­не/ ле­гі­тим­не спо­ді­ва­н­ня, яке має бу­ти кон­кре­ти­зо­ва­ним та ба­зу­ва­ти­ся на пра­во­вій нор­мі або пра­во­во­му акті. Єв­ро­пей­ський Суд з прав лю­ди­ни роз'яснює, що май­ном мо­же бу­ти як на­яв­не май­но, так і акти­ви, вклю­ча­ю­чи ви­мо­ги, що­до яких за­яв­ник мо­же ствер­джу­ва­ти, що він має при­найм­ні ле­гі­тим­ні спо­ді­ва­н­ня на ре­а­лі­за­цію май­но­во­го пра­ва.

От­же, за за­хи­стом сво­го пра­ва мир­но во­ло­ді­ти май­ном осо­ба мо­же звер­ну­ти­ся до су­ду не ли­ше у то­му ви­пад­ку, якщо по­ру­шу­є­ться її пра­во вла­сно­сті/ко­ри­сту­ва­н­ня що­до ру­хо­мої чи не­ру­хо­мої ре­чі, але й пра­ва на май­но, яке в май­бу­тньо­му, від­по­від­но до на­ціо­наль­но­го за­ко­но­дав­ства, мо­же пе­ре­йти у вла­сність/ко­ри­сту­ва­н­ня до осо­би, у якої є всі під­ста­ви (пра­во­мір­ні очі­ку­ва­н­ня) вва­жа­ти, що та­ке май­но бу­де у її во­ло­дін­ні/ ко­ри­сту­ван­ні.

У спра­ві «Мел­ла­хер та Ін­ші про­ти Ав­стрії» Єв­ро­пей­ський Суд з прав лю­ди­ни вка­зав, що пра­во на укла- де­н­ня до­го­во­ру орен­ди є ча­сти­ною пра­ва вла­сно­сті (пра­во во­ло­ді­н­ня та ко­ри­сту­ва­н­ня), а то­му це пра­во є одним з аспе­ктів пра­ва вла­сно­сті. Крім цьо­го, вла­сні­стю у ро­зу­мін­ні ст. 1 Пер­шо­го Про­то­ко­лу є за­кон­ні спо­ді­ва­н­ня на отри­ма­н­ня на під­ста­ві за­ко­ну май­на для за­без­пе­че­н­ня сво­єї ді­яль­но­сті (спра­ва «Пайн Ве­лі Де­ве­ло­пмент ЛТД» та ін­ші про­ти Ір­лан­дії», 1991 р.). У рі­шен­ні «Са­гхі­на­дзе та ін­ші про­ти Гру­зії» Єв­ро­пей­ський Суд за­ува­жив, що спо­ді­ва­н­ня є пра­во­мір­ним, якщо во­но ґрун­ту­є­ться на нор­мі за­ко­ну або на пра­во­во­му акті, що сто­су­є­ться від­по­від­но­го май­но­во­го ін­те­ре­су.

Мов­ча­зна (не)зго­да

У пе­ред­ба­че­ний за­ко­ном строк Мі­ні­стер­ство ін­фра­стру­кту­ри не на­да­ло одно­го з пе­ред­ба­че­них за­ко­ном ва­рі­ан­тів від­по­віді (ви­снов­ки про умо­ви орен­ди або від­мо­ву в пе­ре­да­чі май­на в орен­ду), тоб­то по­ру­шу­ю­чи по­ло­же­н­ня ч. 2 ст. 19 Кон­сти­ту­ції та ч. 3 ст. 9 За­ко­ну про орен­ду, Мі­ні­стер­ство не ви­ко­на­ло пе­ред­ба­че­них обов’яз­ків, чим по­ру­ши­ло пра­ва та за­кон­ні ін­те­ре­си під­при­єм­ства що­до ре­а­лі­за­ції сво­го пра­ва на орен­ду дер­жав­но­го не­ру­хо­мо­го май­на. При цьо­му під­при­єм­ство ма­ло за­кон­ні та пра­во­мір­ні спо­ді­ва­н­ня на отри­ма­н­ня на під­ста­ві за­ко­ну май­на для за­без­пе­че­н­ня сво­єї ді­яль­но­сті. Пра­во­ва кон­стру­кція нор­ми ч. 3 ст. 9 За­ко­ну про орен­ду ви­кла­де­на та­ким чи­ном, що на­слід­ком по­ру­ше­н­ня ор­га­ном управ­лі­н­ня тер­мі­нів на­да­н­ня ви­снов­ків є пра­во вва­жа­ти по­го­дже- ним укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди не ли­ше з бю­дже­тни­ми уста­но­ва­ми, ор­га­ні­за­ці­я­ми, але й із суб'єкта­ми ін­ших ор­га­ні­за­цій­но-пра­во­вих форм.

