За­хист прав лю­ди­ни: ЄСПЛ vs. ВС

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Олексій О ійПРУДКИЙ ПРУДКИЙ, стар­ший юрист пра­кти­ки ви­рі­ше­н­ня ко­мер­цій­них спо­рів АО Arzinger Хри­сти­на Х ДЕРКАЧ ДЕРКАЧ, по­мі­чник юри­ста пра­кти­ки ви­рі­ше­н­ня ко­мер­цій­них спо­рів АО Arzinger

Зов­сім ско­ро, 15.12.2018 р., Вер­хов­ний Суд свя­тку­ва­ти­ме пер­шу рі­чни­цю сво­го ство­ре­н­ня. Без­пе­ре­чно, за рік ді­яль­но­сті Вер­хов­но­го Суду від­бу­ло­ся чи­ма­ло змін як фор­маль­них (на­при­клад, що­до оформ­ле­н­ня су­до­вих рі­шень), так і змі­стов­них (на­при­клад, що­до за­сто­су­ва­н­ня пра­кти­ки Єв­ро­пей­сько­го суду з прав лю­ди­ни (да­лі – ЄСПЛ) та від­хо­дже­н­ня від фор­ма­лі­зму з на­да­н­ням пе­ре­ва­ги за­хи­сту прав лю­ди­ни).

За­сто­со­ву­ю­чи пра­кти­ку ЄСПЛ, Вер­хов­ний Суд все ча­сті­ше по­чав ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти кри­те­рії, до яких вда­є­ться ЄСПЛ, під час з’ясу­ва­н­ня, чи від­бу­ло­ся по­ру­ше­н­ня прав лю­ди­ни з бо­ку дер­жа­ви. Згі­дно з пра­кти­кою ЄСПЛ, по­ру­ше­н­ня дер­жа­вою ви­зна­є­ться у ви­пад­ку, коли бу­де вста­нов­ле­но, що дії дер­жа­ви не від­по­від­а­ли хо­ча б одно­му з чо­ти­рьох кри­те­рі­їв:

• за­сто­су­ва­н­ня обмежень, пе­ред­ба­че­них законом;

• на­яв­ність ме­ти, ви­зна­че­ної Кон­вен­ці­єю про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод (да­лі – Кон­вен­ція), для якої бу­ли за­сто­со­ва­ні ці обме­же­н­ня (ін­те­ре­си на­ціо- наль­ної та гро­мад­ської без­пе­ки чи еко­но­мі­чний до­бро­бут кра­ї­ни, за­по­бі­га­н­ня за­во­ру­ше­н­ням чи зло­чи­нам, за­хист здо­ров’я чи мо­ра­лі або за­хист прав і сво­бод ін­ших осіб);

• не­об­хі­дність обме­же­н­ня в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві;

• спів­мір­ність (про­пор­цій­ність) обме­же­н­ня пе­ре­слі­ду­ва­ній ме­ті.

Най­біль­ше дис­ку­сій ви­кли­кає за­сто­су­ва­н­ня Вер­хов­ним Су­дом кри­те­рію спів­мір­но­сті ( про­пор­цій­но­сті).

Від­по­від­но до рі­ше­н­ня Кон­сти­ту­цій­но­го Суду Укра­ї­ни від 25.01.2012 р. №3-рп/2012, за­зна­че­ний прин­цип є скла­до­вою прин­ци­пу вер­хо­вен­ства пра­ва.

Прин­цип про­пор­цій­но­сті, що вста­нов­лює ба­ланс при­ва­тних та пу­блі­чних ін­те­ре­сів, пра­во­по­ру­ше­н­ня і покарання, є одним із клю­чо­вих у пра­кти­ці ЄСПЛ та актив­но за­сто­со­ву­є­ться Вер­хов­ним Су­дом для обґрунтування по­ру­ше­них прав. Та­ким чи­ном, ро­зу­мі­н­ня су­тно­сті прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті та йо­го вмі­ле за­сто­су­ва­н­ня мо­же бу­ти до­да­тко­вим ар­гу­мен­том під час роз- гля­ду спра­ви в су­ді та впли­ну­ти на оста­то­чне ви­рі­ше­н­ня спо­ру.

