Про­бле­ма­ти­ка ви­зна­че­н­ня су­да­ми мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни

Про­бле­ма­ти­ка ви­зна­че­н­ня су­да­ми мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Єгор ЖЕЛТУХІН, го­лов­ний ре­да­ктор «Юри­ди­чної Га­зе­ти»

Не­зва­жа­ю­чи на за­ко­но­дав­чо за­крі­пле­ну рів­ність прав ба­тьків, суд у біль­шо­сті ви­пад­ків ви­зна­чає мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни з ма­тір'ю. Та­ка прі­о­ри­те­тність прав ма­те­рі за­крі­плю­є­ться прин­ци­пом 6 Де­кла­ра­ції прав ди­ти­ни, в якій пе­ред­ба­че­но, що ди­ти­на для пов­но­го та гар­мо­ній­но­го роз­ви­тку її осо­би­сто­сті по­тре­бує лю­бо­ві та ро­зу­мі­н­ня. Во­на по­вин­на, якщо це мо­жли­во, ро­сти під опі­кою та від­по­від­аль­ні­стю сво­їх ба­тьків та в будь-яко­му ви­пад­ку в атмо­сфе­рі ко­ха­н­ня, мо­раль­но­го і ма­те­рі­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня. Ма­ло­лі­тня ди­ти­на не по­вин­на, крім ви­пад­ків, ко­ли існу­ють ви­ня­тко­ві об­ста­ви­ни, бу­ти роз­лу­че­на з ма­тір'ю. Про­те за­зна­че­ну пра­кти­ку не мо­жна вва­жа­ти аксі­о­мою.

Ви­рі­шу­ю­чи спо­ри у цій ка­те­го­рії справ, суд має вра­хо­ву­ва­ти низ­ку чин­ни­ків: став­ле­н­ня ба­тьків до ви­ко­на­н­ня сво­їх обов'яз­ків, осо­би­ста при­хиль­ність ди­ти­ни до ко­жно­го з них, вік ди­ти­ни, стан її здо­ров'я. Осо­бли­вої ува­ги по­тре­бує те, що ба­тьки, які роз­по­ча­ли спір що­до мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни, не ді­йшов­ши зго­ди що­до остан­ньо­го по­за су­дом, пе­ре­бу­ва­ють у на­пру­же­ній кон­флі­ктній си­ту­а­ції, ча­сто не звер­та­ю­чи ува­гу на по­чу­т­тя і стан ди­ти­ни.

Ва­жли­во за­зна­чи­ти, що пер­шо­чер­го­ве зна­че­н­ня під час ухва­ле­н­ня рі­ше­н­ня суд на­дає ін­те­ре­сам ди­ти­ни, вра­хо­ву­ю­чи її дум­ку. Ст. 3 Кон­вен­ції про пра­ва ди­ти­ни про­го­ло­шує: «В усіх ді­ях ді­тей, не­за­ле­жно від то­го, здій­сню­ю­ться во­ни дер­жав­ни­ми чи при­ва­тни­ми уста­но­ва­ми, су­да­ми, пер­шо­чер­го­ва ува­га при­ді­ля­є­ться якнай­кра­що­му за­без­пе­чен­ню прав ди­ти­ни».

Пи­та­н­ня за­без­пе­че­н­ня ін­те­ре­сів ди­ти­ни ґрун­ту­є­ться на ро­зу­мін­ні, що роз­лу­че­н­ня ба­тьків для ді­тей – це зав­жди тяж­ке пси­хо­ло­гі­чне на­ван­та­же­н­ня. До­ро­слі, по­ри­на­ю­чи у свої вла­сні про­бле­ми, за­бу­ва­ють про те, що кар­ди­наль­но змі­ню­є­ться жи­т­тя ди­ти­ни: но­ве ото­че­н­ня та мі­сце про­жи­ва­н­ня, не­мо­жли­вість спіл­ку­ва­н­ня з дво­ма ба­тька­ми одно­ча­сно то­що.

