Окре­ма дум­ка що­до окре­мої дум­ки1

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА ЗЕМЕЛЬНЕ ПРАВО - Ми­ко­ла М КУЧЕРЯВЕНКО КУЧЕРЯВЕНКО, д.ю.н., про­фе­сор Єв­ген Є СМИЧОК,СМИЧОК к.ю.н. Окре­ма дум­ка), По­ста­но­ва),

«Зем­ля, її на­дра, атмо­сфер­не по­ві­тря, во­дні та ін­ші при­ро­дні ре­сур­си, які зна­хо­дя­ться в ме­жах те­ри­то­рії Укра­ї­ни, при­ро­дні ре­сур­си її кон­ти­нен­таль­но­го шель­фу, ви­клю­чної (мор­ської) еко­но­мі­чної зо­ни є об'єкта­ми пра­ва вла­сно­сті Укра­їн­сько­го на­ро­ду. Від іме­ні Укра­їн­сько­го на­ро­ду пра­ва вла­сни­ка здій­сню­ють ор­га­ни дер­жав­ної вла­ди та ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня в ме­жах, ви­зна­че­них ці­єю Кон­сти­ту­ці­єю» (ч. 1 ст. 13 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни). На­пев­но, не зов­сім вда­ло по­чи­на­ти на­пи­са­н­ня стат­ті з ци­ту­ва­н­ня норм Кон­сти­ту­ції. Однак ко­ли мо­ва йде про зем­лю, зе­мель­ні від­но­си­ни та від­но­си­ни, пов'яза­ні з ре­а­лі­за­ці­єю прав вла­сни­ка – Укра­їн­сько­го на­ро­ду, а та­кож з ре­а­лі­за­ці­єю ком­пе­тен­ції ор­га­нів дер­жав­ної вла­ди та ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня як суб’єктів вла­дних пов­но­ва­жень, без цьо­го (ми про звер­не­н­ня до норм Кон­сти­ту­ції) не мо­жна обі­йти­ся.

Як ба­чи­мо, у цьо­му ви­пад­ку нор­ми Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни чі­тко ви­зна­ча­ють пу­блі­чно-пра­во­вий ха­ра­ктер зе­мель­них від­но­син. Для на­о­чно­сті та зру­чно­сті ро­зу­мі­н­ня пу­блі­чно­сті та­кої га­лу­зі до­ста­тньо ви­окре­ми­ти суб’єктів – уча­сни­ків та­ких від­но­син: Укра­їн­ський на­род та ор­га­ни дер­жав­ної вла­ди, ор­га­ни мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. Тут не­до­ціль­но ви­га­ду­ва­ти скла­дні кон­стру­кції ду­а­лі­сти­чно­го ста­ту­су суб’єкта вла­дних пов­но­ва­жень. Пра­во­вий ста­тус суб’єкта вла­дних пов­но­ва­жень є по­хі­дним від нор­ми пра­ва, від За­ко­ну. Від­по­від­но, ре­а­лі­за­ція пов­но­ва­жень вла­дним суб’єктом є пер­вин­ною скла­до­вою від­но­син з на­бу­т­тя осо­бою пра­ва вла­сно­сті на зем­лю.

Окре­ма дум­ка що­до ко­ро­тко­го змі­сту по­ста­но­ви Ве­ли­кої Па­ла­ти ВС

До пев­них фор­маль­них не­то­чно­стей, які мі­стя­ться у цій ча­сти­ні Окре­мої дум­ки суд­дів Да­ні­шев­ської В. І., Кі­бен­ко О. Р., Ро­гач Л. І., Ур­ке­ви­ча В. Ю. від 21.03.2018 р., що­до по­ста­но­ви Ве­ли­кої Па­ла­ти Вер­хов­но­го Су­ду від 21.03.2018 р. (про­ва­дже­н­ня №14-5зц18, Спра­ва №536/233/16-ц) (да­лі – мо­жна від­не­сти те, що в Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни від­су­тня ст. 1511. На­пев­но, мо­ва йде про ст. 151-2 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, де за­зна­ча­є­ться: «Рі­ше­н­ня та ви­снов­ки, ухва­ле­ні Кон­сти­ту­цій­ним Су­дом Укра­ї­ни, є обов’яз­ко­ви­ми, оста­то­чни­ми та не мо­жуть бу­ти оскар­же­ні».

