Змі­на кор­по­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня як під­ста­ва для ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру за­без­пе­че­н­ня

Міф чи ре­аль­ність?

Yurydychna Gazeta - - АКТУАЛЬНО | ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО І ПРОЦЕС - Сер­гій С ійКОЛОСЮК КОЛОСЮК, адво­кат, юрист ADER HABER

По­чи­на­ю­чи з 2014 р. На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни взяв курс на змі­цне­н­ня бан­ків­ської си­сте­ми Укра­ї­ни для подаль­шо­го укрі­пле­н­ня бан­ків­ської си­сте­ми кра­ї­ни за­га­лом. З цьо­го ча­су ре­гу­ля­тор за­про­ва­джу­вав за­хо­ди зі стрес-те­сту­ва­н­ня бан­ків, за ре­зуль­та­та­ми яких цен­траль­ний банк при­ймав рі­ше­н­ня що­до не­об­хі­дно­сті до­ка­пі­та­лі­за­ції бан­ку або вво­див тим­ча­со­ву адмі­ні­стра­цію, пі­сля за­вер­ше­н­ня якої від­кли­ка­лась бан­ків­ська лі­цен­зія та роз­по­чи­на­лась лі­кві­да­цій­на про­це­ду­ра. Тра­пля­ли­ся ви­пад­ки, ко­ли На­ціо­наль­ний банк Укра­ї­ни одра­зу при­ймав рі­ше­н­ня про від­кли­ка­н­ня бан­ків­ської лі­цен­зії та від­кри­т­тя лі­кві­да­цій­ної про­це­ду­ри.

Во­дно­час біль­шість по­зи­чаль­ни­ків ко­мер­цій­них бан­ків сприйня­ли лі­кві­да­цію бан­ків як під­ста­ву для при­пи­не­н­ня ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань за кре­ди­тни­ми до­го­во­ра­ми. Про­те на­да­лі ста­ло оче­ви­дним, що про­це­ду­ра лі­кві­да­ції бан­ків не звіль­няє ні по­зи­чаль­ни­ків, ні по­ру­чи­те­лів від на­ле­жно­го ви­ко­на­н­ня взя­тих на се­бе зо­бов’язань. У зв’яз­ку з цим остан­ні звер­та­ли­ся до на­ціо­наль­них су­дів з ме­тою збе­ре­же­н­ня сво­їх акти­вів.

Си­стем­ний ана­ліз су­до­вої пра­кти­ки свід­чить про те, що май­но­ві по­ру­чи­те­лі (іпо­те­ко­дав­ці, за­ста­во­дав­ці) звер­та­ли­ся до на­ціо­наль­них су­дів з по­зов­ни­ми за­ява­ми про ро­зір­ва­н­ня до­го­во­рів за­без­пе­че­н­ня.

У цьо­му кон­текс­ті слід від­зна­чи­ти, що Ци­віль­ний ко­декс Укра­ї­ни мі­стить ст. 651 і ст. 652, на під­ста­ві яких у су­до­во­му по­ряд­ку мо­же бу­ти змі­не­но або ро­зір­ва­но той чи ін­ший до­го­вір. При цьо­му ко­жна зі ста­тей є са­мо­стій­ною під­ста­вою для змі­ни або ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру.

Так, ст. 651 ЦК Укра­ї­ни унор­мо­ва­но, що до­го­вір мо­же бу­ти змі­не­но або ро­зір­ва­но за рі­ше­н­ням су­ду на ви­мо­гу одні­єї зі сто­рін у ра­зі істо­тно­го по­ру­ше­н­ня умов та­ко­го до­го­во­ру дру­гою сто­ро­ною. Во­дно­час за­ко­но­да­вець ви­зна­чає, що істо­тним по­ру­ше­н­ням сто­ро­ною до­го­во­ру є та­ке по­ру­ше­н­ня, ко­ли вна­слі­док зав­да­ної цим шко­ди дру­га сто­ро­на зна­чною мі­рою по­збав­ля­є­ться то­го, на що во­на роз­ра­хо­ву­ва­ла, укла­да­ю­чи до­го­вір.

Ін­ші під­ста­ви для змі­ни або ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру за­крі­пле­ні у ч. 2 ст. 652 ЦК Укра­ї­ни, яка мі­стить чо­ти­ри умо­ви, за на­яв­но­сті яких суд у ви­ня­тко­вих ви­пад­ках мо­же змі­ни­ти або ро­зі­рва­ти до­го­вір. Згі­дно зі змі­стом вка­за­ної нор­ми, за­ко­но­да­вець пов’язує мо­жли­вість ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру без­по­се­ре­дньо не з на­яв­ні­стю істо­тної змі­ни об­ста­вин, а з на­яв­ні­стю чо­ти­рьох умов, ви­зна­че­них ч. 2 ст. 652 ЦК Укра­ї­ни, під час істо­тної змі­ни об­ста­вин. Ана­ло­гі­чні ви­снов­ки ви­кла­де­ні у по­ста­но­вах Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни від 27.02.2012 р. №3-9гс12 та від 11.12.2012 р. №3-63гс12. Звер­та­ю­чись до су­ду, май­но­ві по­ру­чи­те­лі по­си­ла­ли­ся на те, що кре­ди­тор і по­зи­чаль­ник за кре­ди­тним до­го­во­ром по­єд­на­ли­ся в одній осо­бі.