Від­по­від­но до ст. 160 СК Укра­ї­ни, мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни, яка до­ся­гла 10 ро­ків, ви­зна­ча­є­ться за спіль­ною зго­дою ба­тьків та ди­ти­ни. Якщо ба­тьки жи­вуть окре­мо, мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни, яка до­ся­гла 14 ро­ків, ви­зна­ча­є­ться ди­ти­ною.

Ст. 171 СК пе­ред­ба­чає, що ди­ти­на має пра­во на те, щоб бу­ти ви­слу­ха­ною ба­тька­ми, ін­ши­ми чле­на­ми сім'ї, по­са­до­ви­ми осо­ба­ми з пи­тань, що сто­су­ю­ться її осо­би­сто, а та­кож пи­тань сім'ї. Ди­ти­на, яка мо­же ви­сло­ви­ти свою дум­ку, має бу­ти ви­слу­ха­на під час ви­рі­ше­н­ня між ба­тька­ми спо­ру що­до її ви­хо­ва­н­ня, мі­сця про­жи­ва­н­ня то­що. Суд, ви­слу­хав­ши дум­ку ди­ти­ни, по­ви­нен да­ти їй на­ле­жну оцін­ку, пра­виль­но оці­ни­ти емо­цій­ний стан ди­ти­ни та кон­ста­ту­ва­ти від­су­тність жо­дних сум­ні­вів ро­зу­мі­н­ня ди­ти­ною си­ту­а­ції та всіх об­ста­вин спра­ви.

Не­ди­тя­чі пи­та­н­ня

Під час роз­гля­ду справ за­зна­че­ної ка­те­го­рії при­зна­ча­ю­ться су­до­во­пси­хо­ло­гі­чні екс­пер­ти­зи для без­по­се­ре­дньо­го до­слі­дже­н­ня са­мо­стій­но­го і кри­ти­чно­го ми­сле­н­ня у ди­ти­ни та зда­тно­сті сфор­му­лю­ва­ти об'єктив­не став­ле­н­ня до ба­жа­н­ня про­жи­ва­ти з одним із ба­тьків. Се­ред пи­тань, які ви­су­ва­ють на до­слі­дже­н­ня екс­пер­там, вар­то від­зна­чи­ти та­кі:

• Чи є у ди­ти­ни ін­ди­ві­ду­аль­но-осо­би­сті­сні осо­бли­во­сті, що по­тре­бу­ють ви­ня­тко­вої ува­ги з бо­ку ба­тьків?

• Хто з ба­тьків утво­рює со­ці­аль­но­під­три­му­ю­че ото­че­н­ня для ди­ти­ни?

• Чи має ди­ти­на ін­ди­ві­ду­аль­но­пси­хо­ло­гі­чні осо­бли­во­сті, які мо­жуть впли­ну­ти на ха­ра­ктер її свід­чень у спра­ві?

• Чи існує осо­бли­ве спе­ци­фі­чне став­ле­н­ня ди­ти­ни до ко­жно­го з ба­тьків?

• Чи є озна­ки, що до­зво­ля­ють при­пу­сти­ти вплив одно­го з ба­тьків на фор­му­ва­н­ня не­га­тив­ної дум­ки про ін­шо­го з ба­тьків?

• Чи від­бу­ва­є­ться вплив з бо­ку до­ро­слих, який мо­же по­зна­ча­ти­ся на во­ле­ви­яв­лен­ні ди­ти­ни сто­сов­но мі­сця про­жи­ва­н­ня?

• Чи зда­тна ди­ти­на, вра­хо­ву­ю­чи її ві­ко­ві осо­бли­во­сті та рі­вень ро­зу­мо­во­го роз­ви­тку, сві­до­мо ви­зна­чи­ти­ся, з ким із ба­тьків во­на ба­жає про­жи­ва­ти?

