Пра­ва лю­ди­ни vs ін­те­ре­си на­ціо­наль­ної без­пе­ки: де тон­ка ме­жа?

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ - Ан­дрій А ійТИЩЕНКО ТИЩЕНКО, юрист ЮФ Asters

Прин­цип «пра­во­вої ви­зна­че­но­сті»

Цей прин­цип по­ля­гає в то­му, що втру­ча­н­ня дер­жа­ви у пра­во вла­сно­сті осо­би по­вин­но здій­сню­ва­ти­ся на під­ста­ві за­ко­ну, який має бу­ти до­сту­пним для за­ці­кав­ле­них осіб, чі­тким та пе­ред­ба­чу­ва­ним у пи­та­н­нях за­сто­су­ва­н­ня та на­ста­н­ня на­слід­ків дії йо­го норм. Він вклю­чає де­кіль­ка скла­до­вих ознак, най­го­лов­ні­ши­ми з яких є на­сту­пні:

• чі­ткість фор­му­лю­ва­н­ня умов, за яких здій­сню­є­ться обме­же­н­ня чи по­збав­ле­н­ня прав;

• від­су­тність внесення не­пе­ре­дба­чу­ва­них змін до за­ко­но­дав­ства;

• спе­ці­аль­но-до­звіль­ний тип пра­во­во­го ре­гу­лю­ва­н­ня ді­яль­но­сті органів дер­жав­ної вла­ди;

• ви­ня­тко­ве за­ко­но­дав­че за­крі­пле­н­ня меж пов­но­ва­жень органів ви­ко­нав­чої вла­ди.

Скла­дність ана­лі­зу вка­за­но­го прин­ци­пу яскра­во про­сте­жу­є­ться у ши­ро­ко­ві­до­мій в Укра­ї­ні спра­ві «Зе­лен­чук і Ци­цю­ра про­ти Укра­ї­ни» (за­яви №846/16 та №1075/16, оста­то­чне рі­ше­н­ня від 22.08.2018 р.), в якій оскар­жу­вав­ся мо­ра­то­рій на про­даж зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, про­дов­же­н­ня яко­го об­ґрун­то­ву­ва­ло­ся мір­ку­ва­н­ня­ми за­хи­сту про­до­воль­чої та на­ціо­наль­ної без­пе­ки, оскіль­ки у ра­зі вве­де­н­ня зем­лі в обіг на­чеб­то «ви­ни­кав ризик ство­ре­н­ня умов для її кон­цен­тра­ції в ру­ках кіль­кох ма­гна­тів або іно­зем­них та во­ро­жих сил, в обмін на час­тку її ре­аль­ної вартості та, як на­слі­док, зу­бо­жі­н­ня фер­ме­рів».

На дум­ку за­яв­ни­ків, вна­слі­док цьо­го на­ста­вав стан за­ко­но­дав­чої не­пе­ре­дба­чу­ва­но­сті та по­ру­шу­ва­ло­ся пра­во на мир­не во­ло­ді­н­ня май­ном, пе­ред­ба­че­не ст. 1 Про­то­ко­лу 1 до Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни.

На­то­мість пі­сля про­ве­де­н­ня пов­но­го та де­таль­но­го ана­лі­зу зе- мель­но­го за­ко­но­дав­ства Укра­ї­ни (по­чи­на­ю­чи з мо­мен­ту отри­ма­н­ня не­за­ле­жно­сті та до те­пе­рі­шньо­го ча­су) ЄСПЛ ді­йшов ін­шо­го ви­снов­ку. На дум­ку Суду, по­вто­рю­ва­ність про­дов­же­н­ня мо­ра­то­рію та не­зда­тність Вер­хов­ної Ра­ди Укра­ї­ни та Уря­ду до­три­ма­ти­ся вста­нов­ле­них ни­ми ж стро­ків для ство­ре­н­ня ринку зем­лі хо­ча і зро­би­ли від­по­від­не за­ко­но­дав­ство не­пе­ре­дба­чу­ва­ним, про­те пев­ною мі­рою все ж та­ки від­по­від­а­ло ви­мо­зі «пра­во­вої ви­зна­че­но­сті» (див. п. 105-107 рі­ше­н­ня).