В біль­шо­сті ви­пад­ків Вер­хов­ний Суд пра­виль­но за­сто­со­вує цей прин­цип, від­сту­па­ю­чи від на­дмір­но­го фор­ма­лі­зму. Про­те існу­ють ви­пад­ки, коли Вер­хов­ний Суд від­хо­дить від зви­чно­го ро­зу­мі­н­ня цьо­го прин­ци­пу. Ниж­че роз­гля­не­мо де­які при­кла­ди що­до за­сто­су­ва­н­ня Вер­хов­ним Су­дом прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті у рі­зних сфе­рах за­хи­сту прав лю­ди­ни.

Пра­во на при­ва­тність

У по­ста­но­ві Великої Па­ла­ти Вер­хов­но­го Суду від 19.06.2018 р. у спра­ві №806/3265/17 завдяки прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті Вер­хов­ний Суд обрав шир­ший за­хист прав лю­ди­ни, ніж це міг би по­тен­цій­но зро­би­ти ЄСПЛ.

В ме­жах ці­єї спра­ви спір ви­ник у зв’яз­ку з тим, що по­зи­ва­чка від­мо­ви­ла­ся отримувати ІD-кар­тку че­рез свої ре­лі­гій­ні пе­ре­ко­на­н­ня. Ор­ган ДМС від­мо­вив­ся ви­да­ва­ти їй па­спорт гро­ма­дя­ни­на Укра­ї­ни у ви­гля­ді па­спорт­ної кни­же­чки за­мість ID-кар­тки. По­зи­ва­чка оскар­жи­ла цю від­мо­ву до суду. Жи­то­мир­ський окружний адмі­ні­стра­тив­ний суд звернувся до Вер­хов­но­го Суду з по­да­н­ням про роз­гляд ці­єї спра­ви як зраз­ко­вої.

На дум­ку Великої Па­ла­ти Вер­хов­но­го Суду, та­ка від­мо­ва вва­жа­є­ться по­ру­ше­н­ням ви­мог ст. 22 Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни, яка за­бо­ро­няє зву­же­н­ня змі­сту та об­ся­гу на­яв­них прав і сво­бод під час прийня­т­тя но­вих за­ко­нів або внесення змін до чин­них за­ко­нів.

Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Суду за­зна­чи­ла, що ор­ган ДМС по­ру­шив прин­цип про­пор­цій­но­сті, адже втру­ча­н­ня не бу­ло спів­мір­ним пе­ре­слі­ду­ва­ній ме­ті, не­об­хі­дним у де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві та по­кла­ло на осо­бу осо­би­стий на­дмір­ний тя­гар. Тоб­то в цьо­му ви­пад­ку Вер­хов­ний Суд за­хи­стив пра­ва по­зи­ва­чки са­ме че­рез ви­ко­ри­ста­н­ня прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті.

Та­кож ці­ка­вою є окре­ма дум­ка суд­дів Ан­то­нюк Н. О. та Прокопенко О.Б., які вва­жа­ють, що Вер­хов­ний Суд, нав­па­ки, по­ру­шив прин­цип про­пор­цій­но­сті, оскіль­ки в жо­дно­му за­ко­ні не за­зна­че­но, з якою ме­тою вста­нов­ле­ні та­кі обме­же­н­ня (що­до ви­да­чі па­спор­та ви­клю­чно у фор­мі ID-кар­тки), а та­кож чи є вони не­об­хі­дни­ми в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві. На їхню дум­ку, пер­со­наль­ні дані, які вно­ся­ться до ID-кар­тки, не мі­стять «чу­тли­вої» ін­фор­ма­ції для осо­би­сто­го жи­т­тя по­зи­ва­чки в ро­зу­мін­ні ст. 6 Кон­вен­ції, вра­хо­ву­ю­чи ст. 8 Кон­вен­ції.