Від­по­від­но до ч. 4, 5 СК Укра­ї­ни, у про­це­сі роз­гля­ду су­дом спо­рів що­до мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни обов'яз­ко­вою є участь ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня. Ор­ган опі­ки та пі­клу­ва­н­ня по­дає су­ду пи­сьмо­вий до­каз що­до розв'яза­н­ня спо­ру на під­ста­ві ві­до­мо­стей, одер­жа­них у ре­зуль­та­ті об­сте­же­н­ня умов про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни, ба­тьків, ін­ших осіб, які ба­жа­ють про­жи­ва­ти ра­зом з ди­ти­ною та бра­ти участь у її ви­хо­ван­ні.

Вра­хо­ву­ю­чи ви­ще­на­ве­де­ні по­ло­же­н­ня за­ко­но­дав­ства, ще одним чин­ни­ком, який впли­ває на ви­не­се­н­ня рі­ше­н­ня у цих спра­вах, є ви­сно­вок ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня, який про­во­дить об­сте­же­н­ня умов про­жи­ва­н­ня ба­тьків ди­ти­ни, про що скла­да­є­ться акт, який до­лу­ча­є­ться до ма­те­рі­а­лів спра­ви та оці­ню­є­ться су­дом. Зви­чай­но, що ре­ко­мен­да­ції, на­да­ні ор­га­ном, не ма­ють на­пе­ред уста­нов­ле­ної си­ли для су­ду. Однак вар­то за­зна­чи­ти, що на пра­кти­ці в ба­га­тьох ви­пад­ках суд вра­хо­вує ре­ко­мен­да­ції, на­да­ні у вис- нов­ку, хо­ча до­ста­тньо ча­сто остан­ні мі­стять фор­маль­ні твер­дже­н­ня.

Се­ред по­зи­тив­них мо­мен­тів на пра­кти­ці існує низ­ка рі­шень, в яких су­ди вста­нов­лю­ють мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни з тим із ба­тьків, хто не за­зна­че­ний в ре­ко­мен­да­цій­но­му ви­снов­ку ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня. Мо­ти­ва­ми не­прийня­т­тя вка­за­но­го до­ка­зу у спра­ві, як пра­ви­ло, є до­ста­тньо фор­маль­ний ха­ра­ктер від­по­від­но­го ви­снов­ку.

Окре­мо слід за­ува­жи­ти, що по­трі­бно уни­ка­ти си­ту­а­цій, ко­ли суд, ви­хо­дя­чи з до­ка­зів на­яв­но­сті в одно­го з ба­тьків зна­чно біль­ших ма­те­рі­аль­них мо­жли­во­стей за­без­пе­че­н­ня ди­ти­ни, по­мил­ко­во ро­бить ви­сно­вок, що це є до­ста­тньою са­мо­стій­ною під­ста­вою для ви­зна­че­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня. Однак ма­те­рі­аль­ний аспект по­ви­нен бу­ти не­ро­зрив­но пов'яза­ний з ду­хов­ним, оскіль­ки ли­ше в по­єд­нан­ні мо­жли­вий пов­но­цін­ний роз­ви­ток ди­ти­ни як осо­би­сто­сті.

Пра­кти­чні аспе­кти

З яки­ми ж про­бле­ма­ми на пра­кти­ці до­во­ди­ться зі­штов­ху­ва­ти­ся у цій ка­те­го­рії справ? Від­по­від­но до рі­ше­н­ня Шев­чен­ків­сько­го ра­йон­но­го су­ду м. Ки­є­ва, мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни бу­ло ви­зна­че­но з ба­тьком. Суд ви­хо­див з то­го, що ди­ти­на про­тя­гом остан­ніх 2-х ро­ків про­жи­ва­ла з ба­тьком. До то­го ж ди­ти­ні бу­ло біль­ше ніж 10 ро­ків і во­на ви­яв­ля­ла ба­жа­н­ня про­жи­ва­ти ра­зом із ба­тьком. У мо­ти­ву­ван­ні з при­во­ду вста­нов­ле­н­ня вка­за­но­го мі­сця про­жи­ва­н­ня суд за­зна­чив, що з ме­тою уни­кне­н­ня зай­вих пси­хо­ло­гі­чних стре­сів, за­без­пе­че­н­ня прав та ін­те­ре­сів ди­ти­ни їй бу­де кра­ще про­жи­ва­ти ра­зом із ба­тьком.

