Топ-5 рі­шень ВС, що до­ла­ють сте­ре­о­ти­пи

Yurydychna Gazeta - - АНАЛІТИКА | АДВОКАТУРА / СУДОЧИНСТВО - На­та­лі­яН і МИСНИК,МИСНИК юрист ЮФ Asters

За пе­рі­од сво­го існу­ва­н­ня Вер­хов­ний Суд роз­гля­нув біль­ше ніж 73 тис. справ. На ща­стя, на­дмір­на за­ван­та­же­ність су­ду не впли­ває на якість йо­го ро­бо­ти. Про­тя­гом 2018 р. Вер­хов­ний Суд де­мон­стру­вав не­аби­яку про­ду­ктив­ність, ска­со­ву­ю­чи за­ста­рі­лу су­до­ву пра­кти­ку та фор­му­лю­ю­чи но­ві під­хо­ди до ви­рі­ше­н­ня спо­рів. Про те, як Вер­хов­ний Суд ла­має сте­ре­о­ти­пи, мо­жна су­ди­ти з йо­го най­більш дис­ку­сій­них пра­во­вих ви­снов­ків, які ми про­по­ну­є­мо роз­гля­ну­ти в цій стат­ті.

1. Кри­те­рі­єм для ви­зна­че­н­ня під­ві­дом­чо­сті спо­ру є ха­ра­ктер пра­во­від­но­син, а не суб'єктний склад уча­сни­ків ( По­ста­но­ва ВП ВС від 18.04.2018 р., справа №910/8132/17)

Ви­зна­ча­ю­чи юрис­ди­кцію спо­рів за уча­стю Фон­ду га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів фі­зи­чних осіб, як пра­ви­ло, су­ди ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли суб'єктний під­хід. Зокре­ма, у По­ста­но­вах Ви­що­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду Укра­ї­ни не­рід­ко на­во­ди­ли­ся та­кі ви­снов­ки: «Оскіль­ки ФГВФО є дер­жав­ною спе­ці­а­лі­зо­ва­ною уста­но­вою, яка ви­ко­нує фун­кції дер­жав­но­го управ­лі­н­ня у сфе­рі га­ран­ту­ва­н­ня вкла­дів фі­зи­чних осіб, то спо­ри, які ви­ни­ка­ють у цих пра­во­від­но­си­нах, є пу­блі­чно­пра­во­ви­ми та під­ля­га­ють роз­гля­ду за пра­ви­ла­ми КАС Укра­ї­ни».

Ана­ло­гі­чна пра­во­ва по­зи­ція ви­кла­де­на у По­ста­но­ві пле­ну­му ВАСУ «Про окре­мі пи­та­н­ня юрис­ди­кції адмі­ні­стра­тив­них су­дів» від 20.05.2013 р. №8. Та­кож вка­за­ні ви­снов­ки узго­джу­ю­ться з по­зи­ці­єю Ви­що­го адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду Украї ни, на­ве­де­ною в ін­фор­ма­цій­но­му ли­сті №992/11/14-14 від 25.07.2014 р.

Однак, роз­гля­да­ю­чи спра­ву №910/8132/17, Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Су­ду ви­рі­ши­ла від­сту­пи­ти від ви­ще­за­зна­че­ної па­ра­ди­гми та за- сто­су­ва­ти пре­дме­тний під­хід, згі­дно з яким «ви­зна­чаль­ною озна­кою для пра­виль­но­го ви­зна­че­н­ня під­су­дно­сті є ха­ра­ктер пра­во­від­но­син, з яких ви­ник спір».

Ви­сно­вок ВП ВС: « Ви­рі­шу­ю­чи пи­та­н­ня про від­не­се­н­ня спо­ру до юрис­ди­кції адмі­ні­стра­тив­но­го су­ду, по­трі­бно вра­хо­ву­ва­ти не ли­ше суб'єктний склад пра­во­від­но­син, які скла­ли­ся між сто­ро­на­ми, але й су­тність (ха­ра­ктер) та­ких пра­во­від­но­син. Спір є при­ва­тно­пра­во­вим та­кож у то­му ви­пад­ку, якщо до по­ру­ше­н­ня при­ва­тно­го пра­ва чи ін­те­ре­су при­зве­ли управ­лін­ські дії суб'єктів вла­дних пов­но­ва­жень».

Та­ким чи­ном, Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Су­ду про­і­гно­ру­ва­ла по­зи­цію ВАСУ, на­ве­де­ну в По­ста­но­ві від 20.05.2013 р. №8 та Ін­фор­ма­цій­но­му ли­сті №992/11/14-14 від 25.07.2014 р., а та­кож від­сту­пи­ла від ви­снов­ку Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни, ви­кла­де­но­го у по­ста­но­вах від 16.02.2016 р. та від 15.06.2016 р.

2. Звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки не по­збав­ляє кре­ди­то­ра пра­ва стя­гну­ти не­по­га­ше­ну за­бор­го­ва­ність (По­ста­но­ва ВС від 11.04.2018 р., справа №761/17280/16-ц, По­ста­но­ва ВС від 14.11.2018 р., справа №910/ 2535/18)

Від­по­від­но до ч. 1 ст. 33 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про іпо­те­ку», у ра­зі не­ви­ко­на­н­ня або не­на­ле­жно­го ви­ко­на­н­ня бор­жни­ком основ­но­го зо­бов'яза­н­ня іпо­те­ко­дер­жа­тель має пра­во за­до­воль­ни­ти свої ви­мо­ги за основ­ним зо­бов'яза­н­ням шля­хом звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки.

Згі­дно зі змі­стом ці­єї стат­ті, звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки має за­до­воль­ни­ти ви­мо­ги кре­ди­то­ра за основ­ним зо­бов'яза­н­ням. Ли­ше ця об­ста­ви­на мо­же бу­ти під­ста­вою для при­пи­не­н­ня зо­бов'яза­н­ня, від­по­від­но до ст. 599 ЦК Укра­ї­ни. Во­дно­час, від­по­від­но до ч. 4 ст. 36 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про іпо­те­ку», пі­сля за­вер­ше­н­ня по­за­су­до­во­го вре­гу­лю­ва­н­ня будь-які на­сту­пні ви­мо­ги іпо­те­ко­дер­жа­те­ля що­до ви­ко­на­н­ня бор­жни­ком основ­но­го зо­бов'яза­н­ня є не­дій­сни­ми.

Вра­хо­ву­ю­чи ви­ще­за­зна­че­ні нор­ми, су­ди ча­сто ви­зна­ва­ли при­пи­не­ни­ми зо­бов'яза­н­ня за кре­ди­тни­ми до­го­во­ра­ми, на­віть якщо іпо­те­чне май­но, на яке звер­не­но стя­гне­н­ня в по­за­су­до­во­му по­ряд­ку, не по­кри­ва­ло за­бор­го­ва­ність бор­жни­ка в пов­но­му об­ся­зі. Зокре­ма, та­кий під­хід бу­ло за­сто­со­ва­но у по­ста­но­ві Вер­хов­но­го Су­ду від 19.04.2018 р. у спра­ві №910/9508/17, а та­кож у по­ста­но­вах Ви­що­го го­спо­дар­сько­го су­ду Укра­ї­ни від 20.12.2016 р. у спра­ві №914/3604/15 та від 02.10.2017 р. у спра­ві №908/02517/16.

Во­дно­час Вер­хов­ний Суд у по­ста­но­вах від 11.04.2018 р. у спра­ві №761/17280/16-ц та від 14.11.2018 р. у спра­ві №910/2535/18 сфор­му­вав ін­шу пра­во­ву по­зи­цію, згі­дно з якою «якщо вар­то­сті пре­дме­та іпо­те­ки не ви­ста­чи­ло на по­га­ше­н­ня бор­гу в пов­но­му об­ся­зі, то кре­ди­тор мо­же стя­гну­ти ре­шту су­ми за­бор­го­ва­но­сті з бор­жни­ка».

Ви­сно­вок ВС: «Звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки, якщо су­ма, одер­жа­на від ре­а­лі­за­ції пре­дме­та іпо­те­ки, не по­кри­ває ви­мо­ги іпо­те­ко­дер­жа­те­ля, не свід­чить про при­пи­не­н­ня до­го­вір­них пра­во­від­но­син сто­рін та не звіль­няє бор­жни­ка від від­по­від­аль­но­сті за не­ви­ко­на­н­ня ним гро­шо­во­го зо­бов'яза­н­ня, а та­кож не по­збав­ляє кре­ди­то­ра пра­ва на отри­ма­н­ня від­по­від­них сум» .

Та­ким чи­ном, Вер­хов­ний Суд за­по­ча­тку­вав но­вий під­хід у ви­рі­шен­ні за­зна­че­ної ка­те­го­рії спо­рів. Однак го­во­ри­ти про на­ле­жний за­хист прав іпо­те­ко­дер­жа­те­лів ще за­ра­но, оскіль­ки існу­ва­н­ня в ч. 4 ст. 36 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про іпо­те­ку» пря­мої вка­зів­ки на не­дій­сність «будь-яких на­сту­пних ви­мог іпо­те­ко­дер­жа­те­ля» ство­рює пра­во­ву ко­лі­зію та за­ли­шає про­бле­му не­ви­рі­ше­ною.