На пра­кти­ці це ви­гля­дає на­сту­пним чи­ном. На­при­клад, фі­нан­со­ва уста­но­ва на­дає від­нов­лю­валь­ну кре­ди­тну лі­нію по­зи­чаль­ни­ку – юри­ди­чній осо­бі. На за­без­пе­че­н­ня ви­ко­на­н­ня зо­бов’язань за кре­ди­тним до­го­во­ром між фі­нан­со­вою уста­но­вою та май­но­вим по­ру­чи­те­лем (іпо­те­ко­дав­цем) бу­ло укла­де­но до­го­вір іпо­те­ки. На­да­лі акціо­нер фі­нан­со­вої уста­но­ви, яка є кре­ди­то­ром, отри­мав у вла­сність кор­по­ра­тив­ні пра­ва по­зи­чаль­ни­ка, фа­кти­чно став­ши йо­го во­ло­діль­цем.

У та­ко­му ви­пад­ку, вна­слі­док змі­ни кор­по­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня, юри­ди­чна осо­ба кре­ди­то­ра та по­зи­чаль­ни­ка кон­цен­тру­є­ться в одно­го акціо­не­ра, а май­но­вий по­ру­чи­тель за­ли­ша­є­ться осто­ронь та­ких про­це­сів та не­се ри­зик втра­ти пе­ре­да­но­го у за­без­пе­че­н­ня май­на. По­стає пи­та­н­ня про те, яким чи­ном змі­на кор­по­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня мо­же впли­ну­ти на пра­ва та обов’яз­ки май­но­во­го по­ру­чи­те­ля за до­го­во­ром? Чи є змі­на кор­по­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня під­ста­вою для ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру за­без­пе­че­н­ня?

Від­по­від­но до по­ло­жень Ци­віль­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни та За­ко­ну Укра­ї­ни «Про іпо­те­ку», кре­ди­тор на­бу­ває пра­во звер­ну­ти стя­гне­н­ня на пре­дмет за­без­пе­че­н­ня (іпо­те­ки) у ра­зі не­на­ле­жно­го ви­ко­на­н­ня умов кре­ди­тно­го до­го­во­ру. Спосо­би за­хи­сту по­ру­ше­но­го пра­ва кре­ди­тор ви­зна­чає на вла­сний роз­суд шля­хом стя­гне­н­ня за­бор­го­ва­но­сті з по­зи­чаль­ни­ка або звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на за­став­не май­но (май­но­во­го по­ру­чи­те­ля).

От­же, кре­ди­тор має пра­во пред’яви­ти по­зов до май­но­во­го по­ру­чи­те­ля про звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет за­без­пе­че­н­ня, не звер­та­ю­чись по­пе­ре­дньо з по­зо­вом про стя­гне­н­ня за­бор­го­ва­но­сті з основного по­зи­чаль­ни­ка. На дум­ку де­яких май­но­вих по­ру­чи­те­лів, звер­не­н­ня кре­ди­то­ра до них із по­зо­вом свід­чить про те, що оскіль­ки кре­ди­тор і по­зи­чаль­ник по­єд­на­ли у со­бі кор­по­ра­тив­ні пра­ва, остан­ній біль­ше не за­ці­кав­ле­ний у по­вер­нен­ні ко­штів від по­зи­чаль­ни­ка, а на­ла­што­ва­ний ви­клю­чно на за­до­во­ле­н­ня сво­їх ви­мог за ра­ху­нок за­став­но­го май­на. Са­ме то­му май­но­ві по­ру­чи­те­лі звер­та­ю­ться до су­ду з по­зов­ни­ми за­ява­ми, в яких про­сять суд ро­зі­рва­ти від­по­від­ні до­го­во­ри за­без­пе­че­н­ня.

Під­ста­ва­ми для звер­не­н­ня з та­ки­ми по­зо­ва­ми є ви­ще­за­зна­че­ні по­ло­же­н­ня ст. 651, ч. 2 ст. 652 ЦК Укра­ї­ни. Звер­та­ю­чись до су­ду, май­но­ві по­ру­чи­те­лі об­ґрун­то­ву­ва­ли свої по­зов­ні ви­мо­ги тим, що остан­ні не укла­да­ли б від­по­від­ні до­го­во­ри за­без­пе­че­н­ня, як­би на мо­мент їх укла­да­н­ня усві­дом­лю­ва­ли, що кре­ди­тор і по­зи­чаль­ник по­єд­на­ю­ться (скон­цен­тру­ють кор­по­ра­тив­ні пра­ва).