Суд пер­шої ін­стан­ції не взяв до ува­ги ви­сно­вок ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня, яким бу­ло ви­зна­но за до­ціль­не вста­но­ви­ти мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни з ма­тір’ю, з огля­ду на прі­о­ри­те­тність дум­ки ди­ти­ни що­до ба­жа­н­ня про­жи­ва­ти з ба­тьком та до­ста­тній фор­ма­лізм у під­хо­ді до цьо­го ви­снов­ку в кон­кре­тній спра­ві. Та­кож суд оці­нив за вну­трі­шнім пе­ре­ко­на­н­ням дум­ку ди­ти­ни, осо­би­стість ба­тька та ті­сний зв'язок, який на мо­мент роз­гля­ду спра­ви існу­вав між ба­тьком і ди­ти­ною, адже 2 ро­ки по­спіль во­ни про­жи­ва­ли ра­зом, а ма­тір ди­ти­на ба­чи­ла один раз на мі­сяць.

Апе­ля­цій­ний суд м. Ки­є­ва ска­су­вав рі­ше­н­ня Шев­чен­ків­сько­го ра­йон­но­го су­ду м. Ки­є­ва та вста­но­вив мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни з ма­тір'ю, за­зна­чив­ши, що вра­хо­ву­ю­чи об­ста­ви­ни, ви­сно­вок ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня, від­су­тність ви­ня­тко­вих під­став для роз­лу­че­н­ня з ма­тір'ю, бе­ру­чи до ува­ги ві­ко­ву обме­же­ність кри­ти­чно­го ми­сле­н­ня ди­ти­ни цьо­го ві­ку, суд не вва­жає за до­ціль­не вста­нов­лю­ва­ти мі­сце про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни ра­зом із ба­тьком.

Про­те ухва­лою Ви­що­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го су­ду Укра­ї­ни з роз­гля­ду ци­віль­них і кри­мі­наль­них справ від 29.11.2017 р. рі­ше­н­ня Апе­ля­цій­но­го су­ду м. Ки­є­ва бу­ло ска­со­ва­но та ухва­ле­но но­ве, яким ви­зна­че­но мі­сце про­жи­ва­н­ня з ба­тьком. ВССУ за­зна­чив у сво­їй ухва­лі, що ви­сно­вок су­ду пер­шої ін­стан­ції є пра­виль­ним, оскіль­ки суд вста­но­вив, що ба­тько ви­яв­ляє біль­шу ува­гу до си­на і тур­бо­ту про ньо­го, а ди­ти­на більш при­хиль­на до ба­тька. ВССУ за­зна­чив, що суд пер­шої ін­стан­ції пер­шо­чер­го­во­го вра­ху­вав ін­те­ре­си ди­ти­ни, які ма­ють пе­ре­ва­жа­ти над ін­те­ре­са­ми ба­тьків. Окрім то­го, ска­су­вав­ши за­кон­не та об­ґрун­то­ва­не рі­ше­н­ня су­ду пер­шої ін­стан­ції, апе­ля­цій­ний суд че­рез пре­зум­пцію на ко­ристь ма­те­рі змен­шив ме­жі сво­єї оцін­ки, обме­жив­ся вста­нов­ле­н­ням від­су­тно­сті ви­ня­тко­вих об­ста­вин та від­мо­вив­ся від вста­нов­ле­н­ня об­ста­вин, які бу­ли б ви­зна­чаль­ни­ми, щоб за­без­пе­чи­ти най­кра­щі ін­те­ре­си ди­ти­ни.

У ч. 2 ст. 24 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни за­зна­че­но, що не мо­же бу­ти при­ві­ле­їв чи обме­жень за озна­ка­ми ра­си, ко­льо­ру шкі­ри, по­лі­ти­чних, ре­лі­гій­них та ін­ших пе­ре­ко­нань, ста­ті, етні­чно­го й со­ці­аль­но­го по­хо­дже­н­ня, май­но­во­го ста­ну, мі­сця про­жи­ва­н­ня, за мов­ни­ми або ін­ши­ми озна­ка­ми. Ч. 3 ст. 24 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни про­го­ло­шує рів­ність чо­ло­ві­ка та жін­ки.