Во­дно­час Суд від­ніс цей ар­гу­мент ско­рі­ше до пи­та­н­ня то­го, чи був до­три­ма­ний ор­га­на­ми вла­ди спра­ве­дли­вий ба­ланс між ін­те­ре­са­ми нац­без­пе­ки та пра­ва­ми за­яв­ни­ків (тоб­то прин­цип «про­пор­цій­но­сті», про який пі­де мо­ва да­лі).

Ана­ліз де­що ін­шо­го аспе­кту за­зна­че­но­го прин­ци­пу від­обра­же­но у ви­снов­ку ЄСПЛ у спра­ві «Big Brother Watch та ін­ші про­ти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства» (за­яви № 58170/13, №62322/14 та №24960/15, рі­ше­н­ня від 13.09.2018 р.), яка отри­ма­ла зна­чний ре­зо­нанс пі­сля ви­яв­ле­н­ня Едвар­дом Сно­у­де­ном, пра­ців­ни­ком Агент­ства на­ціо­наль­ної без­пе­ки США, існу­ва­н­ня про­грам спо­сте­ре­же­н­ня та обмі­ну ін­фор­ма­ці­єю, яки­ми ко­ри­сту­ю­ться роз­ві­ду­валь­ні слу­жби США і Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства (пі­сля цьо­го ви­кри­т­тя бу­ли по­да­ні від­по­від­ні за­яви).

Скар­ги жур­на­лі­стів та пра­во­за­хи­сних ор­га­ні­за­цій сто­су­ва­ли­ся трьох аспе­ктів не­за­кон­но­сті мо­ні­то­рин­гу: ши­ро­ко­мас­шта­бне пе­ре­хо­пле­н­ня (мо­ні­то­ринг) те­ле­ко­му­ні­ка­цій; обмін отри­ма­ною роз­ві­ду­валь­ною ін­фор­ма­ці­єю між кра­ї­на­ми; отри- ма­н­ня даних зв’яз­ку від опе­ра­то­рів та про­вай­де­рів те­ле­ко­му­ні­ка­цій.

За ре­зуль­та­та­ми роз­гля­ду спра­ви, ЄСПЛ ді­йшов ви­снов­ку, що бри­тан­ське за­ко­но­дав­ство не від­по­від­а­ло ви­мо­зі «якості пра­ва» та кри­те­рію «не­об­хі­дно­сті в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві», а от­же, кон­ста­ту­вав по­ру­ше­н­ня ст. 8 Кон­вен­ції про за­хист прав лю­ди­ни і осно­во­по­ло­жних сво­бод.

При­чи­ною цьо­го ста­ло те, що Суд хо­ча і вста­но­вив факт від­су­тно­сті зло­вжи­вань з бо­ку роз­ві­ду­валь­них служб Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства, про­те ви­явив не­до­ста­тнє за­ко­но­дав­че вре­гу­лю­ва­н­ня не­за­ле­жно­го на­гля­ду за про­це­са­ми від­бо­ру та по­шу­ку ін­фор­ма­ції (зокре­ма, що­до кри­те­рі­їв філь­тру­ва­н­ня ін­фор­ма­ції для на­сту­пно­го від­бо­ру та пе­ре­вір­ки пе­ре­хо­пле­ної ін­фор­ма­ції).

Тоб­то під час ана­лі­зу від­по­від­но­сті втру­ча­н­ня дер­жа­ви прин­ци­пу «пра­во­вої ви­зна­че­но­сті» зна­че­н­ня має не ли­ше факт на­яв­но­сті за­ко­но­дав­чо­го вста­нов­ле­них під­став для за­сто­су­ва­н­ня обме­жу­валь­них заходів, але й те, наскільки чі­тко та пов­но про­пи­са­ні та­кі нор­ми, а та­кож чи мо­жуть вони га­ран­ту­ва­ти від­су­тність будь-яких зло­вжи­вань з бо­ку дер­жа­ви.