При цьо­му су­до­ва пра­кти­ка свід­чить про рі­зний під­хід у ви­рі­шен­ні су­до­вих спо­рів про ро­зір­ва­н­ня до­го­во­рів за по­ді­бних об­ста­вин. При­йма­ю­чи рі­ше­н­ня, на­ціо­наль­ні су­ди по-рі­зно­му за­сто­со­ву­ва­ли по­ло­же­н­ня ст. 651, ч. 2 ст. 652 ЦК Укра­ї­ни.

Так, 29.11.2017 р. Го­спо­дар­ський суд м. Ки­є­ва ви­ніс рі­ше­н­ня у спра­ві №910/15491/17, яким бу­ло ро­зір­ва­но до­го­вір за­ста­ви. При­йма­ю­чи рі­ше­н­ня, Го­спо­дар­ський суд ви­хо­див з по­ло­жень ч. 2 ст. 652 ЦК Укра­ї­ни, за­зна­чив­ши на­сту­пне: «Однак слід від­зна­чи­ти, що сам по со­бі факт змі- ни кор­по­ра­тив­них прав бор­жни­ка, на­слід­ком чо­го ста­ло об'єд­на­н­ня в одній осо­бі вла­сни­ків бор­жни­ка і кре­ди­то­ра, не мо­же бу­ти під­ста­вою для ви­снов­ку про істо­тність змі­ни та­ких об­ста­вин у пра­во­від­но­си­нах між кре­ди­то­ром і май­но­вим по­ру­чи­те­лем (за­ста­во­дав­цем), а то­му вста­нов­лю­ю­чи істо­тність від­по­від­них змін, слід ви­хо­ди­ти з їх на­слід­ків».

Во­дно­час 05.12.2017 р. Го­спо­дар­ський суд м. Ки­є­ва у спра­ві №910/ 15205/17 від­мо­вив у за­до­во­лен­ні по­зо­ву про ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру іпо­те­ки. Ві­дмов­ля­ю­чи у за­до­во­лен­ні по­зо­ву, мі­сце­вий го­спо­дар­ський суд за­зна­чив: «…От­же, фа­кти­чна змі­на вла­сни­ка по­зи­чаль­ни­ка за кре­ди­тним до­го­во­ром не впли­ває без­по­се­ре­дньо на пра­ва та обов'яз­ки сто­рін іпо­те­чно­го до­го­во­ру..., не мо­же вва­жа­тись істо­тною змі­ною об­ста­вин, в да­но­му ви­пад­ку, не­ви­ко­на­н­ня зо­бов'язань по­зи­чаль­ни­ком за кре­ди­тним до­го­во­ром (ри­зик та­ко­го не­ви­ко­на­н­ня), оскіль­ки із су­ті до­го­во­ру іпо­те­ки та за­ко­но­дав­ства, яким ре­гу­лю­ю­ться пра­во­від­но­си­ни іпо­те­ки, ри­зик не­ви­ко­на­н­ня основного зо­бов'яза­н­ня по­кла­да­є­ться са­ме на іпо­те­ко­дав­ця не­за­ле­жно від при­чин та­ко­го не­ви­ко­на­н­ня...».

Пра­кти­ка апе­ля­цій­ної ін­стан­ції та­кож не одно­зна­чна. В одних ви­пад­ках апе­ля­ція ска­со­ву­ва­ла рі­ше­н­ня мі­сце­вих су­дів про ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру з прийня­т­тям нових рі­ше­н­ня про від­мо­ву в за­до­во­лен­ні по­зо­ву, а в ін­ших – за­ли­ша­ла рі­ше­н­ня про ро­зір­ва­н­ня до­го­во­рів без змін. От­же, на­ра­зі су­до­ва пра­кти­ка що­до ро­зір­ва­н­ня до­го­во­рів за­без­пе­че­н­ня у зв’яз­ку зі змі­ною кор­по­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня є не­о­дно­рі­дною.

Від­су­тність пра­во­во­го ви­снов­ку Вер­хов­но­го Су­ду з по­ді­бних пра­во­від­но­син створює пев­ну юри­ди­чну не­ви­зна­че­ність су­дів ниж­чих ін­стан­цій. Та­ким чи­ном, за­ли­ша­є­ться від­кри­тим пи­та­н­ня про те, чи є під­ста­вою для ро­зір­ва­н­ня до­го­во­ру за­без­пе­че­н­ня змі­на кор­по­ра­тив­но­го управ­лі­н­ня по­зи­чаль­ни­ка.

Від­су­тність пра­во­во­го ви­снов­ку ВС з по­ді­бних пра­во­від­но­син створює пев­ну юри­ди­чну не­ви­зна­че­ність су­дів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.