Пу­блі­чність адво­ка­та — не­об­хі­дність чи пі­ар?

Yurydychna Gazeta - - ГОЛОВНА СТОРІНКА - Єгор ЖЕЛТУХІН, го­лов­ний ре­да­ктор «Юри­ди­чної Га­зе­ти»

Май­же рік то­му го­ло­ва НААУ Лі­дія Ізо­ві­то­ва на спіль­но­му за­сі­дан­ні Ра­ди суд­дів Украї ни, Ра­ди про­ку­ро­рів Украї ни, НААУ, Упов­но ва­же­но­го у спра­вах Єв­ро пей­сько­го су­ду з прав лю­ди­ни за­зна­чи­ла, що ме­дій ний та по­лі­ти­чний ком­по­нен­ти по­ча­ли до­мі­ну­ва­ти над нор­ма­ми пра­ва в ре­зо­нан­сних спра­вах. Мо­ва йшла про по­лі­ти­ків і дер­жав­них ді­я­чів, які на­да­ють пу­блі­чні оцін­ки рі­ше­н­ням су­дів та кри­мі­наль­ним про­ва­дже­н­ням. На дум­ку па­ні Ізо­ві­то­вої, це су­пе­ре­чить на­ціо наль­но­му за­ко­но­дав­ству ( зокре­ма, пре­зум­пції не­ви­ну­ва­то­сті) та пра­кти­ці ЄСПЛ. Та­кож во­на на­го­ло­си­ла на то­му, що від пуб лі­чних ко­мен­та­рів та­ко­го ха­ра­кте­ру по­трі­бно утри­му­ва­ти­ся. Важ­ко не по­го­ди­ти­ся, адже це слу­шне за­ува­же­н­ня. Однак хо­че­ться йо­го адре­су­ва­ти ще й адво­ка­там, які ін­ко­ли до­зво­ля­ють со­бі ана­ло­гі­чні за­яви що­до су­дів, суд­дів та пред­став­ни­ків пра­во­охо­рон них ор­га­нів.

Якось за ча­шкою ка­ви один по­ва­жний адво­кат ме­ні роз­по­вів, що йо­го ко­ле­гам (осо­бли­во тим, хто пра­цює з то­кси­чни­ми клі­єн­та­ми), ко­мен­ту­ю­чи жур­на­лі­стам пе­ре­біг про­ва­дже­н­ня, су­то з ети­чних мір­ку­вань, за­мість ти­ся­чі слів про не­про­фе­сій­ність опо­нен­тів, ба­жа­но бу­ло б спо­кій­но ска­за­ти, що суд не зна­йшов до­ста­тніх до­ка­зів ви­ни підза­хи­сно­го. При цьо­му вар­то за­зна­чи­ти, що у 2008 р. ЄСПЛ у спра­ві «Че­фе­рін про­ти Сло­ве­нії» ухва­лив рі­ше­н­ня, яким ви­знав, що адво­кат має пра­во на кри­ти­ку екс­пер­тів і про­ку­ро­ра під час су­до­во­го за­сі­да­н­ня.

За ін­фор­ма­ці­єю Цен­тра де­мо­кра­тії та вер­хо­вен­ства пра­ва, де ана­лі­зу­ва­ли за­зна­че­ну спра­ву, адво­кат на­зи­вав ви­снов­ки екс­пер­тів «ви­га­да­ни­ми кон­стру­кці­я­ми», «про­фе­сій­но слаб­ки­ми», «по­збав­ле­ни­ми сен­су», ствер­джу­вав, що пси­хо­лог за­сто­су­вав «за­ста­рі­лі ме­то­ди з кам'яно­го ві­ку пси­хо­ло­гії», а та­кож зви­ну­ва­тив про­ку­ро­ра у при­хо­ву­ван­ні до­ка­зів, а весь су­до­вий про­цес на­звав фар­сом. «Суд ви­знав та­кі за­яви обра­зли­ви­ми оці­но­чни­ми су­дже­н­ня­ми та оштра­фу­вав Че­фе­рі­на за не­по­ва­гу до су­ду. Окрім то­го, за­яв­ник був по­ка­ра­ний за кри­ти­ку про­ку­ро­ра. Во­дно­час адво­кат ствер­джу­вав, що йо­го кри­ти­ка спря­мо­ва­на на не­про­фе­сіо­на­лізм і не­ком­пе­тен­тність ро­бо­ти екс­пер­тів та не обра­жає суд, а ме­тою та­ких ви­слов­лю­вань був ли­ше якнай­кра­щий за­хист для сво­го клі­єн­та, який міг бу­ти ув'язне­ний на 30 ро­ків. Однак на­ціо­наль­ні су­ди від­хи­ли апе­ля­цію Че­фе­рі­на», — йде­ться в ма­те­рі­а­лі.

