ГОСТЯ НО­МЕ­РА

Ві­кто­рія Ма­зур про те, як ста­ти пер­шою у ху­до­жній гім­на­сти­ці

Zhinka - - Тема Номера - Ро­змо­ву ве­ла На­та­лія Ки­ри­лен­ко

Укра­їн­ська шко­ла ху­до­жньої гім­на­сти­ки не при­пи­няє до­да­ва­ти іме­на спор­тив­них зі­рок до аль­бо­му сві­то­вої сла­ви: Оле­ксан­дра Ти­мо­шен­ко, Ка­те­ри­на Се­ре­брян­ська, Оле­на Ві­три­чен­ко, Ган­на Без­со­но­ва, Ган­на Рі­зат­ді­но­ва… Тим ча­сом но­ві ви­хо­ван­ки все­сві­тньо ві­до­мої «Шко­ли Де­рю­гі­них» уже ви­бо­рю­ють ти­ту­ли у су­пер­ниць. На­ша ге­ро­ї­ня — одна з них. Ві­кто­рія Ма­зур уже за­яви­ла про се­бе на кіль­кох між­на­ро­дних зма­га­н­нях і щой­но ста­ла пер­шим но­ме­ром укра­їн­ської ху­до­жньої гім­на­сти­ки. По­при щіль­ний гра­фік (Ві­кто­рія са­ме го­ту­ва­ла­ся до чем­піо­на­ту Єв­ро­пи і сво­го ве­сі­л­ля) во­на зна­йшла час роз­по­ві­сти нам, якою ці­ною да­ю­ться пе­ре­мо­ги у най­більш ви­до­ви­щно­му й ви­тон­че­но­му ви­ді спор­ту

«МРІ­Я­ЛА ТАНЦЮВАТИ ЗІ СТРІЧКОЮ»

Ж.: Ба­га­тьох дів­ча­ток ма­ма за ру­ку при­во­дить на тан­ці чи гім­на­сти­ку. Ви теж бу­ли одні­єю з та­ких?

В.М.: У ху­до­жню гім­на­сти­ку я при­йшла за вла­сним ба­жа­н­ням: ме­ні ду­же по­до­бав­ся цей вид спор­ту і я зби­ра­ла­ся ви­про­бу­ва­ти свої си­ли. Ма­ма при­га­дує, що я ду­же хо­ті­ла танцювати зі стрічкою. Ска­жу че­сно, ба­тьки ме­не ні­ко­ли не вмов­ля­ли і тим па­че не при­му­шу­ва­ли: ме­ні бу­ло шість ро­ків, і мій ви­бір був сві­до­мим як для ди­ти­ни. І пі­сля пер­шої спро­би я не роз­ча­ру­ва­ла­ся, нав­па­ки — ко­жне на­сту­пне тре­ну­ва­н­ня тіль­ки роз­па­лю­ва­ло ба­жа­н­ня ви­ко­на­ти впра­ву кра­ще. Так я пря­му­ва­ла до сво­єї мрії — до­сяг­ти вер­шин у гім­на­сти­ці. При­га­дую, ма­мі на­віть ро­би­ли ком­плі­мен­ти що­до мо­єї ста­ту­ри, струн­ко­сті й гну­чко­сті…

Ж.: Які пе­ре­мо­ги для вас ва­жли­ві­ші? В.М.: Зна­є­те, ме­да­лі ме­да­ля­ми… Але я зав­жди мрі­я­ла, щоб моє ім’я ста­ло ві­до­мим у ху­до­жній гім­на­сти­ці. Це моя мета. Я до­кла­даю ма­кси­мум зу­силь для то­го, аби увійти в істо­рію най­пре­кра­сні­шо­го спор­ту на зем­лі.

Ж.: При­га­дай­те свою пер­шу пе­ре­мо­гу: стан, емо­ції, вра­же­н­ня…

В.М.: Пам’ятаю пер­ший юні­ор­ський чем­піо­нат Єв­ро­пи: ко­ли ме­ні на­дя­гли ме­даль, я ще ти­ждень бу­ла під вра­же­н­ням і не мо­гла по­ві­ри­ти у те, що це справ­ді ста­ло­ся. Ме­ні не хо­ті­ло­ся її зні­ма­ти, на­віть спа­ти ду­ма­ла вкла­да­ти­ся з нею (смі­є­ться).