На­сту­пним, на чо­му хо­ті­ло­ся б зу­пи­ни­ти­ся, є той факт, що в Окре­мій дум­ці на­во­ди­ться те­за про те, що «в мо­ти­ву­валь­ній ча­сти­ні по­ста­но­ви вба­ча­є­ться, що во­на ціл­ком ба­зу­є­ться на пев­но­му тлу­ма­чен­ні цьо­го рі­ше­н­ня КСУ». Та­ка те­за що­най­мен­ше має спір­ний ха­ра­ктер з огля­ду на те, що твер­дже­н­ня сто­сов­но тлу­ма­че­н­ня рі­ше­н­ня КСУ ба­зу­є­ться ви­клю­чно на вла­сно­му ба­чен­ні та роз­су­ді ав­то­рів Окре­мої дум­ки.

До то­го ж у на­сту­пно­му абза­ці ав­то­ри кон­кре­ти­зу­ють та під­твер­джу­ють своє твер­дже­н­ня тим, що «в мо­ти­ву­валь­ній ча­сти­ні по­ста­но­ви за­зна­че­но, що якщо осо­ба звер­та­є­ться до від­по­від­них ор­га­нів із за­ява­ми для отри­ма­н­ня до­зво­лу на роз­ро­бле­н­ня про­е­кту зем­ле­устрою що­до від­ве­де­н­ня зе­мель­ної ді­лян­ки та на­да­н­ня її у ко­ри­сту­ва­н­ня, то в цих пра­во­від­но­си­нах від­по­від­ач ре­а­лі­зує свої кон­троль­ні фун­кції у сфе­рі управ­лі­н­ня ді­яль­ні­стю, що під­па­дає під юрис­ди­кцію адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду».

При цьо­му в Окре­мій дум­ці шту­чно не зга­ду­є­ться те, що «від­по­від­ні ор­га­ни» – це суб’єкти вла­дних пов­но­ва­жень, а «кон­троль­ні фун­кції у сфе­рі управ­лін­ської ді­яль­но­сті» – це вла­дні пов­но­ва­же­н­ня, вла­дно­роз­по­ряд­чі фун­кції. Так, у По­ста­но­ві Ве­ли­кої Па­ла­ти Вер­хов­но­го Су­ду від 21.03.2018 р. (про­ва­дже­н­ня №14-5зц18) (да­лі – що­до якої бу­ло озву­че­но Окре­му дум­ку, за­зна­ча­є­ться, що «роз­гля­ду адмі­ні­стра­тив­ни­ми су­да­ми під­ля­га­ють спо­ри, які ма­ють в осно­ві пу­блі­чно­пра­во­вий ха­ра­ктер, тоб­то ви­пли­ва­ють із вла­дно-роз­по­ряд­чих фун­кцій або ви­ко­нав­чо-роз­по­ряд­чої ді­яль­но­сті пу­блі­чних ор­га­нів…».

Що­до на­сту­пно­го абза­цу Окре­мої дум­ки та по­си­ла­н­ня на те, що «в мо­ти­ву­валь­ній ча­сти­ні по­ста­но­ви та­кож за­зна­че­но, що якщо в ре­зуль­та­ті прийня­т­тя рі­ше­н­ня осо­ба на­бу­ває ре­чо­во­го пра­ва (чо­мусь ли­ше ре­чо­во­го – прим. авт.) на зе­мель­ну ді­лян­ку, то спір сто­су­є­ться при­ва­тно­пра­во­вих від­но­син і під­ля­гає роз­гля­ду в по­ряд­ку ци­віль­но­го чи го­спо­дар­сько­го су­до­чин­ства, за­ле­жно від суб'єктно­го скла­ду сто­рін спо­ру».