На­то­мість ЄСПЛ ухва­лив рі­ше­н­ня на ко­ристь адво­ка­та. «Як від­зна­чи­ли суд­ді, за­яви бу­ли зро­бле­ні в кон­текс­ті юри­ди­чно­го про­це­су та зву­ча­ли ли­ше в су­до­вій за­лі (на про­ти­ва­гу, на­прик лад, пу­блі­чній кри­ти­ці в ме­діа). До то­го ж під­рив до­ві­ри до вже на­яв­них екс­пер­тів був єди­ним шля­хом отри­ма­н­ня но­вих ви­снов­ків що­до під­су­дно­го. Оскіль­ки ме­жі прийня­тої кри­ти­ки дер­жав­них слу­жбов­ців мо­жуть бу­ти шир­ши­ми, це пе­ред­ба­чає кри­ти­ку як про­ку­ро­ра, так і екс­пер­тів, які є слу­жбо­ви­ми осо­ба­ми», — за­зна­че­но в ана­лі­зі.

Тож чи ба­га­то адво­ка­тів за­ми­слю­ю­ться над тим, що з огля­ду на їхні пу­блі­чні ви­сту­пи, су­спіль­ство оці­нює не стіль­ки адво­ка­та, скіль­ки на­дає оцін­ку всій адво­кат­ській спіль­но­ті? Тут мо­ва йде не про те, ко­го ти за­хи­ща­єш, а про те, як по­во­ди­шся пу­блі­чно. Де ме­жа, за якою за­кін­чу­є­ться твоя про­фе­сій­на ді­яль­ність і по­чи­на­є­ться те, про що го­во­ри­ла го­ло­ва НААУ — до­мі­ну­ва­н­ня ме­дій­но­го та по­лі­ти­чно­го над нор­ма­ми пра­ва?

За­га­лом, пи­та­н­ня про те, на­ві­що адво­ка­ту ме­дій­ність/пу­блі­чність є ба­га­то­гран­ним. Однак спро­бу­є­мо зна­йти від­по­відь.

Ме­дій­ність як ін­стру­мент

На дум­ку пар­тне­ра Sayenko Kharenko, адво­ка­та Єв­ге­нія Со­лод­ка, ме­дій­ність до­по­ма­гає адво­ка­ту у здій­снен­ні про­фе­сій­них обов'яз­ків, оскіль­ки та­ким чи­ном адво­кат мо­же врів­но­ва­жи­ти пев­ні мо­мен­ти в пу­блі­чній пло­щи­ні. «Ме­дій­ність до­зво­ляє до­не­сти до су­спіль­ства аль­тер­на­тив­ну по­зи­цію. Ні для ко­го не се­крет, що остан­нім ча­сом ви­ро­ки та рі­ше­н­ня при­йма­ли­ся са­ме в ме­діа-про­сто­рі. Лу­на­ли за­кли­ки, ви­сту­па­ли рі­зно­ма­ні­тні «ек­спер­ти» з не­зро­зумі­лих пи­тань, акти­ві­сти «всьо­го і вся», але не ви­ста­ча­ло ли­ше го­ло­су ро­зу­му і пра­ва. Ви­ва­же­ний пра­во­вий ана­ліз, який на­дає ме­дій­на осо­ба, має пев­ну ва­гу», — пе­ре­ко­на­ний юрист.