3. Стя­гне­н­ня за­бор­го­ва­но­сті за кре­ди­тним до­го­во­ром не є під­ста­вою для при­пи­не­н­ня іпо­те­ки (По­ста­но­ва ВП ВС від 18.09.2018 р., справа №921/107/15-г/16)

У ли­сті від 01.02.2015 р. «Ана­ліз су­до­вої пра­кти­ки за­сто­су­ва­н­ня су­да­ми за­ко­но­дав­ства, яке ре­гу­лює іпо­те­ку, як за­ста­ву не­ру­хо­мо­го май­на» Вер­хов­ний Суд Укра­ї­ни за­зна­чив: «Одно­ча­сне стя­гне­н­ня су­ми бор­гу з бор­жни­ка та звер­не­н­ня стя­гне­н­ня

на пре­дмет іпо­те­ки, що на­ле­жить май­но­во­му по­ру­чи­те­лю, у ра­ху­нок по­га­ше­н­ня за­зна­че­но­го бор­гу, при­зво­дить до стя­гне­н­ня на ко­ристь кре­ди­то­ра одні­єї й ті­єї са­мої су­ми за­бор­го­ва­но­сті одно­ча­сно як з бор­жни­ка, так і з май­но­во­го по­ру­чи­те­ля за ра­ху­нок на­ле­жно­го йо­му май­на. За та­кої си­ту­а­ції від­бу­ва­є­ться фа­кти­чне по­дво­є­н­ня су­ми за­бор­го­ва­но­сті, яка на­ле­жить до ви­пла­ти кре­ди­то­ру. Та­ким чи­ном, одно­ча­сне звер­не­н­ня стя­гне­н­ня за­бор­го­ва­но­сті зі звер­не­н­ням стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки в будь-яко­му ви­пад­ку є не­пра­виль­ним».

Однак Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Су­ду, роз­гля­да­ю­чи спра­ву №921/ 107/15-г/16, ви­рі­ши­ла від­сту­пи­ти від вка­за­них роз'яснень та ді­йшла ін­шо­го ви­снов­ку, за­зна­чив­ши, що «за­сто­су­ва­н­ня кре­ди­то­ром ін­шо­го за­кон­но­го за­со­бу для за­хи­сту сво­го по­ру­ше­но­го пра­ва не є по­двій­ним стя­гне­н­ням за­бор­го­ва­но­сті».

Ве­ли­ка Па­ла­та звер­ну­ла ува­гу на те, що по­зи­вач на­був пра­во ви­мо­ги до бор­жни­ків за укла­де­ни­ми з ни­ми кре­ди­тни­ми до­го­во­ра­ми та ре­а­лі­зу­вав це пра­во ви­мо­ги, звер­нув­шись до су­ду. На­да­лі по­зи­вач звер­нув­ся до су­ду у цій спра­ві не з ви­мо­гою про стя­гне­н­ня з від­по­від­а­ча ці­єї ж су­ми за­бор­го­ва­но­сті, а са­ме для звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки у ме­жах за­без­пе­че­н­ня від­по­від­а­чем ви­ко­на­н­ня основ­но­го зо­бов'яза­н­ня, для чо­го не­об­хі­дно ма­ти су­до­ве рі­ше­н­ня.

От­же, мо­ва йде про за­сто­су­ва­н­ня кре­ди­то­ром ін­шо­го за­кон­но­го за­со­бу для за­хи­сту сво­го по­ру­ше­но­го та не по­нов­ле­но­го бор­жни­ком на­ле­жним чи­ном пра­ва, що не є по­двій­ним стя­гне­н­ням за­бор­го­ва­но­сті.

Ви­сно­вок ВП ВС: «Звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки не при­зво­дить до за­мі­ни основ­но­го зо­бов'яза­н­ня на за­без­пе­чу­валь­не. То­му за­до­во­ле­н­ня ви­мог за дій­сним основ­ним зо­бов'яза­н­ням одно­ча­сно чи за на­яв­но­сті рі­ше­н­ня про звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки не мо­же ма­ти на­слід­ком по­двій­но­го стя­гне­н­ня за основ­ним зо­бов'яза­н­ням, оскіль­ки до­мов­ле­ність сто­рін про йо­го за­мі­ну за­без­пе­чу­валь­ним зо­бов'яза­н­ням від­су­тня».