В окре­мій дум­ці суд­ді на­го­ло­шу­ють на то­му, що по­зи­ва­чці не мо­же бу­ти надано ви­ня­тків з ней­траль­но­го за­ко­ну че­рез її ре­лі­гій­ні пе­ре­ко­на­н­ня, адже за­кон не пе­ред­ба­чає жодних пільг ін­шим гру­пам на­се­ле­н­ня. Та­ка по­зи­ція від­по­від­ає уста­ле­ній пра­кти­ці ЄСПЛ та від­обра­же­на, зокре­ма, у спра­ві «С. про­ти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства», а то­му рі­ше­н­ня Вер­хов­но­го Суду є «не­пе­ре­дба­чу­ва­ним» у ро­зу­мін­ні пре­це­ден­тної пра­кти­ки ЄСПЛ.

От­же, за­зна­че­на справа є при­кла­дом, коли Вер­хов­ний Суд, завдяки за­сто­су­ван­ню прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті, на­дав біль­ше за­хи­сту пра­вам лю­ди­ни, ніж по­тен­цій­но міг би це зро­би­ти ЄСПЛ, оскіль­ки він не зна­йшов би по­ру­ше­н­ня сво­бо­ди ре­лі­гії.

Пра­во мир­но во­ло­ді­ти сво­їм май­ном

У по­ста­но­ві Вер­хов­но­го Суду від 11.07.2018 р. у спра­ві №904/9530/16 суд та­кож ви­ко­ри­став прин­цип

про­пор­цій­но­сті, ви­рі­шу­ю­чи спір що­до не­за­кон­но­го пе­ре­да­н­ня дер­жав­но­го май­на у при­ва­тну вла­сність.

У цій спра­ві май­но, що пе­ре­бу­ва­ло у дер­жав­ній вла­сно­сті, спо­ча­тку бу­ло не­за­кон­но пе­ре­да­но Дер­жав­ним агент­ством Укра­ї­ни з управ­лі­н­ня дер­жав­ни­ми кор­по­ра­тив­ни­ми пра­ва­ми та май­ном (да­лі – Дер­жав­не агент­ство) у ко­му­наль­ну вла­сність, а мі­ська ра­да сво­їм рі­ше­н­ням пе­ре­да­ла май­но у при­ва­тну вла­сність двом то­ва­ри­ствам з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю. З ме­тою за­хи­сту ін­те­ре­сів дер­жа­ви про­ку­рор звернувся до суду з про­ха­н­ням ви­зна­ти незаконним та ска­су­ва­ти на­каз Дер­жав­но­го агент­ства про пе­ре­да­чу май­на в ко­му­наль­ну вла­сність, а та­кож рі­ше­н­ня мі­ської ра­ди про пе­ре­да­чу май­на у при­ва­тну вла­сність, ви­тре­бу­ва­ти май­но з при­ва­тної та ко­му­наль­ної вла­сно­сті шля­хом йо­го пе­ре­да­чі в го­спо­дар­ське ві­да­н­ня дер­жав­но­му під­при­єм­ству. Суд пер­шої ін­стан­ції за­до­воль­нив по­зов час­тко­во (ві­дмо­вив у ча­сти­ні ви­тре­бу­ва­н­ня май­на з при­ва­тної вла­сно­сті). На­то­мість суд апе­ля­цій­ної ін­стан­ції пов­ні­стю за­до­воль­нив по­зов­ні ви­мо­ги про­ку­ро­ра.

То­ва­ри­ства звер­ну­ли­ся до Вер­хов­но­го Суду з ка­са­цій­ни­ми скар­га­ми, мо­ти­ву­ю­чи нев­ра­ху­ва­н­ням су­да­ми ниж­чих ін­стан­цій прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті. Роз­гля­да­ю­чи цю спра­ву, Вер­хов­ний Суд за­зна­чив, що се­ред еле­мен­тів до­три­ма­н­ня прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті у ра­зі втру­ча­н­ня у пра­во на мир­не во­ло­ді­н­ня май­ном є на­да­н­ня спра­ве­дли­вої та об­ґрун­то­ва­ної ком­пен­са­ції, що ви­клю­чає по­ру­ше­н­ня ст. 1 Про­то­ко­лу пер­шо­го Кон­вен­ції. До то­го ж рі­ше­н­ня ор­га­ну дер­жав­ної вла­ди та мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня не мо­жуть ма­ти на­слід­ком на­да­н­ня ознак пра­во­мір­но­сті ви­ко­ри­ста­н­ня осо­бою май­на всу­пе­реч пря­мим за­ко­но­дав­чим за­бо­ро­нам, які бу­ли вжи­ті в ін­те­ре­сах су­спіль­ства.