У по­ста­но­ві від 14.12.2016 р. №6-244цс16 Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни сфор­му­лю­вав пра­во­вий ви­сно­вок, який зво­ди­ться до то­го, що су­ди мо­жуть ухва­лю­ва­ти рі­ше­н­ня про ви­зна­че­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни ра­зом із ба­тьком ли­ше у ра­зі на­яв­но­сті ви­ня­тко­вих об­ста­вин, пе­ред­ба­че­них ст. 161 СК, та прин­ци­пу 6 Де­кла­ра­ції прав ди­ти­ни, які свід­чи­ли б про не­мо­жли­вість про­жи­ва­н­ня ді­тей ра­зом із ма­тір'ю.

Що ж це за ви­ня­тко­ві об­ста­ви­ни, пе­ред­ба­че­ні ст. 161 СК Укра­ї­ни, які свід­чи­ли б про не­мо­жли­вість про­жи­ва­н­ня ді­тей ра­зом із ма­тір'ю та ли­ше у ра­зі на­яв­но­сті яких ди­ти­на мо­же про­жи­ва­ти з ба­тьком? До та­ких об­ста­вин на­ле­жить: від­су­тність у ма­те­рі са­мо­стій­но­го до­хо­ду, зло­вжи­ва­н­ня ма­тір'ю спир­тни­ми на­по­я­ми або нар­ко­ти­чни­ми за­со­ба­ми; якщо ди­ти­на ро­сте не під опі­кою ма­те­рі, а ін­шої осо­би; якщо ди­ти­на ро­сте ра­зом із ма­тір'ю в атмо­сфе­рі не­лю­бо­ві; якщо ма­ти не за­без­пе­чує ди­ти­ну ма­те­рі­аль­но та мо­раль­но.

Без­пе­ре­чно, у ра­зі на­яв­но­сті вка­за­них об­ста­вин ди­ти­на по­вин­на про­жи­ва­ти з ба­тьком, що слу­гу­ва­ти­ме якнай­кра­що­му за­без­пе­чен­ню ін­те­ре­сів ди­ти­ни. Однак чи зав­жди, якщо вка­за­ні об­ста­ви­ни від­су­тні, в ін­те­ре­сах ди­ти­ни бу­де про­жи­ва­н­ня з ма­тір'ю?

По­зи­ція ВССУ крізь при­зму рі­шень ЄСПЛ

17.08.2017 р. ВССУ в ін­фор­ма­цій­но­му ли­сті №9-1580/0/4-17 на­дав роз'ясне­н­ня що­до окре­мих пи­тань су­до­вої пра­кти­ки у спра­вах про ви­зна­че­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни. В цьо­му ли­сті ВССУ за­зна­чив, що 11.07.2017 р. Єв­ро­пей­ський суд з прав лю­ди­ни ухва­лив рі­ше­н­ня у спра­ві «М.С. про­ти Укра­ї­ни», в яко­му суд кон­ста­ту­вав по­ру­ше­н­ня Укра­ї­ною пра­ва за­яв­ни­ка, га­ран­то­ва­но­го ст. 8 «Пра­во на по­ва­гу до при­ва­тно­го та сі­мей­но­го жи­т­тя», у зв'яз­ку з рі­ше­н­ням на­ціо­наль­них су­дів про ви­зна­че­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни за­яв­ни­ка.

ЄСПЛ на­го­ло­сив, що в усіх по­ді­бних ви­пад­ках основ­не зна­че­н­ня має ви­рі­ше­н­ня пи­та­н­ня про те, що най­кра­ще від­по­від­ає ін­те­ре­сам ди­ти­ни. При цьо­му ЄСПЛ за­ува­жив, що ви­зна­ча­ю­чи най­кра­щі ін­те­ре­си ди­ти­ни, в ко­жній кон­кре­тній спра­ві не­об­хі­дно вра­хо­ву­ва­ти два аспе­кти. По-пер­ше, ін­те­ре­сам ди­ти­ни най­кра­ще від­по­від­ає збе­ре­же­н­ня її зв'яз­ків із сім'єю; по-дру­ге, у якнай­кра­щих ін­те­ре­сах ди­ти­ни є за­без­пе­че­н­ня її роз­ви­тку в без­пе­чно­му, спо­кій­но­му та стій­ко­му се­ре­до­ви­щі.