Пар­тнер АО «Barristers», адво­кат Оле­ксій Шев­чук за­пев­няє, що в цьо­му пи­тан­ні ба­га­то за­ле­жить са­ме від адво­ка­та та від сфе­ри йо­го ді­яль­но­сті: «За­зви­чай ме­дій­ність та ін­фор­ма­цій­не по­ле вар­то ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти як один з ін­стру­мен­тів для до­ся­гне­н­ня ба­жа­но­го ре­зуль­та­ту. Адво­кат мо­же са­мо­стій­но або за­лу­ча­ю­чи пев­них фа­хів­ців го­ту­ва­ти ви­ва­же­ну пра­во­ву по­зи­цію і ви­кла­да­ти її в пу­блі­чний про­стір. Ме­дій­ність ро­бить адво­ка­та впі­зна­ва­ним, він стає «лі­де­ром ду­мок». Во­дно­час адво­кат за до­по­мо­гою сво­єї ме­дій­но­сті мо­же при­вер­ну­ти ува­гу до ті­єї чи ін­шої про­бле­ми та зру­ши­ти з мер­твої то­чки».

Однак по­стає тро­хи ін­ше пи­та­н­ня: «За яких об­ста­вин адво­кат ви­хо­дить у пу­блі­чний про­стір?». Оле­ксій Шев­чук ба­чить від­по­відь на це пи­та­н­ня в істо­ри­чно­му аспе­кті. Він вва­жає, що це не ли­ше по­трі­бно адво­ка­ту, але й спра­ве­дли­во з по­зи­ції прин­ци­пу рів­но­прав­но­сті сто­рін. «Вза­га­лі пев­ний пе­рі­од ча­су адво­ка­ти бо­я­ли­ся ви­хо­ду в пу­блі­чний про­стір. Ли­ше кіль­ка ро­ків то­му, ко­ли бу­ло чи­ма­ло ре­зо­нан­сних справ (у 2014-2015 рр.), адво­ка­ти по­ча­ли ви­хо­ди­ти в ме­дій­ний про­стір та озву­чу­ва­ти пра­во­ві по­зи­ції. Якщо сьо­го­дні пра­во­охо­рон­ні ор­га­ни ма­ють свої прес-слу­жби, лю­дей, які щось до­но­сять су­спіль­ству, то чо­му адво­кат не мо­же ви­хо­ди­ти в пу­блі­чний про­стір? Він зо­бов'яза­ний це ро­би­ти та озву­чу­ва­ти по­зи­цію, з якою він бу­де про­ти­сто­я­ти дер­жав­но­му апа­ра­ту», — спра­ве­дли­во за­зна­чає адво­кат.

Пан Со­лод­ко пе­ре­ко­нує, що існує кіль­ка та­ких ва­рі­ан­тів. Пер­ший — це за­хист ін­те­ре­сів клі­єн­та. Дру­гий — за­хист ко­лег. «Ко­ли адво­кат вва­жає, що це по­трі­бно для за­хи­сту ін­те­ре­сів клі­єн­та, він ви­хо­дить у пу­блі­чну пло­щи­ну (це в кон­кре­тно­му ви­пад­ку), а та­кож для за­хи­сту ін­те­ре­сів про­фе­сій­ної спіль­но­ти. На­прик лад, ко­ли йде­ться про за­ко­но­про­є­кти, які по­ру­шу­ють пра­ва адво­ка­тів та став­лять під за­гро­зу всю адво­кат­ську спіль­но­ту, адво­ка­ти з пев­ною ме­дій­ною впі­зна­ва­ні­стю про­сто не ма­ють пра­ва мов­ча­ти. Та­кож це ко­ри­сно у про­це­сі обго­во­ре­н­ня пи­тань, що ма­ють зна­че­н­ня для су­спіль­ства, адже лю­ди при­слу­хо­ву­ю­ться до їхньої пра­во­вої оцін­ки», — ствер­джує екс­перт.