Прин­цип «про­пор­цій­но­сті»

Як свід­чить пра­кти­ка ЄСПЛ, цей прин­цип спря­мо­ва­ний на до­ся­гне­н­ня ро­зум­но­го ба­лан­су при­ва­тних і пу­блі­чних ін­те­ре­сів з ме­тою мі­ні­мі­за­ції дер­жав­но-пра­во­во­го впли­ву на су­спіль­ні від­но­си­ни (за­со­би впли­ву по­вин­ні бу­ти якнай­менш об­тя­жли­ви­ми для суб'єктів пра­ва і ли­ше то­ді, коли це дій­сно необхідно). Тоб­то вплив має бу­ти спів­мір­ним з по­став­ле­ною ме­тою.

Ви­рі­шу­ю­чи пи­та­н­ня до­три­ма­н­ня за­зна­че­но­го прин­ци­пу, Суд по­слі­дов­но ви­рі­шує та­кі гру­пи пи­тань:

• Чи пе­ре­слі­дує втру­ча­н­ня одну з ле­гі­тим­них цілей, за­зна­че­них у Кон­вен­ції?

• Чи бу­ло во­но спів­мір­ним з ті­єю пра­во­вою ме­тою, яка до­ся­га­є­ться?

• Чи бу­ло пе­ред­ба­че­не законом втру­ча­н­ня, що за­пе­ре­чу­є­ться?

• Чи не по­кла­дає та­ке втру­ча­н­ня на­дмір­ний тя­гар на осо­бу?

По­вер­та­ю­чись до спра­ви «Зе­лен­чук і Ци­цю­ра про­ти Укра­ї­ни» в кон­текс­ті по­кла­де­н­ня на­дмір­но­го тя­га­ря на від­по­від­них осіб, Суд звер­нув ува­гу на на­сту­пне: «Зре­штою, за­зна­че­на не­ви­зна­че­ність, ство­ре­на не­о­дно­ра­зо­ви­ми про­дов­же­н­ня­ми мо­ра­то­рію, са­ма по собі по­си­ли­ла тя­гар, по­кла­де­ний на за­яв­ни­ків. Здій­сне­н­ня одні­єї з основ­них скла­до­вих їхньо­го пра­ва вла­сно­сті, пра­ва роз­по­ря­джа­ти­ся сво­їм май­ном (див. п. 28), ста­ло пре­дме­том прийня­т­тя за­ко­но­дав­ства не­ви­зна­че­но­го змі­сту, прийня­т­тя, яке здій­сню­ва­ло­ся у спо­сіб, який вба­ча­є­ться не­пе­ре­дба­чу­ва­ним і не­до­ста­тньо роз’ясне­ним (див. п. 118, 119, 122). На пра­кти­ці їхні пра­ва вла­сно­сті ста­ли не­на­дій­ни­ми та пе­ре­ста­ли бу­ти не­о­дмін­ни­ми» (п. 146 рі­ше­н­ня ЄСПЛ).

Тоб­то не­ви­зна­че­ність у пи­тан­ні про­дов­же­н­ня мо­ра­то­рію на про­даж зем­лі, яка на­чеб­то ма­ла по­ру­шу­ва­ти прин­цип «пра­во­вої ви­зна­че­но­сті», пе­ре­фор­ма­ту­ва­ла­ся у ство­ре­н­ня не­о­б­ґрун­то­ва­них скла­дно­щів для за­яв­ни­ків.

При цьо­му Суд та­кож за­зна­чає про те, що в Єв­ро­пі сво­го ча­су існу­ва­ли

схе­ми, які бу­ли фі­нан­со­во об­тя­жли­ви­ми для вла­сни­ків зем­лі, але у них бу­ла обме­же­на дія, а та­кож чі­тка, про­зора і пе­ред­ба­чу­ва­на со­ці­аль­на ме­та, яка ма­ла сенс та бу­ла не­об­хі­дною в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві. Во­дно­час укра­їн­ський мо­ра­то­рій, який що­рі­чно про­дов­жу­є­ться, став про­сто без­глу­здою за­бо­ро­ною, яка не має чі­ткої со­ці­аль­ної ме­ти, а от­же, не від­по­від­ає озна­ці не­об­хі­дно­сті в де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві.