4. Пі­сля ро­зір­ва­н­ня кре­ди­тно­го до­го­во­ру пра­во на на­ра­ху­ва­н­ня від­со­тків втра­ча­є­ться (По­ста­но­ва ВП ВС від 13.06.2018 р., справа №548/981/15-ц)

У пра­во­вій по­зи­ції, ви­слов­ле­ній у По­ста­но­ві ВСУ від 09.09.2015 р. у спра­ві №6-939цс15, за­зна­че­но: «Ро­зір­ва­н­ня за рі­ше­н­ням су­ду кре­ди­тно­го до­го­во­ру не ска­со­вує факт укла­де­н­ня та дії до­го­во­ру, а та­кож за­ли­шає в дії окре­мі йо­го умо­ви що­до зо­бов'язань сто­рін. Оскіль­ки бор­жник зо­бов'яза­н­ня не ви­ко­нав, то не при­пи­ня­ю­ться пра­во­від­но­си­ни сто­рін кре­ди­тно­го до­го­во­ру, який не звіль­няє від від­по­від­аль­но­сті за не­ви­ко­на­н­ня гро­шо­во­го зо­бов'яза­н­ня та не по­збав­ляє пра­ва на отри­ма­н­ня сум, пе­ред­ба­че­них умо­ва­ми до­го­во­ру і ЦК».

Про­те Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Су­ду, роз­гля­да­ю­чи спра­ву №548/ 981/15-ц, не по­го­ди­ла­ся з та­ки­ми ви­снов­ка­ми. Зокре­ма, у по­ста­но­ві від 13.06.2018 р. Ве­ли­ка Па­ла­та на­ве­ла про­ти­ле­жні ви­снов­ки: «З мо­мен­ту ро­зір­ва­н­ня кре­ди­тно­го до­го­во­ру кре­ди­то­да­вець втра­чає пра­во на­ра­хо­ву­ва­ти пе­ред­ба­че­ні кре­ди­тним до­го­во­ром про­цен­ти та не­у­стой­ку».

Ви­сно­вок ВП ВС: «Ро­зір­ва­н­ня кре­ди­тно­го до­го­во­ру при­пи­няє йо­го дію на май­бу­тнє, але не впли­ває на фа­кти укла­де­н­ня та дії цьо­го до­го­во­ру вклю­чно до мо­мен­ту йо­го ро­зір­ва­н­ня. То­му з мо­мен­ту ро­зір­ва­н­ня кре­ди­тно­го до­го­во­ру у по­зи­чаль­ни­ка за­ли­ша­є­ться обов'язок по­вер­ну­ти по­зи­ва­че­ві за­бор­го­ва­ність, на­ра­хо­ва­ну за цим до­го­во­ром ста­ном на день йо­го ро­зір­ва­н­ня, а кре­ди­то­да­вець втра­чає пра­во на­ра­хо­ву­ва­ти пе­ред­ба­че­ні кре­ди­тним до­го­во­ром про­цен­ти та не­у­стой­ку за пе­рі­од пі­сля ро­зір­ва­н­ня цьо­го до­го­во­ру (див. та­кож по­ста­но­ву Ве­ли­кої Па­ла­ти Вер­хов­но­го Су­ду від 28.03.2018 р. у спра­ві №444/9519/12)».

Та­ким чи­ном, Ве­ли­ка Па­ла­та ві­ді­йшла від пра­во­вої по­зи­ції, на­ве­де­ної у По­ста­но­ві ВСУ у спра­ві №6-939цс15. Про­те рі­ше­н­ня Ве­ли- кої Па­ла­ти не мо­жна на­зва­ти аб­со­лю­тно но­ва­тор­ським, оскіль­ки ана­ло­гі­чні ви­снов­ки су­ди на­во­ди­ли ра­ні­ше. Зокре­ма, во­ни бу­ли від­обра­же­ні в п. 17 по­ста­но­ви Пле­ну­му від 30.03.2012 р. №5 «Про пра­кти­ку за­сто­су­ва­н­ня су­да­ми за­ко­но­дав­ства при ви­рі­шен­ні спо­рів, що ви­пли­ва­ють з кре­ди­тних пра­во­від­но­син».

5. Не­за­зна­че­н­ня в ре­зо­лю­тив­ній ча­сти­ні су­до­во­го рі­ше­н­ня по­ча­тко­вої ці­ни пре­дме­та іпо­те­ки в гро­шо­во­му ви­ра­жен­ні не є без­умов­ною під­ста­вою для йо­го ска­су­ва­н­ня (По­ста­но­ва ВП ВС від 20.03.2018 р., справа №245/3619/15-ц)

По­ло­же­н­ня­ми ч. 1 ст. 39 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про іпо­те­ку» пе­ред­ба­че­но, що у ра­зі за­до­во­ле­н­ня су­дом по­зо­ву про звер­не­н­ня стя­гне­н­ня на пре­дмет іпо­те­ки у рі­шен­ні су­ду, се­ред ін­шо­го, за­зна­ча­є­ться по­ча­тко­ва ці­на пре­дме­та іпо­те­ки для йо­го подаль­шої ре­а­лі­за­ції.