ЄСПЛ зро­бив ви­сно­вок, що здій­сне­ний на­ціо­наль­ни­ми су­да­ми ана­ліз пе­ред ухва­ле­н­ням рі­ше­н­ня про ви­зна­че­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ди- ти­ни за­яв­ни­ка ра­зом із ма­тір'ю був не­до­ста­тньо ре­тель­ним. То­му не­зва­жа­ю­чи на ши­ро­кі дис­кре­цій­ні пов­но­ва­же­н­ня, на­да­ні на­ціо­наль­ним ор­га­нам у сфе­рі вста­нов­ле­н­ня опі­ки над ді­тьми, ЄСПЛ ви­знав, що об­ґрун­ту­ва­н­ня ухва­ле­но­го ни­ми рі­ше­н­ня не є на­ле­жним та до­ста­тнім.

Ці­ка­вою що­до рі­ше­н­ня «М.С. про­ти Укра­ї­ни» є дум­ка суд­ді Кар­ло Ран­зо­ні, який оха­ра­кте­ри­зу­вав си­ту­а­цію, яка при­та­ман­на укра­їн­ській су­до­вій пра­кти­ці. Він під­кре­слив, що в цьо­му ви­пад­ку на­ціо­наль­ні су­ди роз­ро­би­ли ме­то­до­ло­гію, за­сно­ва­ну на прин­ци­пі, який тя­гне за со­бою «пре­зум­пцію на ко­ристь ма­те­рі» у спра­вах що­до до­гля­ду за ди­ти­ною, тоб­то що ди­ти­на по­вин­на жи­ти з ма­тір'ю, що мо­же бу­ти спро­сто­ва­но у ви­пад­ках, де існу­ва­ли ви­ня­тко­ві об­ста­ви­ни. Ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи цю пре­зум­пцію, на­ціо­наль­ні су­ди обме­жи­ли сфе­ру сво­їх зу­силь що­до вста­нов­ле­н­ня фа­ктів, пра­гну­чи з'ясу­ва­ти, чи існу­ва­ли ви­ня­тко­ві об­ста­ви­ни. Та­ким чи­ном, за від­су­тно­сті ви­ня­тко­вих об­ста­вин су­ди від­мо­ви­ли­ся від подаль­шої оцін­ки всіх ін­ших не­пе­ре­дба­чу­ва­них об­ста­вин, які мо­гли б сто­су­ва­ти­ся ви­рі­ше­н­ня спір­но­го пи­та­н­ня.

Су­д­дя Ран­зо­ні за­зна­чив, що Єв­ро­пей­ський суд по­вто­рю­вав, що існує ши­ро­кий кон­сен­сус (у то­му чи­слі в між­на­ро­дно­му пра­ві) на під­трим­ку ідеї про те, що в усіх рі­ше­н­нях, які сто­су­ю­ться ді­тей, їх най­кра­щі ін­те­ре­си по­вин­ні ма­ти пер­шо­чер­го­ве зна­че­н­ня. Суд та­кож за­зна­чив, що ба­тьки по­вин­ні ма­ти рів­ні пра­ва у спо­рах про ді­тей, а та­кож що суд не при­ймає жо­дних пре­зум­пцій, за­сно­ва­них на за­ле­жно­сті від стат­ті одно­го з ба­тьків. Че­рез пре­зум­пції на ко­ристь ма­те­рі на­ціо­наль­ні су­ди змен­ши­ли ме­жі сво­єї оцін­ки, обме­жи­ли­ся вста­нов­ле­н­ням від­су­тно­сті ви­ня­тко­вих об­ста­вин та від­мо­ви­ли­ся від вчи­не­н­ня подаль­ших об­ста­вин, які мо­гли б бу­ти ви­зна­чаль­ни­ми, щоб за­без­пе­чи­ти най­кра­щі ін­те­ре­си ди­ти­ни.