Ін­ший аспект прин­ци­пу «спра­ве­дли­во­го ба­лан­су», а са­ме – від­по­від­но­сті обме­жу­валь­но­го за­хо­ду ле­гі­тим­ній ме­ті, ЄСПЛ ви­сві­тлив у не­що­дав­ньо­му рішенні у спра­ві «На­валь­ний про­ти Ро­сії» («Navalnyy v. Russia», рі­ше­н­ня від 15.11.2018 р., за­ява №29580/12), яка сто­су­ва­ла­ся за­три­мань та адмі­ні­стра­тив­них аре­штів ро­сій­сько­го опо­зи­ціо­не­ра у 2012-2014 рр. за про­ве­де­н­ня не­сан­кціо­но­ва­них мі­тин­гів та збо­рів, ор­га­ні­зо­ва­них за­яв­ни­ком.

Окрім вста­нов­ле­н­ня на­яв­но­сті не­за­кон­но­го за­три­ма­н­ня та обме­же­н­ня пра­ва на свободу збо­рів, Суд вста­но­вив ті­сний зв'язок між ни­ми та стру­ктур­ни­ми не­до­лі­ка­ми в за­ко­но­дав­стві РФ, яке має на­дмір­но обме­жу­валь­ний ха­ра­ктер ор­га­ні­за­ції зі­брань та мі­тин­гів. При цьо­му спо­сте­рі­га­є­ться від­су­тність будь-яких га­ран­тій що­до обме­же­н­ня не­пра­во­мір­но­го втру­ча­н­ня дер­жа­ви у про­ве­де­н­ня мир­них зі­брань.

Ви­мо­га про потребу по­ві­дом­ле­н­ня про про­ве­де­н­ня мі­тин­гів та отри­ма­н­ня не­об­хі­дно­го до­зво­лу від дер­жа­ви сфор­му­льо­ва­на на­дмір­но жорс­тко. Во­на на­дає мо­жли­вість вла­дним стру­кту­рам обме­жу­ва­ти про­ве­де­н­ня будь-яких зі­брань з ви­ко­ри­ста­н­ням та­ких заходів як аре­шти та по­збав­ле­н­ня во­лі. Во­дно­час осо­бли­во­сті здій­сне­н­ня пра­во­во­го за­хи­сту не до­зво­ля­ють уча­сни­кам та­ких зі­брань від­сто­я­ти пра­во­мір­ність сво­їх дій. Вра­хо­ву­ю­чи за­зна­че­не, Суд кон­ста­тує, що ор­га­ні­за­ція де­мон­стра­ції без по­пе­ре­дньо­го до­зво­лу, але за від­су­тно­сті на­силь­ства з бо­ку за­яв­ни­ків, не ви­прав­до­вує не­о­бов'яз­ко­ве втру­ча­н­ня дер­жав­них органів у здій­сне­н­ня осо­бою сво­го пра­ва на свободу зі­брань (п. 143 рі­ше­н­ня).

Та­кож Суд ді­йшов ви­снов­ку, що аре­шти та подаль­ші за­су­дже­н­ня за­яв­ни­ка мо­гли б сер­йо­зно від­мо­ви­ти ін­ших при­хиль­ни­ків опо­зи­ції, а та­кож на­се­ле­н­ня за­га­лом від­кри­то бра­ти участь у за­хо­дах та по­лі­ти­чних де­ба­тах. Та­ким чи­ном, хо­ча за­ко­но­дав­ством РФ пе­ред­ба­че­но мо­жли­вість у пра­во­охо­рон­них органів здій­сню­ва­ти адмі­ні­стра­тив­ні аре­шти у ви­пад­ках за­гро­зи громадській чи на­ціо­наль­ній без­пе­ці (що фор­маль­но від­по­від­ає прин­ци­пу «пра­во­вої ви­зна­че­но­сті»), але якщо дер­жа­ва на­ма­га­є­ться че­рез за­ко­но­дав­чі обме­же­н­ня прав і сво­бод до­сяг­ти ін­шої ме­ти (зокре­ма, усу­ну­ти по­лі­ти­чно­го кон­ку­рен­та), це вва­жа­є­ться по­ру­ше­н­ням прин­ци­пу «спра­ве­дли­во­го ба­лан­су ін­те­ре­сів» (див. п. 146 рі­ше­н­ня).