У цьо­му ви­пад­ку дій­сно мо­жна по­го­ди­ти­ся з твер­дже­н­ням, на­ве­де­ним у По­ста­но­ві сто­сов­но то­го, що ви­клю­чно на­бу­т­тя осо­бою ре­чо­во­го пра­ва (по­ня­т­тя є ро­до­вим, більш ши­ро­ким що­до по­ня­т­тя «пра­во вла­сно­сті» та фа­кти­чно охо­плює всі пра­ва осо­би на май­но) на зе­мель­ну ді­лян­ку спри­я­ти­ме транс­фор­му­ван­ню ви­рі­ше­н­ня спір­них пра­во­вих си­ту­а­цій у по­ряд­ку ци­віль­но­го чи го­спо­дар­сько­го су­до­чин­ства, але зно­ву ж та­ки, вра­хо­ву­ю­чи суб’єктний склад та­ко­го спо­ру.

До мо­мен­ту за­кін­че­н­ня ре­а­лі­за­ції управ­лін­сько-роз­по­ряд­чих фун­кцій суб’єктом вла­дних пов­но­ва­жень і на­ле­жно­го оформ­ле­н­ня ре­чо­во­го пра­ва, пра­ва вла­сно­сті на зе­мель­ну ді­лян­ку від­по­від­ною осо­бою, го­во­ри­ти про при­ва­тно­пра­во­вий ре­жим ви­рі­ше­н­ня спо­ру між та­ки­ми суб’єкта­ми вба­ча­є­ться не­мо­жли­вим. До то­го ж, як ви­пли­ває зі змі­сту По­ста­но­ви, «на­яв­ність існу­ю­чо­го ре­чо­во­го пра­ва по­зи­ва­чки або ін­ших осіб на цю зе­мель­ну ді­лян­ку су­да­ми не вста­нов­ле­но».

Окре­ма дум­ка що­до пра­во­вої оцін­ки спір­них пра­во­від­но­син

Ціл­ком ло­гі­чним ви­гля­дає по­ря­док на­да­н­ня в орен­ду зе­мель­ної ді­лян­ки, який на­во­ди­ться в Окре­мій дум­ці. Пер­шим ета­пом є звер­не­н­ня осо­би до ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня (суб’єкта вла­дних пов­но­ва­жень) за до­зво­лом на ви­го­тов­ле­н­ня про­е­кту зем­ле­устрою що­до від­ве­де­н­ня зе­мель­ної ді­лян­ки. Як ба­чи­мо, в цьо­му ви­пад­ку від­бу­ва­є­ться ді­яль­ність що­до ре­а­лі­за­ції ком­пе­тен­ції суб’єкта вла­дних пов­но­ва­жень в аспе­кті на­да­н­ня або не­на­да­н­ня від­по­від­но­го до­зво­лу. Тоб­то вже на цій ста­дії за суб'єктним скла­дом від­но­син та за пре­дме­том ді­яль­но­сті мо­жна го­во­ри­ти про пу­блі­чну при­ро­ду та­ких від­но­син, а от­же, про за­сто­су­ва­н­ня до них у ви­пад­ку спір­но­сті норм КАС Укра­ї­ни. На­сту­пни­ми ста­ді­я­ми, як пра­виль­но за­зна­ча­є­ться в Окре­мій дум­ці, є ви­го­тов­ле­н­ня про­е­кту зем­ле­устрою, по­го­дже­н­ня йо­го від­по­від­ни­ми дер- жав­ни­ми ор­га­на­ми; прийня­т­тя рі­ше­н­ня ор­га­ном мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня про на­да­н­ня зе­мель­ної ді­лян­ки у ко­ри­сту­ва­н­ня, яким за­твер­джу­є­ться про­ект зем­ле­устрою що­до від­ве­де­н­ня ді­лян­ки; укла­да­н­ня до­го­во­ру орен­ди.