Це не­ймо­вір­на ра­дість — вті­ли­ти по­став­ле­ну ме­ту. Важ­ко ска­за­ти, скіль­ки сил і пра­ці по­трі­бно для то­го, аби ви­бо­рю­ва­ти ме­да­лі. Осо­бли­во — зма­га­ю­чись із най­кра­щи­ми.

ОТРИМАТИ СОЛІДНУ КОЛЕКЦІЮ МЕДАЛЕЙ

У КОМАНДНИХ ТА ІНДИВІДУАЛЬНИХ

ВИСТУПАХ ЇЙ НЕДОСТАТНЬО, ЩОБ ЗДІЙСНИТИ

МРІЮ...

«НІЩО Й НІ­КО­ЛИ НЕ ПОВТОРЮЄТЬСЯ...»

Ж.: Що вам да­є­ться скла­дні­ше: тре­ну­ва­н­ня чи зма­га­н­ня?

В.М.: Сам про­цес тре­ну­ва­н­ня скла­дний і ви­сна­жли­вий: у за­лі шість днів на ти­ждень, з ран­ку до ве­чо­ра. Але ми зви­кли до цьо­го і спри­йма­є­мо вже як ціл­ком нор­маль­ний ро­бо­чий гра­фік.

На зма­га­н­нях усе іна­кше, та й від­чу­т­тя зав­жди різні, — ніщо й ні­ко­ли не повторюється. Го­лов­не — на­стрій і впев­не­ність у то­му, що до­бре від­пра­цю­єш усі еле­мен­ти на ки­ли­мі.

Ж.: Чи бу­ли та­кі мо­мен­ти, ко­ли про­сто опу­ска­ли­ся ру­ки?

В.М.: Зви­чай­но! Ко­ли ти на ме­жі зри­ву і мо­раль­но­го, і фі­зи­чно­го. Я на­зи­ваю це справ­жньою вто­мою: по­чи­на­єш се­бе жа­лі­ти і хо­чеш під­трим­ки від тих, хто те­бе ото­чує. То­бі мо­жуть да­ти день на від­по­чи­нок, наші тре­не­ри Іри­на Іва­нів­на Де­рю­гі­на й Іри­ша Бло­хі­на зна­хо­дять пра­виль­ні сло­ва для під­трим­ки. А зав­тра — но­вий старт і но­ві ви­про­бу­ва­н­ня, і ти го­то­ва ско­ря­ти но­ві ви­со­ти.

Ж.: Ви нер­ву­є­те пе­ред по­ча­тком зма­гань?

В.М.: Нер­вую, і ду­же. На те­бе ди­ви­ться ве­ли­че­зна аре­на, ти­ся­чі лю­дей убо­лі­ва­ють за те­бе — як тут не нер­ву­ва­ти?! Моя під­трим­ка, як я і ка­за­ла, — це тре­не­ри. Іри­ша Бло­хі­на — май­же наш ко­ман­дний пси­хо­лог, у неї ви­хо­дить так на­ла­шту­ва­ти, що ти ла­ден го­ри звер­ну­ти! Ми зга­ду­є­мо про всю під­го­тов­ку, скіль­ки сил і по­ту ли­ши­ло­ся на тре­ну­ва­н­нях у за­лі, — те­пер усю цю ве­ли­че­зну пра­цю по­трі­бно гі­дно про­де­мон­стру­ва­ти пу­блі­ці й су­д­дям, аби чер­го­вий раз пра­пор Укра­ї­ни здійняв­ся над аре­ною, і всі по­чу­ли гімн на­шої дер­жа­ви.

Ж.: По­вер­та­ю­чи­ся до­до­му з тре­ну­вань, за­бу­ва­є­те про спорт — чи це вже ваш спо­сіб жи­т­тя? Як ви вза­га­лі від­по­чи­ва­є­те?

В.М.: Я на­ма­га­ю­ся від­во­лі­кти­ся... Але, че­сно, усі мої думки з гім­на­сти­кою. Адже це спра­ва всьо­го мо­го жи­т­тя!

«МЕ­НІ ПО-ДОБРОМУ ЗАЗДРЯТЬ»

Ж.: Ху­до­жня гім­на­сти­ка — один з най­більш ви­до­ви­щних і есте­ти­чних ви­дів спор­ту. Хто ство­рює обра­зи для ва­ших ви­сту­пів?