Прин­цип «від­по­від­но­сті су­спіль­но­му ін­те­ре­су»

Суть цьо­го прин­ци­пу по­ля­гає у з'ясу­ван­ні дій­сної не­об­хі­дно­сті за­сто­су­ва­н­ня за­хо­ду в будь-яко­му де­мо­кра­ти­чно­му су­спіль­стві. За­га­лом, пи­та­н­ня отри­ма­н­ня за­зна­че­но­го прин­ци­пу в цій ка­те­го­рії справ на­чеб­то не мало б ви­ни­ка­ти, оскіль­ки пи­та­н­ня за­без­пе­че­н­ня нац­без­пе­ки є ва­жли­вою та ле­гі­тим­ною ме­тою, яка в біль­шо­сті ви­пад­ків не по­тре­бує до­да­тко­во­го обґрунтування.

Так, у рішенні ЄСПЛ по спра­ві «А. та ін­ші про­ти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства» (за­ява №3455/05, рі­ше­н­ня від 19.02.2009 р.), де за­яв­ни­ків-іно­зем­них гро­ма­дян утри­му­ва­ли під вар­тою про­тя­гом не­ви­зна­че­но­го ча­су че­рез пі­до­зру у при­че­тно­сті до те­ро­ри­зму, Су­дом за­зна­че­но на­сту­пне:

«У на­ціо­наль­них су­дах Дер­жав­ний Се­кре­тар на­вів до­ка­зи існу­ва­н­ня за­гро­зи за­пла­но­ва­них сер­йо­зних те­ра­ктів про­ти Спо­лу­че­но­го Ко­ро­лів­ства. Всі, за ви­ня­тком одно­го, на­ціо­наль­ні суд­ді по­го­ди­ли­ся, що не­без­пе­ка бу­ла ві­ро­гі­дною. Хо­ча на той час, коли бу­ло здій­сне­но від­ступ від зо­бов'язань, на те­ри­то­рії кра­ї­ни не від­бу­ло­ся жодних те­ра­ктів, дер­жав­ну вла­ду не можна кри­ти­ку­ва­ти за страх пе­ред тим, що та­кі на­па­ди мо­жуть ста­ти не­від­во­ро­тни­ми. Не можна ви­ма­га­ти, щоб дер­жа­ва че­ка­ла, до­ки ста­не­ться ли­хо, перш ніж вжити заходів для йо­го по­до­ла­н­ня. Державні ор­га­ни ма­ють ши­ро­ку мо­жли­вість роз­су­ду в оцін­ці за­гро­зи на осно­ві ві­до­мих фа­ктів. Слід на­да­ти ва­ги рі­шен­ню ви­ко­нав­чої вла­ди та Пар­ла­мен­ту, а осо­бли­во дум­ці на­ціо­наль­них су­дів, які пе­ре­бу­ва­ють у кра- що­му ста­но­ви­щі, ніж Єв­ро­пей­ський Суд, щоб оці­ни­ти від­по­від­ні до­ка­зи. От­же, Суд по­го­див­ся з існу­ва­н­ням над­зви­чай­но­го ста­ну, який за­гро­жує жи­т­тю нації».

Однак у де­яких спра­вах пи­та­н­ня не­об­хі­дно­сті вжи­т­тя обме­жу­валь­них заходів по­стає в ча­сти­ні на­яв­но­сті на­ле­жної до­ка­зо­вої ба­зи що­до дій­сно­го ста­нов­ле­н­ня осо­бою ре­аль­ної за­гро­зи охо­ро­ню­ва­но­му по­ряд­ку.

Зокре­ма, у спра­ві «Ра­шад Ха­са­нов та ін­ші про­ти Азер­бай­джа­ну» (за­яви №48653/13, №52464/13, №65597/13, №70019/13, рі­ше­н­ня від 06.07.2018 р.) сто­сов­но за­три­ма­н­ня Мі­ні­стер­ством на­ціо­наль­ної без­пе­ки за­яв­ни­ків, які є акти­ві­ста­ми гро­мад­ської ор­га­ні­за­ції NIDA та які зви­ну­ва­чу­ва­ли­ся у пла­ну­ван­ні під­бу­рю­ва­н­ня до на­силь­ства і гро­ма­дян­ських за­во­ру­шень, аре­шти бу­ли оскар­же­ні, оскіль­ки державні ор­га­ни не на­да­ли жодних до­ка­зів та об­ґрун­то­ва­ної пі­до­зри у вчи­нен­ні зло­чи­нів, а ви­не­се­ні рі­ше­н­ня на­ціо­наль­них су­дів бу­ли по­лі­ти­чно мо­ти­во­ва­ні та спря­мо­ва­ні на покарання за їхню по­лі­ти­чну і со­ці­аль­ну актив­ність.