Одра­зу по­трі­бно звер­ну­ти ува­гу на той факт, що фор­ма до­го­во­ру орен­ди зем­лі ви­зна­ча­є­ться нор­ма­ми спе­ці­аль­но­го За­ко­ну – За­ко­ну Укра­ї­ни «Про орен­ду зем­лі» від 06.10.1998 р. №161-XIV. У ч. 2 ст. 14 за­зна­че­но­го За­ко­ну вка­зу­є­ться, що «ти­по­ва фор­ма до­го­во­ру орен­ди зем­лі за­твер­джу­є­ться Ка­бі­не­том Мі­ні­стрів Укра­ї­ни». Тоб­то на­віть у цьо­му ви­пад­ку від­бу­ва­є­ться ім­пе­ра­тив­не вре­гу­лю­ва­н­ня не ли­ше ді­яль­но­сті суб’єктів та­ких від­но­син, але й змі­сту до­го­во­ру, який ви­сту­пає одним з кін­це­вих ета­пів ді­яль­но­сті та­ких суб’єктів. То­му твер­дже­н­ня про те, що у ви­пад­ку оформ­ле­н­ня орен­дних від­но­син від­бу­ва­ю­ться пе­ред­до­го­вір­ні від­но­си­ни, а сто­ро­ни ве­дуть пе­ре­го­во­ри що­до пре­дме­та до­го­во­ру, на на­шу дум­ку, не від­по­від­ає дій­сно­сті. На­віть у п. 1 Ти­по­во­го до­го­во­ру орен­ди зем­лі, за­твер­дже­но­го По­ста­но­вою Ка­бі­не­ту Мі­ні­стрів Укра­ї­ни «Про за­твер­дже­н­ня Ти­по­во­го до­го­во­ру орен­ди зем­лі» від 30.03.2004 р. №220, вже чі­тко фі­ксу­є­ться ін­фор­ма­ція, яка по­вин­на бу­ти за­зна­че­на що­до пре­дме­та до­го­во­ру.

Не зов­сім зро­зумі­лим є твер­дже­н­ня, на­ве­де­не в Окре­мій дум­ці, що «пра­во­від­но­си­ни орен­ди ви­ни­ка­ють, зви­чай­но, ли­ше ко­ли вже укла­де­ний до­го­вір орен­ди». Якщо в цьо­му ви­пад­ку мі­сти­ться по­си­ла­н­ня на зви­чай­ний роз­ви­ток та­ких від­но­син, на­пев­но, існує не­зви­чай­ний? У будь-яко­му ви­пад­ку, згі­дно з ч. 5 ст. 6 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про орен­ду зем­лі», «пра­во орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки під­ля­гає дер­жав­ній ре­є­стра­ції від­по­від­но до за­ко­ну». Ви­хо­дя­чи зі ст. 125 Зе­мель­но­го ко­де­ксу Укра­ї­ни, «пра­во вла­сно­сті на зе­мель­ну ді­лян­ку, а та­кож пра­во по­стій­но­го ко­ри­сту­ва­н­ня та пра­во орен­ди зе­мель­ної ді­лян­ки ви­ни­ка­ють з мо­мен­ту дер­жав­ної ре­є­стра­ції цих прав». Та­ким чи­ном, «пра­во­від­но­си­ни орен­ди» (тут по­трі­бно від­зна­чи­ти оці­но­чність та­кої ка­те­го­рії та її пра­во­ву не­ви­зна­че­ність), а от­же, і ре­а­лі­за­ція сто­ро­на­ми сво­їх прав та обов’яз­ків мо­же від­бу­ва­ти­ся ви­клю­чно пі­сля то­го мо­мен­ту, ко­ли та­кі пра­во­від­но­си­ни ста­ли юри­ди­чним фа­ктом, а до­го­вір орен­ди був за­ре­є­стро­ва­ний у вста­нов­ле­но­му За­ко­ном по­ряд­ку.

Що­до «При­кла­ду», на­ве­де­но­го у «Пра­во­вій оцін­ці спір­них пра­во­від­но­син» Окре­мої дум­ки, вва­жа­є­мо, що не зов­сім по­слі­дов­ним та ло­гі­чним є на­ве­де­н­ня для по­рів­ня­н­ня з си­ту­а­ці­єю, яка роз­гля­да­є­ться у По­ста­но­ві, зна­хо­дже­н­ня зем­лі у при­ва­тній вла­сно­сті акціо­нер­но­го то­ва­ри­ства

та прийня­т­тя та­ким то­ва­ри­ством від­по­від­них вну­трі­шніх актів. Як мо­жна по­рів­ню­ва­ти ді­яль­ність суб’єкта вла­дних пов­но­ва­жень (ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня) з ді­яль­ні­стю акціо­нер­но­го то­ва­ри­ства, за­ли­ша­є­ться не­зро­зумі­лим…