За сло­ва­ми за­сту­пни­ці ви­ко­нав­чо­го ди­ре­кто­ра ГО «Адво­кат май­бу­тньо­го» Дар'ї Пи­са­рен­ко, бу­ти чи не бу­ти пу­блі­чним у ко­жній кон­кре­тній спра­ві — це від­по­від­аль­не рі­ше­н­ня адво­ка­та. Та­кож вар­то пам'ята­ти, що су­спіль­ство оці­нює адво­ка­та як пред­став­ни­ка пра­во­су­д­дя. «На жаль, в юри­ди­чних шко­лах Укра­ї­ни не на­вча­ють, як пра­цю­ва­ти із ЗМІ та гро­ма­дян­ським су­спіль­ством, а та­кож не роз­по­від­а­ють, як пу­блі­чність адво­ка­та мо­же впли­ну­ти на пе­ре­біг спра­ви. На­то­мість ро­зу­мі­н­ня про­це­су ко­му­ні­ка­ції в пу­блі­чно­му про­сто­рі, ко­му­ні­ка­ції з ме­діа в рі­зних фор­ма­тах, зда­тність три­ма­ти рів­но­ва­гу між адво­кат­ською та­єм­ни­цею та по­тре­бою пу­блі­чно­сті, вмі­н­ня уни­ка­ти то­кси­чної та дис­кри­мі­на­цій­ної ле­кси­ки, на­вич ки роз­роб­ки ко­му­ні­ка­цій­них стра­те­гій у ре­зо­нан­сних спра­вах — все це на­два­жли­во для адво­ка­тів у су­ча­сно­му сві­ті» — по­ві­до­ми­ла па­ні Пи­са­рен­ко.

Адво­кат Ка­те­ри­на Вла­сюк має на це пи­та­н­ня аль­тер­на­тив­ні від­по­віді: «Мо­жна на­зва­ти кіль­ка ва­рі­ан­тів. Пер­ший — адво­кат пра­гне ста­ти пу­блі­чною осо­бою. Тут без ко­мен­та­рів. Дру­гий — щоб за­по­біг­ти адмі­ні­стра­тив­но­му ре­сур­су, який ще існує в на­шій кра­ї­ні, ко­ли адво­кат ро­зу­міє, що офі­цій­ні ре­сур­си ви­чер­па­ні. Тре­тій — це кей­си pro bono, які сто­су­ю­ться вра­зли­вих верств на­се­ле­н­ня (на­прик лад, ве­те­ра­ни АТО чи пе­ре­се­лен­ці). Та­кож це мо­же бу­ти

Пев­ний пе­рі­од ча­су адво­ка­ти бо­я­ли­ся ви­хо­ду в пу­блі­чний про­стір

адво­ка­цій­на ком­па­нія. В ми­ну­ло­му ро­ці я до­лу­чи­ла­ся до змін у сфе­рі сі­мей­но­го пра­ва, які сто­су­ва­ли­ся по­си­ле­н­ня від­по­від­аль­но­сті за не­спла­ту алі­мен­тів та ухва­ле­н­ня за­ко­ну про до­ма­шнє на­силь­ство». Окрім то­го, во­на за­зна­чи­ла, що адво­ка­ти по­вин­ні про­во­ди­ти «юри­ди­чний лік­без» для гро­ма­дян, щоб фа­хо­во по­ясню­ва­ти змі­ни за­ко­но­дав­ства та но­ві мо­жли­во­сті для су­спіль­ства. Адже ін­ко­ли змі­ни в за­ко­но­дав­стві «обро­ста­ють» мі­фа­ми та пе­ре­біль­ше­н­ня­ми. Са­ме то­ді фа­хо­ва ста­т­тя адво­ка­та мо­же до­по­мог­ти ро­зі­бра­ти­ся в пев­них пи­та­н­нях.