Та­ким чи­ном, роз­гля­да­ю­чи по­ді­бні ка­те­го­рії справ, юри­стам вар­то звер­та­ти ува­гу не ли­ше на по­ру­ше­н­ня при­ва­тних ін­те­ре­сів осо­би, які до­бро­со­ві­сно на­бу­ли май­но, у по­рів­нян­ні з чи­слен­ни­ми по­ру­ше­н­ня­ми з бо­ку дер­жа­ви, але й на не­об­хі­дність на­да­н­ня спра­ве­дли­вої ком­пен­са­ції за збитки та упу­ще­ну ви­го­ду, які мо­гли бу­ти зав­да­ні.

Про­те Вер­хов­ний Суд не зав­жди ви­ко­ри­сто­вує прин­цип про­пор­цій­но­сті як ва­жіль для за­хи­сту прав лю­ди­ни. На­при­клад, роз­гля­да­ю­чи спір про пра­во вла­сно­сті, у сво­їй по­ста­но­ві від 17.04.2018 р. у спра­ві №922/1671/16 Вер­хов­ний Суд роз­тлу­ма­чив прин­цип про­пор­цій­но­сті в но­во­му сві­тлі.

У цій спра­ві уча­сник то­ва­ри­ства з обме­же­ною від­по­від­аль­ні­стю звер­тав­ся до суду за за­хи­стом сво­їх кор­по­ра­тив­них прав, вва­жа­ю­чи, що йо­го бу­ло не­за­кон­но ви­клю­че­но зі скла­ду уча­сни­ків то­ва­ри­ства. По­зи­вач за­зна­чав, що йо­го не по­ві­до­ми­ли про за­галь­ні збо­ри, на яких йо­го час­тку бу­ло по­ді­ле­но між ін­ши­ми уча­сни­ка­ми, які зго­дом від­чу­жи­ли її тре­тім осо­бам. З огля­ду на за­зна­че­не, по­зи­вач про­сив суд пе­ре­ве­сти на ньо­го пе­ре­ва­жне пра­во на ку­пів­лю ча­сток то­ва­ри­ства, що бу­ли про­да­ні тре­тім осо­бам без йо­го згоди. Суди пер­шої та апе­ля­цій­ної ін­стан­ції за­до­воль­ни­ли по­зов.

Однак Вер­хов­ний Суд ді­йшов ви­снов­ку, що за­хи­ща­ю­чи по­ру­ше­ні кор­по­ра­тив­ні пра­ва одно­го учас- ни­ка то­ва­ри­ства, суди по­пе­ре­дніх ін­стан­цій за­че­пи­ли кор­по­ра­тив­ні пра­ва ін­ших уча­сни­ків. Та­ким чи­ном, вони по­ру­ши­ли ба­ланс ін­те­ре­сів уча­сни­ків цьо­го спо­ру, що має на­слід­ком не­про­пор­цій­ність втру­ча­н­ня у пра­во­від­но­си­ни сто­рін та фа­кти­чно є втру­ча­н­ням у го­спо­дар­ську ді­яль­ність то­ва­ри­ства.

На на­шу дум­ку, в цій спра­ві Вер­хов­ний Суд ві­ді­йшов від тра­ди­цій­но­го за­сто­су­ва­н­ня прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті, який ста­вить на ва­ги «при­ва­тний і су­спіль­ний ін­те­рес» та «вчи­не­не пра­во­по­ру­ше­н­ня і по­не­се­ну за ньо­го відповідальність». Прин­цип про­пор­цій­но­сті є ав­то­ном­ним прин­ци­пом, який має слу­жи­ти на за­хист вер­хо­вен­ства пра­ва, а не бу­ти ком­про­мі­сом між по­ру­шни­ка­ми та сто­ро­ною, якій зав­да­но шко­ду.