Окре­ма дум­ка що­до при­чин по­ми­лок в оцін­ці та­ких пра­во­від­но­син

«…По­ши­ре­не став­ле­н­ня до по­ді­бних рі­шень рад (про на­да­н­ня зго­ди на ви­го­тов­ле­н­ня про­е­кту, про за­твер­дже­н­ня про­е­кту та на­да­н­ня зем­лі в орен­ду) як до адмі­ні­стра­тив­них актів спро­во­ко­ва­но ра­дян­ським уяв­ле­н­ням про те, що до укла­де­н­ня до­го­во­ру ци­віль­ні пра­во­від­но­си­ни не ви­ни­ка­ють вза­га­лі. Оскіль­ки ви­да­є­ться оче­ви­дним, що прийня­т­тя ра­дою рі­ше­н­ня ство­рює пев­ні пра­во­від­но­си­ни, але ви­хо­дя­чи з ра­дян­ських уяв­лень, їх не мо­жна від­не­сти до ци­віль­них, то ви­ни­кає ба­жа­н­ня від­не­сти їх до вла­дно-управ­лін­ських». По­ді­бна ло­гі­ка та по­си­ла­н­ня на під­хо­ди, що бу­ли сфор­мо­ва­ні за ра­дян­ських ча­сів, у про­це­сі розв’яза­н­ня су­пе­ре­чно­стей що­до спів­від­но­ше­н­ня го­спо­дар­ської та адмі­ні­стра­тив­ної юрис­ди­кції є не зов­сім по­слі­дов­ни­ми. За ра­дян­ських ча­сів не бу­ло адмі­ні­стра­тив­ної юсти­ції, не бу­ли сфор­мо­ва­ні ста­лі під­хо­ди що­до ар­гу­мен­тів при роз­ме­жу­ван­ні під­хо­дів що­до розв’яза­н­ня по­ді­бно­го ти­пу спо­рів.

На­да­ю­чи пра­во­ву оцін­ку спір­ним пра­во­від­но­си­нам, суд­ді по­си­ла­ю­ться на по­ря­док на­да­н­ня зе­мель­ної ді­лян­ки в орен­ду, який охо­плює звер­не­н­ня осо­би до ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня за до­зво­лом на ви­го­тов­ле­н­ня про­е­кту зем­ле­устрою; на­да­н­ня та­ко­го до­зво­лу (або від­мо­ва) та­ким ор­га­ном; ви­го­тов­ле­н­ня про­е­кту до­ку­мен­та­ції із зем­ле­устрою; прийня­т­тя рі­ше­н­ня ор­га­ном мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня. При цьо­му під­кре­слю­є­ться, що до укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди три­ва­ють пе­ред­до­го­вір­ні від­но­си­ни сто­рін, які «ве­дуть пе­ре­го­во­ри що­до пре­дме­та до­го­во­ру, а са­ме що­до мо­жли­во­сті укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди в май­бу­тньо­му та ви­зна­че­н­ня кон­кре­тної зе­мель­ної ді­лян­ки на ма­си­ві зе­мель ко­му­наль­ної вла­сно­сті у вста­нов­ле­но­му за­ко­ном по­ряд­ку».

При цьо­му ви­ді­ля­є­ться 5 ета­пів та­ких пе­ре­го­во­рів, які фа­кти­чно не сто­су­ю­ться з’ясу­ва­н­ня ха­ра­кте­ру пов­но­ва­же­н­ня ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня що­до укла­де­н­ня до­го­во­ру орен­ди. Ви­яв­ля­є­ться, що осо­ба, звер­та­ю­чись до ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, на­дає про­по­зи­цію про укла­де­н­ня в май­бу­тньо­му до­го­во­ру орен­ди (зміст яко­го на цей час по­ки що не­ві­до­мий) та про­ве­де­н­ня пе­ре­го­во­рів; у до­зво­лі на ви­го­тов­ле­н­ня про­е­кту зем­ле­устрою ви­зна­ча­є­ться ли­ше при­бли­зна пло­ща зе­мель­ної ді­лян­ки та орі­єн­тов­не її мі­сце­зна­хо­дже­н­ня; звер­не­н­ня осо­би за за­твер­дже­н­ням про­е­кту зем­ле­устрою озна­чає ли­ше про­по­зи­цію осо­би що­до ви­зна­че­н­ня кон­кре­тно­го пре­дме­та орен­ди; за­твер­дже­н­ня про­е­кту зем­ле­устрою озна­чає по­го­дже­н­ня ор­га­ну мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня з ви­бо­ром пре­дме­та орен­ди то­що. Хи­бність по­ді­бно­го під­хо­ду по­ля­гає в то­му, що як пе­ред­до­го­вір­ні, так і до­го­вір­ні від­но­си­ни в цьо­му ви­пад­ку ана­лі­зу­ю­ться з по­зи­ції про­ти­сто­я­н­ня рів­них сто­рін. Однак в жо­дно­му ви­пад­ку суб’єкт вла­дних пов- но­ва­жень та осо­ба, яка про­ти­сто­їть йо­му у від­но­си­нах з ре­а­лі­за­ції та­ким суб’єктом вла­дно­го пов­но­ва­же­н­ня, не мо­жуть роз­гля­да­ти­ся як рів­ні.