От­же, по-пер­ше, пу­блі­чність — це ча­сти­на стра­те­гії, яка пев­ною мі­рою мо­же змі­ни­ти дум­ку су­спіль­ства на ко­ристь клі­єн­та адво­ка­та (на­при­клад, пе­ре­ко­на­ти, що чор­не є бі­лим та нав­па­ки). По-дру­ге, во­на має со­ці­аль­ний ха­ра­ктер, ко­ли прав­ни­ки пу­блі­чно кон­суль­ту­ють пев­них гро­ма­дян з пра­во­вих пи­тань. По-тре­тє, за­без­пе­чує за­хист ін­те­ре­сів пра­во­вої спіль­но­ти. По-че­твер­те, спря­мо­ва­на на до­по­мо­гу су­спіль­ству з ро­зу­мі­н­ням більш гло­баль­них ре­чей (акту­аль­ний прик лад — дис­ку­сії що­до то­го, чи по­трі­бно ска­со­ву­ва­ти так зва­ну адво­кат­ську мо­но­по­лію).

Син­дром ме­дій­ної по­пу­ляр­но­сті

Існує уста­ле­ний прин­цип, що адво­кат не має ото­то­жню­ва­ти­ся з клі­єн­том. Однак чи не від­бу­ва­є­ться це у ви­пад­ку пу­блі­чно­сті про­це­су, ли­ше з ті­єю рі­зни­цею, що та­ким чи­ном (сво­єю ре­пу­та­ці­єю) адво­кат мо­же «від­бі­лю­ва­ти» то­кси­чно­го клі­єн­та?

Єв­ге­ній Со­лод­ко не по­го­джу­є­ться із за­зна­че­ним твер­дже­н­ням: «Все за­ле­жить від то­го, як це по­да­ти в пу­блі­чній пло­щи­ні. Ува­гу ме­діа при­вер­та­ють гу­чні по­дії, але я не пам'ятаю про­це­су чи по­дії, які б ви­сві­тлю­ва­ли­ся по­стій­но, об'єктив­но і фа­хо­во. Звер­та­ють ува­гу на окре­мі ви­слов­лю­ва­н­ня, по­дії нав­ко­ло, ви­хо­плю­ю­ться фра­зи з кон­текс­ту. То­му по­ява ме­дій­но ві­до­мо­го адво­ка­та в пев­ній си­ту­а­ції для ко­гось «має не­про­сте зна­че­н­ня», хо­ча адво­кат ли­ше ви­ко­нує свій кон­сти­ту­цій­ний обов'язок — за­без­пе­чує пра­во на адво­кат­ську до­по­мо­гу».

«Якщо адво­кат ро­зу­міє, яко­го клі­єн­та він за­хи­щає, а та­кож чо­го він хо­че до­сяг­ти в цьо­му про­це­сі, то ме­дій­ність і пу­блі­чність бу­дуть йти окре­мо від лі­нії за­хи­сту. Адво­кат ви­хо­дить у пу­блі­чну пло­щи­ну ли­ше то­ді, ко­ли йо­му по­трі­бно до­не­сти якусь пра­во­ву по­зи­цію і сфор­му­ва­ти якусь дум­ку в су­спіль­стві. Ві­дбі­лю­ва­н­ня — це вже зов­сім ін­ша істо­рія. Тут ство­рю­є­ться пев­на вер­сія, яка має ре­пу­та­цій­но «від­бі­ли­ти» клі­єн­та. Я зав­жди ка­жу клі­єн­там, що мо­жу ви­слов­лю­ва­ти­ся що­до пра­во­вої оцін­ки їхньої по­ве­дін­ки в ме­жах спра­ви, але я не бу­ду роз­по­від­а­ти, що це пре­кра­сні бі­зне­сме­ни з без­до­ган­ною ре­пу­та­ці­єю, оскіль­ки це не моя ком­пе­тен­ція. Зви­чай­но, мо­жна найня­ти спе­ці­а­лі­стів, які бу­ду­ва­ти­муть стра­те­гію за­хи­сту ре­пу­та­ції та її «ві­дбі­лю­ва­н­ня», але це не має ні­чо­го спіль­но­го з пра­во­вим за­хи­стом, — пе­ре­ко­нує Оле­ксій Шев­чук і до­дає, що іно­ді адво­ка­ти, за­хо­пив­шись про­це­сом, від­чу­ва­ють се­бе клі­єн­та­ми. — Це син­дром ме­дій­ної по­пу­ляр­но­сті. Де­які адво­ка­ти, які не про­йшли хре­ще­н­ня во­гнем, на­ма­га­ю­ться ото­то­жни­ти се­бе з клі­єн­том, а по­тім ду­же пе­ре­жи­ва­ють, чо­му їх вва­жа­ють не­гі­дни­ка­ми. Про­те іно­ді тра­пля­ю­ться си­ту­а­ції, ко­ли су­спіль­ство по­чи­нає ото­то­жню­ва­ти юри­стів з їхні­ми клі­єн­та­ми. Нас це тор­кну­ло­ся, то­му що ми за­хи­ща­ли ве­ли­ку кіль­кість лю­дей зі скла­дною ре­пу­та­ці­єю. От­же, це ду­же тон­ка ме­жа».