Пра­во на до­ступ до суду

Прин­цип про­пор­цій­но­сті за­сто­со­ву­є­ться не ли­ше що­до ма­те­рі­аль­них прав, але й що­до про­це­су­аль­них (зокре­ма, що­до пра­ва на до­ступ до суду). У по­ста­но­ві Вер­хов­но­го Суду від 27.06.2018 р. у спра­ві №644/10384/16-ц суд та­кож за­сто- со­ву­вав прин­цип про­пор­цій­но­сті з по­си­ла­н­ням на пра­кти­ку ЄСПЛ, а са­ме на спра­ву «Дія 97» про­ти Укра­ї­ни від 21.10.2010 р. №19164/04 §47 та «Во­ло­вік про­ти Укра­ї­ни» від 06.12.2007 р. №15123/03 §45, що­до мо­жли­во­сті по­да­н­ня апе­ля­цій­ної скар­ги без­по­се­ре­дньо до суду апе­ля­цій­ної ін­стан­ції, а не че­рез суд пер­шої ін­стан­ції.

У цій спра­ві ухва­лою апе­ля­цій­но­го суду Хар­ків­ської обла­сті від 21.02.2018 р. апе­ля­цій­на скар­га по­вер­ну­та без роз­гля­ду, оскіль­ки во­на бу­ла по­да­на без­по­се­ре­дньо до суду апе­ля­цій­ної ін­стан­ції. Однак та­ка скар­га, від­по­від­но до пп. 15.5. розд. XIII «Пе­ре­хі­дні по­ло­же­н­ня» Ци­віль­но­го про­це­су­аль­но­го ко­дек- су Укра­ї­ни, повинна бу­ла по­да­ва­ти­ся че­рез суд пер­шої ін­стан­ції.

Роз­гля­да­ю­чи ка­са­цій­ну скар­гу на ви­ще­за­зна­че­ну ухва­лу про по­вер­не­н­ня апе­ля­цій­ної скар­ги, Вер­хов­ний Суд ви­сло­вив по­зи­цію, що був по­ру­ше­ний прин­цип про­пор­цій­но­сті, адже в цій си­ту­а­ції відсутній су­спіль­ний ін­те­рес, а то­му за­сто­со­ва­ні за­хо­ди за­над­то об­тя­жли­ві для осо­би та не від­по­від­а­ють її очі­ку­ван­ню. По­вер­та­ю­чи апе­ля­цій­ну скар­гу без роз­гля­ду, суд апе­ля­цій­ної ін­стан­ції ви­явив на­дмір­ний фор­ма­лізм і не­про­пор­цій­ність між за­сто­со­ва­ни­ми за­со­ба­ми та по­став­ле­ною ме­тою. Ана­ло­гі­чна по­зи­ція ви­слов­ле­на у по­ста­но­ві Вер­хов­но­го Суду від 11.07.2018 р. у спра­ві №278/161/17.

От­же, Вер­хов­ний Суд крізь при­зму прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті фа­кти­чно обі­йшов фор­ма­лі­сти­чні нор­ми про­це­су­аль­но­го за­ко­но­дав­ства з ме­тою на­да­н­ня біль­шо­го за­хи­сту пра­ва осо­би на до­ступ до суду.

Ви­снов­ки

Про­тя­гом май­же ро­ку від по­ча­тку сво­го існу­ва­н­ня Вер­хов­ний Суд за­ре­ко­мен­ду­вав себе ефе­ктив­ним за­хи­сни­ком прав лю­ди­ни, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи у сво­їй ді­яль­но­сті прин­ци­пи та під­хо­ди ЄСПЛ. Клю­чо­ву роль у за­хи­сті прав лю­ди­ни Вер­хов­ним Су­дом від­ве­де­но прин­ци­пу про­пор­цій­но­сті. За­сто­со­ву­ю­чи цей прин­цип у сво­їй пра­кти­ці, Вер­хов­ний Суд має мо­жли­вість більш ефе­ктив­но за­хи­ща­ти пра­ва лю­ди­ни, від­сту­па­ти від на­дмір­но­го фор­ма­лі­зму за­ко­но­дав­ства, а та­кож спра­ве­дли­во ба­лан­су­ва­ти між при­ва­тни­ми та пу­блі­чни­ми ін­те­ре­са­ми.

Прин­цип про­пор­цій­но­сті не має бу­ти ком­про­мі­сом між по­ру­шни­ка­ми та сто­ро­ною, якій зав­да­но шко­ду

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.