Від­су­тність в ре­зо­лю­тив­ній ча­сти­ні рі­ше­н­ня по­си­ла­н­ня на вар­тість іпо­те­ки бу­ла без­умов­ною під­ста­вою для ска­су­ва­н­ня рі­ше­н­ня. Зокре­ма, та­ка пра­во­ва по­зи­ція бу­ла на­ве­де­на у по­ста­но­ві ВСУ від 27.05.2015 р. у спра­ві №6-61цс15. Про­те Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Су­ду ви­рі­ши­ла про­і­гно­ру­ва­ти та­кий під­хід, за­зна- чив­ши про «мо­жли­вість від­хи­ле­н­ня від прин­ци­пу пра­во­во­го пу­ри­зму».

У по­ста­но­ві від 21.03.2018 р. (справа №245/3619/15-ц, про­ва­дже­н­ня №14-11цс18) Ве­ли­ка Па­ла­та від­сту­пи­ла від ви­снов­ку ВСУ, ви­кла­де­но­го у по­ста­но­ві №6-61цс15 від 27.05.2015 р., вка­зав­ши, що ли­ше не­за­зна­че­н­ня в ре­зо­лю­тив­ній ча­сти­ні рі­ше­н­ня су­ду по­ча­тко­вої ці­ни пре­дме­та іпо­те­ки в гро­шо­во­му ви­ра­жен­ні не має ви­рі­шаль­но­го зна­че­н­ня та не тя­гне за со­бою без­умов­но­го ска­су­ва­н­ня су­до­вих рі­шень.

Ана­лі­зу­ю­чи об­ґрун­то­ва­ність під­став для від­сту­пле­н­ня від ви­снов­ку Вер­хов­но­го Су­ду Укра­ї­ни що­до за­сто­су­ва­н­ня нор­ми пра­ва (ст. 39 За­ко­ну Укра­ї­ни «Про іпо­те­ку») у по­ді­бних пра­во­від­но­си­нах, Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хов­но­го Су­ду ви­хо­дить з на­сту­пно­го.

Ви­сно­вок ВП ВС: «Сто­ро­ни ви­ко­нав­чо­го про­ва­дже­н­ня під час здій­сне­н­ня ви­ко­нав­чо­го про­ва­дже­н­ня не по­збав­ле­ні мо­жли­во­сті за­яв­ля­ти кло­по­та­н­ня про ви­зна­че­н­ня вар­то­сті май­на, тоб­то ви­зна­че­н­ня ін­шої ці­ни пре­дме­та іпо­те­ки, ніж бу­де за­зна­че­на в ре­зо­лю­тив­ній ча­сти­ні рі­ше­н­ня су­ду, на­при­клад, якщо та­ка вар­тість май­на змі­ни­ла­ся. Вра­хо­ву­ю­чи на­ве­де­не, Ве­ли­ка Па­ла­та Вер­хо­во­го Су­ду ді­йшла ви­снов­ку про те, що у спо­рах ці­єї ка­те­го­рії ли­ше не­за­зна­че­н­ня в ре­зо­лю­тив­ній ча­сти­ні рі­ше­н­ня су­ду по­ча­тко­вої ці­ни пре­дме­та іпо­те­ки в гро­шо­во­му ви­ра­жен­ні не має ви­рі­шаль­но­го зна­че­н­ня та не тя­гне за со­бою без­умов­но­го ска­су­ва­н­ня су­до­вих рі­шень» .

Ана­лі­зу­ю­чи но­ві по­зи­ції Вер­хов­но­го Су­ду, мо­жна по­ба­чи­ти при­єм­ну тен­ден­цію: всі во­ни є ло­гі­чни­ми, не­упе­ре­дже­ни­ми та об'єктив­ни­ми. От­же, мо­жна спо­ді­ва­ти­ся, що здо­ро­вий глузд і спра­ве­дли­вість все-та­ки ста­нуть го­лов­ни­ми ін­стру­мен­та­ми пра­во­су­д­дя.

Є на­дія, що здо­ро­вий глузд і спра­ве­дли­вість все-та­ки ста­нуть го­лов­ни­ми ін­стру­мен­та­ми пра­во­су­д­дя

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.