На по­ча­тку стат­ті я зга­дав те­зу, яка в ін­шій ва­рі­а­ції зву­чить так: «Сьо­го­дні ме­дій­ність та пу­блі­чність під­мі­ня­ють со­бою пра­во». Та чи на­справ­ді під­мі­ня­ють?

Адво­кат Єв­ге­ній Со­лод­ко пе­ре­ко­на­ний, що під­мі­ня­ють, але не адво­ка­ти, а ме­діа: «Аб­со­лю­тно. Це ду­же три­во­жно, адже це мо­же по­ру­ши­ти пра­ва лю­ди­ни. Бе­з­апе­ля­цій­ність, яку до­зво­ля­ють со­бі ме­діа, є не­при­пу­сти­мою! Ви­снов­ки не ґрун­ту­ю­ться на фа­ктах, обра­зли­ві при­пу­ще­н­ня, від­вер­те цьку­ва­н­ня — це не­до­бре. Осо­бли­во, ко­ли це сто­су­є­ться пра­во­вих пи­тань (за­зви­чай ав­то­ри пу­блі­ка­цій не во­ло­ді­ють спе­ці­аль­ною тер­мі­но­ло­гію, не зов­сім ро­зу­мі­ють пра­во­ві де­фі­ні­ції, але ро­блять ка­те­го­ри­чні ви­снов­ки)».

Оле­ксій Шев­чук та­кож пе­ре­ко­на­ний, що пу­блі­чність ві­ді­грає не зав­жди по­зи­тив­ну роль, а іні­ці­а­то­ра­ми цьо­го є не стіль­ки ме­діа, як пев­ні акти­ві­сти. «Я ду­маю, що цей тренд за­по­ча­тку­ва­ли но­во­ство­ре­ні ан­ти­ко­ру­пцій­ні ор­га­ни. Сьо­го­дні не ме­дій­ність і пу­блі­чність, а вже ву­ли­ця під­мі­няє со­бою пра­во. На­ра­зі є ба­га­то акти­ві­стів, які щось кри­чать у пу­блі­чній пло­щи­ні (на ка­ме­ру, че­рез стрім) та вва­жа­ють се­бе ве­ли­ки­ми «нью­змей­ке­ра­ми». Во­ни під­мі­ня­ють пра­во, адже сво­ї­ми ви­кли­ка­ми на­ма­га­ю­ться сфор­му­ва­ти пев­ну по­зи­цію, яку важ­ко на­зва­ти пра­во­вою. Це якась су­спіль­на дум­ка. Во­ни на­ма­га­ю­ться нав'яза­ти цю су­спіль­ну дум­ку пра­во­охо­рон­цям, су­д­дям, адво­ка­там, усім», — за­ува­жив пан Шев­чук. За йо­го сло­ва­ми, сьо­го­дні ме­дій­ність та пу­блі­чність на­ма­га­ю­ться ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти для то­го, щоб під­мі­ни­ти пра­во. Во­дно­час є де­які адво­ка­ти, які не вмі­ють ко­ри­сту­ва­ти­ся пра­во­ви­ми ін­стру­мен­та­ми, то­му на­ма­га­ю­ться че­рез якусь пу­блі­чність під­мі­ни­ти те, що вар­то бу­ло б на­пи­са­ти та ви­кла­сти як пра­во­ву по­зи­цію.