ЄСПЛ одно­го­ло­сно вста­но­вив по­ру­ше­н­ня ст. 5 Кон­вен­ції (пра­во на свободу та без­пе­ку), вка­зав­ши на те, що обви­ну­ва­че­н­ня слід­чих і про­ку­ра­ту­ри про­ти за­яв­ни­ків бу­ли не­по­слі­дов­ни­ми, не­чі­тки­ми та не ма­ли не­об­хі­дної до­ка­зо­вої ба­зи в ча­сти­ні ста­нов­ле­н­ня дій­сної за­гро­зи нац­без­пе­ці. Суд визнав, що за­яв­ни­ків утри­му­ва­ли під вар­тою без об­ґрун­то­ва­ної пі­до­зри у ско­єн­ні зло­чи­нів, у зв'яз­ку з чим при­су­див ко­жно­му за­яв­ни­ко­ві по 20 тис. євро від­шко­ду­ва­н­ня мо­раль­ної шко­ди.

Ін­шою по­ши­ре­ною про­бле­мою є пов­на від­су­тність до­слі­дже­н­ня на­ціо­наль­ни­ми су­да­ми будь-яких за­се­кре­че­них до­ка­зів, які не мо­гли бу­ти роз­кри­ті з мір­ку­вань нац­без­пе­ки («за­кри­ті ма­те­рі­а­ли») та, як на­слі­док, спро­сто­ва­ні в су­до­во­му по­ряд­ку. Та­ки­ми спра­ва­ми є «Зе­зєв про­ти Ро­сії» («Zezev v Russia», за­ява №47781/10, рі­ше­н­ня від 12.06.2018 р.) та «Га­спар про­ти Ро­сії» («Gaspar v Russia», за­ява №23038/15, рі­ше­н­ня від 12.06.2018 р.), які сто­су­ва­ли­ся ви­дво­ре­н­ня іно­зем­ців за ме­жі те­ри­то­рії Ро­сії на під­ста­ві за­се­кре­че­них зві­тів ФСБ.

Суд під­кре­слив, що про­цес прийня­т­тя рі­шень, які мо­жуть при­зве­сти до за­сто­су­ва­н­ня заходів втру­ча­н­ня, по­ви­нен бу­ти спра­ве­дли­вим та має за­без­пе­чу­ва­ти по­ва­гу до ін­те­ре­сів осо­би, га­ран­то­ва­них ст. 8 Кон­вен­ції з прав лю­ди­ни. От­же, на­віть у спра­вах, пов'яза­них з на­ціо­наль­ною без­пе­кою, прин­ци­пи за­кон­но­сті та вер­хо­вен­ства пра­ва ви­ма­га­ють до­три­ма­н­ня зма­галь­но­сті в су­до­во­му про­це­сі. Осо­ба повинна ма­ти мо­жли­вість за­пе­ре­чи­ти твер­дже­н­ня ви­ко­нав­чої вла­ди, що на­ціо­наль­на без­пе­ка пе­ре­бу­ває під за­гро­зою. Від­су­тність та­ких га­ран­тій на­дає мо­жли­вість дер­жав­ним ор­га­нам до­віль­но по­ся­га­ти на пра­ва, що за­хи­ща­ю­ться Кон­вен­ці­єю (зокре­ма, пра­во на спра­ве­дли­вий су­до­вий роз­гляд).

Та­ким чи­ном, не­від­по­від­ність хо­ча б одно­му із за­зна­че­них прин­ци­пів до­зво­ляє ви­зна­ти дер­жав­не втру­ча­н­ня не­пра­во­мір­ним, а прин­ци­пи ма­ють бу­ти орі­єн­ти­ра­ми для дер­жав­них органів, яких по­трі­бно до­три­му­ва­ти­ся.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.