Ка­са­цій­ний ци­віль­ний суд у скла­ді Вер­хов­но­го Су­ду по­ста­но­вою, прийня­тою 30.05.2018 р., під­твер­див пра­виль­ність ви­снов­ків су­ду пер­шої ін­стан­ції, акцен­ту­вав­ши на прі­о­ри­те­ті най­кра­щих ін­те­ре­сів ди­ти­ни, на­вів­ши ар­гу­мен­та­цію що­до дис­кри­мі­на­цій­но­го під­ґрун­тя, на яко­му ба­зу­є­ться під­хід до мо­жли­во­сті роз­лу­че­н­ня ди­ти­ни з ма­тір'ю ли­ше за ви­ня­тко­вих об­ста­вин. Пов­но та все­бі­чно до­слі­див­ши об­ста­ви­ни спра­ви що­до ви­зна­че­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ма­ло­лі­тніх ді­тей, пе­ре­ві­рив­ши їх до­ка­за­ми, які бу­ли оці­не­ні на пре­дмет на­ле­жно­сті, допу­сти­мо­сті та вза­єм­но­го зв'яз­ку, вста­но­вив­ши в цій ча­сти­ні, що ма­ти ді­тей не­на­ле­жно ви­ко­нує ба­тьків­ські пра­ва, вра­ху­вав­ши ви­сно­вок ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня, яким ре­ко­мен­до­ва­но ви­зна­чи­ти мі­сце про­жи­ван- ня з ба­тьком, Вер­хов­ний Суд зро­бив ви­сно­вок, що ди­ти­на має про­жи­ва­ти з ба­тьком.

Слід за­зна­чи­ти, що з по­зи­ції емо­цій ця ка­те­го­рія справ є не­про­стою, про­те не­дар­ма вста­нов­ле­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня від­не­се­но до ком­пе­тен­ції су­ду. Зви­чай­но, ви­рі­шу­ю­чи та­ке пи­та­н­ня, су­ди ма­ють від­штов­ху­ва­ти­ся від об'єктив­них та на­яв­них у спра­ві до­ка­зів, зокре­ма об­сте­же­н­ня умов про­жи­ва­н­ня, ха­ра­кте­ри­сти­ки пси­хо­емо­цій­но­го ста­ну ди­ти­ни, по­ве­дін­ки ба­тьків що­до ди­ти­ни та ви­снов­ку ор­га­ну опі­ки та пі­клу­ва­н­ня. Однак най­ва­жли­ві­шим у цій ка­те­го­рії справ є вну­трі­шнє пе­ре­ко­на­н­ня суд­ді, яке має ґрун­ту­ва­ти­ся на вну­трі­шній оцін­ці всіх об­ста­вин в їх су­ку­пно­сті. Адже не мо­жна під­да­ва­ти фор­ма­лі­зму до­лю ди­ти­ни, яка че­рез те, що ба­тьки не змо­гли збе­рег­ти шлюб, не по­вин­на бу­ти по­збав­ле­на ща­сли­во­го та спо­кій­но­го ди­тин­ства.

Ба­тько та­кож має пра­во на про­жи­ва­н­ня з ди­ти­ною. Да­ле­ко не зав­жди вста­нов­ле­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ра­зом із ним бу­де не в ін­те­ре­сах ди­ти­ни. Май­же аб­со­лю­тне пра­во ма­те­рі на вста­нов­ле­н­ня мі­сця про­жи­ва­н­ня ди­ти­ни ра­зом з нею пев­ною мі­рою є дис­кри­мі­на­ці­єю, оскіль­ки во­но сфор­мо­ва­не на сте­ре­о­ти­пах, що па­ну­ють у су­спіль­стві, а не від­штов­ху­є­ться від кон­кре­тних осо­би­стих рис ко­жно­го з ба­тьків, а го­лов­не – від ін­те­ре­сів ди­ти­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.