Що ка­же Вер­хов­ний Суд

Су­ди пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­цій не по­го­ди­ли­ся з та­кою по­зи­ці­єю, за­зна­чив­ши у сво­їх рі­ше­н­нях, що прин­цип «мов­ча­зної зго­ди» роз­по­всю­джу­є­ться ви­клю­чно на бю­дже­тні уста­но­ви (ор­га­ні­за­ції), а то­му не­на­да­н­ня Мі­ні­стер­ством від­по­віді у 15-ден­ний строк за за­явою го­спо­дар­сько­го то­ва­ри­ства не мо­же вва­жа­ти­ся від­по­від­ним по­го­дже­н­ням. За ре­зуль­та­та­ми ка­са­цій­но­го про­ва­дже­н­ня но­во­ство­ре­ний Вер­хов­ний Суд ска­су­вав оби­два рі­ше­н­ня по­пе­ре­дніх су­до­вих ін­стан­цій, а спра­ва бу­ла на­прав­ле­на на но­вий роз­гляд до су­ду пер­шої ін­стан­ції. У сво­їй по­ста­но­ві від 22.05.2018 р. (спра­ва №916/1737/17) Вер­хов­ний Суд від­зна­чив, що прин­цип «мов­ча­зної зго­ди», за­фі­ксо­ва­ний у ч. 3 ст. 9 За­ко­ну про орен­ду, по­ши­рю­є­ться на будь-яких суб’єктів го­спо­да­рю­ва­н­ня, а не ли­ше на бю­дже­тні уста­но­ви та ор­га­ні­за­ції, як вва­жа­ли Фонд дер­жмай­на та Мі­ні­стер­ство ін­фра­стру­кту­ри. Та­кий ви­сно­вок Вер­хов­но­го Су­ду є обов’яз­ко­вим для вра­ху­ва­н­ня під час но­во­го роз­гля­ду спра­ви.

Су­до­ва пра­кти­ка но­во­ство­ре­но­го Вер­хов­но­го Су­ду

Слід за­зна­чи­ти, що за до­ста­тньо не­три­ва­лий час ро­бо­ти Вер­хов­но­го Су­ду роз­гля­да­ли­ся усьо­го три го­спо­дар­ські спра­ви (№910/1139/17, №910/24030/16 та №916/1737/17), в яких Ка­са­цій­ний го­спо­дар­ський суд у скла­ді ВС за­сто­со­ву­вав нор­му ч. 3 ст. 9 За­ко­ну про орен­ду. У всіх без ви­ня­тку спра­вах Вер­хов­ний Суд ді­йшов єди­но­го чі­тко­го ви­снов­ку – прин­цип «мов­ча­зної зго­ди» роз­по­всю­джу­є­ться не ли­ше на бю­дже­тні уста­но­ви (ор­га­ні­за­ції), але й на будь-яких осіб, які за за­ко­ном мо­жуть бу­ти орен­да­ря­ми дер­жмай­на. У двох ін­ших спра­вах за­слу­го­вує на ува­гу по­зи­ція ре­гіо­наль­но­го від­ді­ле­н­ня Фон­ду дер­жмай­на у м. Ки­є­ві, який уклав з го­спо­дар­ським то­ва­ри­ством оспо­рю­ва­ний до­го­вір орен­ди за від­су­тно­сті по­го­дже­н­ня ор­га­ну управ­лі­н­ня про­тя­гом 15 днів та у про­це­сі су­до­во­го роз­гля­ду під­три­му­вав по­зи­цію то­ва­ри­ства (орен­да­ря). Та­ким чи­ном, вба­ча­є­ться не­о­дна­ко­ве тлу­ма­че­н­ня норм За­ко­ну про орен­ду стру­ктур­ни­ми під­роз­ді­ла­ми одно­го й то­го ж дер­жав­но­го ор­га­ну, що створює спри­я­тли­ві умо­ви для зло­вжи­вань.

За­зна­че­на спра­ва та її під­сум­ки є по­зи­тив­ним си­гна­лом для бі­зне­су, який має спра­ви з орен­дою дер­жав­но­го май­на, вклю­ча­ю­чи об’єкти пор­то­вої ін­фра­стру­кту­ри. Спра­ве­дли­ва та по­слі­дов­на по­зи­ція Вер­хов­но­го Су­ду що­до тлу­ма­че­н­ня прин­ци­пу «мов­ча­зної зго­ди» має на­да­ти по­тен­цій­ним орен­да­рям до­да­тко­вої впев­не­но­сті у пе­ре­го­во­рах з ор­га­на­ми Фон­ду дер­жмай­на та мі­ні­стер­ства­ми.

Сер­гій С ійНЕДІЛЬКО НЕДІЛЬКО, адво­кат пра­кти­ки мор­сько­го пра­ва ЮФ «АНК»

Ар­тем А ВОЛКОВ ВОЛКОВ, ке­рів­ник пра­кти­ки мор­сько­го пра­ва ЮФ «АНК», адво­кат

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.