Фа­кти­чно до остан­ньо­го ета­пу пре­дмет орен­ди (зе­мель­на ді­лян­ка) за­ли­ша­є­ться не­ві­до­мим, тоб­то всі узго­дже­н­ня між сто­ро­на­ми здій­сню­ю­ться без ро­зу­мі­н­ня пре­дме­та узго­дже­н­ня. Та­ка плу­та­ни­на ви­ни­кає та існує на ба­зі ви­ко­ри­ста­н­ня норм Го­спо­дар­сько­го ко­де­ксу Укра­ї­ни. Зро­зумі­ло, що чі­тке за­ко­но­дав­че впо­ряд­ку­ва­н­ня цих від­но­син не мо­же за­без­пе­чу­ва­ти­ся нор­ма­ми за­ко­ну, який не при­зна­че­ний для ре­гу­лю­ва­н­ня по­ді­бних від- но­син. Як вже за­зна­ча­ло­ся, на­вряд чи пе­ре­кон­ли­вим ви­гля­дає по­си­ла­н­ня на при­клад орен­дних від­но­син що­до зем­лі, яка зна­хо­ди­ться у при­ва­тній вла­сно­сті. Ні за ха­ра­кте­ром від­но­син, ні за сто­ро­на­ми жо­дної ана­ло­гії в цьо­му ви­пад­ку не мо­же ви­ни­кну­ти.

Окре­ма дум­ка що­до рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Су­ду Укра­ї­ни №10-рп/2010

Су­пе­ре­чли­вим ви­гля­дає акцент на та­ко­му не­га­тив­но­му на­слід­ку «як не­мо­жли­вість з’ясу­ва­н­ня юрис­ди­кції спо­ру на ста­дії від­кри­т­тя про­ва­дже­н­ня у спра­ві». Тоб­то суд, до яко­го звер­нув­ся по­зи­вач, спер­шу має від­кри­ти спра­ву, з’ясу­ва­ти об­ста­ви­ни та зро­би­ти пра­во­ву оцін­ку що­до ви­ни­кне­н­ня чи не ви­ни­кне­н­ня ре­чо­во­го пра­ва на зе­мель­ну ді­лян­ку, пі­сля чо­го зро­би­ти ви­сно­вок про подаль­ший роз­гляд спра­ви по су­ті чи про її за­кри­т­тя. Однак по­чи­на­ю­чи зі з’ясу­ва­н­ня об­ста­вин – це вже роз­гляд спра­ви по су­ті. Са­ме та­ким чи­ном ви­зна­чає цю по­слі­дов­ність Ко­декс адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства Укра­ї­ни.

«Фун­да­мен­таль­ною вла­сти­ві­стю будь-якої при­ро­дної (не шту­чної) мо­ви є її не­о­дно­зна­чність. От­же, бу­дья­кий текст, зокре­ма юри­ди­чний, мо­же бу­ти ви­тлу­ма­че­ний по-рі­зно­му. Не є ви­ня­тком рі­ше­н­ня КСУ, зокре­ма про офі­цій­не тлу­ма­че­н­ня Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни та за­ко­нів». З та­ким твер­дже­н­ням мо­жна по­го­ди­ти­ся, якщо йде­ться про фі­ло­ло­гі­чні аспе­кти ана­лі­зу мов­них кон­стру­кцій. Однак якщо спи­ра­ти­ся на по­ді­бний під­хід, то­ді пра­во вза­га­лі не мо­же існу­ва­ти, оскіль­ки в та­ко­му ви­пад­ку пев­них пра­во­вих на­слід­ків для уча­сни­ків пра­во­вих від­но­син не бу­де існу­ва­ти, спи- ра­ю­чись на не­о­дно­зна­чність не ли­ше змі­сту, але й ро­зу­мі­н­ня тих чи ін­ших мов­них кон­стру­кцій.