В.М.: Так, наші ко­стю­ми не да­ють спо­кою су­пер­ни­цям з усьо­го сві­ту (смі­є­ться). Це — за­слу­га на­ших тре­не­рів і ди­зай­не­рів. Ку­паль­ни­ка­ми опі­ку­є­ться Іри­на Іва­нів­на Де­рю­гі­на — во­на має осо­бли­ве ба­че­н­ня й чу­до­вий смак. Ми, зві­сно, і свої «п’ять ко­пі­йок» встав­ля­є­мо. Ма­кі­яж і за­чі­ска у на­шо­му ви­ді — стан­дарт, але фар­бу­є­мо­ся ми пе­ред зма­га­н­ня­ми са­мі й зав­жди ра­ді­є­мо, ко­ли ка­жуть, що ми в трен­ді й ма­є­мо ши­кар­ний ви­гляд.

Як на ме­не, най­більш вда­лі у нас бу­ли обра­зи на Куб­ку Де­рю­гі­ної, що про­хо­див ці­єї ве­сни у Ки­є­ві. Ми хо­ті­ли вра­зи­ти на­ших рі­дних, при­хиль­ни­ків і вла­шту­ва­ти справ­жнє свя­то ху­до­жньої гім­на­сти­ки.

Ж.: Аби ма­ти та­ку фі­гу­ру, на­пев­не ж, му­си­те до­три­му­ва­ти­ся су­во­рої ді­є­ти. Чи мо­же­те спо­ку­си­ти­ся на щось за­бо­ро­не­не: ті­сте­чко, кар­то­плю фрі чи за­пе­че­ну кур­ку?

В.М.: Ме­ні по-доброму заздрять ба­га­то гім­на­сток, оскіль­ки ні­ко­ли не му­шу нав­ми­сне три­ма­ти ва­гу — я зав­жди в іде­аль­ній фор­мі. Мо­жу до­зво­ли­ти со­бі будь-яку їжу: шо­ко­лад­ки, не­ба­га­то ви­пі­чки і все та­ке ка­ло­рій­не, але це аж ні­як не по­зна­ча­є­ться на фі­гу­рі. Це моя при­ро­дна фі­зіо­ло­гі­чна осо­бли­вість — ду­же ко­ри­сна для ху­до­жньої гім­на­сти­ки (смі­є­ться).

Ж.: По­ді­лі­ться се­кре­та­ми фі­тне­су з на­ши­ми чи­та­ча­ми. В.М.: Я б ви­ді­ли­ла три ба­зо­ві скла­до­ві. Ді­є­та: го­лов­не — не пе­ре­їда­ти і не їсти на ніч. Впра­ви: від­ві­дуй­те спорт­зал чи за­ймай­те­ся спор­том три­чі на ти­ждень, че­рез день. На­стрій: най­по­ту­жні­ший мо­ти­ва­тор, який за­ле­жить від ва­шо­го ото­че­н­ня. По­зи­тив­ні лю­ди — по­зи­тив­ний на­стрій.

Ж.: Ці­ка­во, яким є ваш зви­чний ви­хі­дний день?

В.М.: Гім­на­сти­ка для ме­не — це й ро­бо­та, і хо­бі. Я при­свя­ти­ла їй усе жи­т­тя: ще в оди­над­цять по­їха­ла з рі­дно­го Лу­ган­ська до Ки­є­ва (пі­сля пер­шо­го ж пе­ре­гля­ду у сто­ли­ці Ві­кто­рія за­ли­ши­ла­ся в «Шко­лі Де­рю­гі­них» — ред.), жи­ла да­ле­ко від ба­тьків і по­ча­ла бу­ду­ва­ти свою кар’єру са­ма. Це ме­ні да­ло­ся не­лег­ко, спо­ча­тку ша­ле­но су­му­ва­ла за ба­тька­ми, але по­сту­по­во зви­кла. Ни­ні я цим жи­ву й ди­хаю. Ви­тра­ча­ти си­ли ще на щось ме­ні не хо­че­ться.

Ж.: Ви по­чу­ва­є­те­ся ща­сли­вою? В.М.: Че­сно, я ща­сли­ва, на­віть ко­ли не­ви­мов­но втом­ле­на. Ме­ні ду­же по­та­ла­ни­ло в жит­ті, адже я за­йма­ю­ся улю­бле­ною спра­вою.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.