Від­по­від­аль­ність

Стра­те­гія, та­кти­ка, со­ці­аль­на від­по­від­аль­ність адво­ка­тів… Хо­че­ться ві­ри­ти, що це не пу­сті сло­ва. Во­дно­час по­стає ва­жли­ве пи­та­н­ня: «Чи по­вин­ні адво­ка­ти не­сти від­по­від­аль­ність пе­ред про­фе­сій­ною спіль­но­тою, чи во­ни її від­чу­ва­ють?».

«Адво­ка­ту­ра по­чи­на­є­ться з ко­жно­го окре­мо­го адво­ка­та. Ко­жен адво­кат по­ви­нен усві­дом­лю­ва­ти від­по­від­аль­ність у про­фе­сії та дба­ти про свою ре­пу­та­цію. Та­кож ва­жли­во, на­скіль­ки рів­ним є до­ступ до про­фе­сії та рі­вень знань, з яким ви­хо­дять адво­ка­ти пі­сля скла­да­н­ня іспи­ту», — ви­сло­ви­ла свою дум­ку Ка­те­ри­на Вла­сюк.

Пан Шев­чук за­зна­чив, що бу­ти адво­ка­том озна­чає бу­ти і пси­хо­ло­гом, і ме­ді­а­то­ром, і слід­чим, і ау­ди­то­ром і ким зав­го­дно в одній осо­бі. Однак по­ве­дін­ка ко­жно­го з ко­лег мі­стить ре­пу­та­цій­ні ри­зи­ки для про­фе­сії за­га­лом. На­при­клад, якщо адво­кат на­пи­ва­є­ться в ре­сто­ра­ні, роз­по­чи­нає бій­ку, не­цен­зур­но ви­слов­лю­є­ться під час су­до­во­го за­сі­да­н­ня, то всі зна­ють, що він адво­кат, що це не­се ри­зи­ки для ко­жно­го з нас, адже та­ка по­ве­дін­ка по­зна­ча­є­ться на ре­пу­та­ції про­фе­сії.

«За ді­я­ми будь-ко­го з адво­ка­тів су­дять про всю на­шу про­фе­сій­ну спіль­но­ту, то­му адво­кат на­віть по­за ви­ко­на­н­ням сво­їх обов'яз­ків за­ли­ша­є­ться адво­ка­том. Так на­пи­са­но у пра­ви­лах адво­кат­ської ети­ки», — ре­зю­мує Єв­ге­ній Со­лод­ко.

От­же, існує де­кіль­ка ва­рі­ан­тів, на що мо­же бу­ти спря­мо­ва­на ме­дій­ність адво­ка­та. Зокре­ма, стра­те­гія за­хи­сту клі­єн­та, мо­жли­вість до­не­сти до су­спіль­ства і дер­жа­ви пев­ну по­зи­цію, за­хист про­фе­сій­ної спіль­но­ти, а та­кож кон­суль­та­цій­на до­по­мо­га гро­ма­дя­нам що­до тих чи ін­ших пи­тань. Во­дно­час не вар­то ста­ви­ти знак рів­но­сті між за­хи­стом клі­єн­та та йо­го «від­бі­лю­ва­н­ням». За­га­лом, адво­ка­ти усві­дом­лю­ють, а ті хто ні — по­вин­ні усві­до­ми­ти свою від­по­від­аль­ність пе­ред ко­ле­га­ми, оскіль­ки за по­ве­дін­кою окре­мо­го адво­ка­та су­спіль­ство оці­нює всю адво­ка­ту­ру. Тож у пу­блі­чно­сті не­має ні­чо­го по­га­но­го, але за умо­ви до­три­ма­н­ня пра­вил адво­кат­ської ети­ки.

Ко­жен адво­кат по­ви­нен дба­ти про свою ре­пу­та­цію

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.