Зро­зумі­ло, що тлу­ма­чи­ти юри­ди­чний текст мо­жна по-рі­зно­му, але обов’яз­ко­вість до­дер­жа­н­ня від­по­від­них пра­вил, за­крі­пле­них за­ко­ном або нор­мою, що фор­му­є­ться при офі­цій­но­му тлу­ма­чен­ні за­ко­ну, є не­по­хи­тною. Не­по­го­дже­н­ня зі змі­стом текс­ту за­ко­ну мо­жна ви­пра­ви­ти вне­се­н­ням змін до та­ко­го за­ко­ну, але по­ки цьо­го не від­бу­ло­ся, до­дер­жа­н­ня та­ко­го при­пи­су є обов’яз­ко­вим, не­за­ле­жно від «фун­да­мен­таль­ної вла­сти­во­сті будь-якої при­ро­дної мо­ви». Са­ме то­му на­вряд чи по­ді­бна ар­гу­мен­та­ція є по­слі­дов­ною що­до об­ґрун­ту­ва­н­ня хи­бно­сті по­зи­ції КСУ сто­сов­но то­го, що будь-які зе­мель­ні спо­ри за уча­стю ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня є пу­блі­чно-пра­во­ви­ми спо­ра­ми за уча­стю суб’єктів вла­дних пов­но­ва­жень і ма­ють роз­гля­да­ти­ся в по­ряд­ку адмі­ні­стра­тив­но­го су­до­чин­ства.

Кри­ти­ку­ю­чи рі­ше­н­ня КСУ, ви­слов­лю­є­ться та­ка кон­стру­кція: «Єди­ним зав­да­н­ням за­ко­нів є вста­нов­ле­н­ня пра­во­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня, тоб­то пев­них пра­вил по­ве­дін­ки, що від­обра­же­но, зокре­ма, у ст. 92 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни. На від­мі­ну від пра­вил по­ве­дін­ки, пра­во­ва при­ро­да тих чи ін­ших від­но­син не ре­гу­лю­є­ться за­ко­ном, а то­му не мо­же ви­зна­ча­ти­ся шля­хом офі­цій­но­го тлу­ма­че­н­ня. Пра­во­ва при­ро­да є об’єктив­ним яви­щем, яке не за­ле­жить ні від за­ко­ну, ні від рі­ше­н­ня КСУ». Ду­же скла­дна та су­пе­ре­чли­ва кон­стру­кція.

Дій­сно, об’єктив­на при­ро­да ха­ра­кте­ри­зує су­спіль­не яви­ще або су­спіль­ні від­но­си­ни, які ста­ють пре­дме­том ре­гу­лю­ва­н­ня всі­єї су­ку­пно­сті со­ці­аль­них норм. Ко­жна з них (пра­во, мо­раль, ре­лі­гія) ро­бить це при­та­ман­ни­ми їй за­со­ба­ми. При цьо­му пра­во ви­ко­ри­сто­вує вла­сний ін­стру­мен­та­рій впли­ву на по­ді­бні су­спіль­ні від­но­си­ни та за­со­би га­ран­ту­ва­н­ня від­по­від­ної по­ве­дін­ки осіб. Нор­ма­тив­ний пра­во­вий вплив на ре­гу­лю­ва­н­ня об’єктив­ної при­ро­ди то­го чи ін­шо­го яви­ща здій­сню­є­ться пе­ре­ва­жно шля­хом за­сто­су­ва­н­ня за­ко­но­дав­чих норм. Са­ме то­му скла­дно по­го­ди­ти­ся з тим, що «пра­во­ва при­ро­да тих чи ін­ших від­но­син не ре­гу­лю­є­ться за­ко­на­ми».

Будь-який текст, зокре­ма юри­ди­чний, мо­же бу­ти ви­тлу­ма­че­ний по-рі­зно­му

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.