ВІЧНІ ЦІННОСТІ

Кіль­ка сто­рі­нок з істо­рії кни­ги

Zhinka - - Тема Номера - Оль­га Го­ло­ве­цька

Усто­літ­ті ХХІ важ­ко зди­ву­ва­ти книж­кою, ба біль­ше — еле­ктрон­ним бу­ком, що лег­ко вмі­ща­є­ться у ки­ше­ню. Але не­під­ку­пний за­хват ви­кли­че ра­ри­тет із гли­ни, ли­стя або ко­ри де­ре­ва, шкі­ри, бам­бу­ку, па­пі­ру­су чи шов­ку — усе це ко­лись слу­жи­ло ма­те­рі­а­ла­ми для ви­го­тов­ле­н­ня кни­жок. Ре­во­лю­цію у кни­го­дру­ку­ван­ні спри­чи­ни­ла по­ява па­пе­ру, а пер­ша книж­ка з-під дру­кар­сько­го вер­ста­та озна­ме­ну­ва­ла но­ву епо­ху.

ВІД МАЙСТЕРЕНЬ ДО ВИ­ДАВ­НИЦТВ

Ті­сні при­мі­ще­н­ня та кіль­ка уні­вер­саль­них дру­ка­рів, які за­йма­ли­ся і ви­го­тов­ле­н­ням шри­фту, і скла­да­н­ням, і прав­ка­ми, і дру­ку­ва­н­ням. Пер­ші у сві­ті дру­кар­ні бу­ли схо­жі біль­ше на дрі­бні май­стер­ні, ніж на су­ча­сні ви­дав­ни­цтва. У них ді­я­ла своя «ака­де­мія на­ук»: кіль­ка уче­них са­мі пи­са­ли або пе­ре­кла­да­ли та одра­зу ж бра­ли актив­ну участь у ви­го­тов­лен­ні своїх ді­тищ.

Ви­на­хід Йо­ган­на Ґу­тен­бер­ґа (у се­ре­ди­ні 1440-их від­крив спо­сіб дру­кар­ства ру­хли­ви­ми лі­те­ра­ми) та пе­ре­хід від па­пі­ру­су і пер­га­мен­ту до па­пе­ру у XV ст. спри­я­ли по­пу­ляр­но­сті книж­ко­вої спра­ви у Єв­ро­пі, а роз­ви­ток ре­ме­сел — зо­ло­тар­ство з ти­сне­н­ням, ли­т­тя гар­мат і дзво­нів з на­пи­са­ми, кар­бу­ва­н­ня мо­нет і пе­ча­ток за до­по­мо­гою пу­ан­со­нів, які актив­но ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли дру­ка­рі, — в Укра­ї­ні.

На те­ри­то­рії Укра­ї­ни бур­хли­во­го роз­ви­тку книж­ко­ва спра­ва на­бу­ває у XVII—XVIIІ ст. То­ді у ба­га­тьох мі­стах ви­ни­ка­ють ста­ціо­нар­ні, пе­ре­сув­ні, брат­ські, цер­ков­ні, при­ва­тні та гро­мад­ські дру­кар­ні. Най­біль­ші ді­я­ли при Ки­є­во-Пе­чер­ській лав­рі та Успен­сько­му став­ро­пі­гій­но­му брат­стві у Льво­ві. Най­ва­жли­ві­шою дру­кар­ською про­ду­кці­єю бу­ла ре­лі­гій­на лі­те­ра­ту­ра, та­кож ви­да­ва­ли­ся на­у­ко­ві тра­кта­ти, до­від­ни­ки, ка­лен­да­рі й під­ру­чни­ки. Книжки цьо­го ча­су за­по­ча­тку­ва­ли но­вий етап в істо­рії укра­їн­ської куль­ту­ри, ві­ді­гра­ли ва­жли­ву роль в осві­ті та ста­ли збро­єю у бо­роть­бі за не­за­ле­жність Укра­ї­ни.

БАТЬКО УКРА­ЇН­СЬКОЇ КНИЖКИ — РОЗВІНЧАННЯ МІФУ

Укра­їн­ське дру­кар­ство за­ро­ди­ло­ся ще за­дов­го до тих ча­сів, як на на­шу зем­лю сту­пи­ла но­га Іва­на Фе­до­ро­ва, — са­ме йо­го де­ся­ти­лі­т­тя­ми на­зи­ва­ли пер­шо­дру­ка­рем. Про­фе­сор Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка Ми­ко­ла Ти­мо­шик у «Істо­рії ви­дав­ни­чої спра­ви» роз­він­чує цей міф. У се­ре­ди­ні ХV ст., за до­слі­дже­н­ня­ми на­у­ков­ця, у Льво­ві, що вва­жав­ся те­ри­то­рі­єю Ко­ро­лів­ства Поль­сько­го, ді­я­ла пер­ша на те­ре­нах су­ча­сної Укра­ї­ни дру­кар­ня. Її вла­сни­ком був за­мо­жний львів­ський мі­ща­нин Сте­пан Дро­пан. Сво­го ча­су він отри­мав дру­кар­ню у спа­док від сво­го те­стя Яна Зом­мер­штай­на, а в 1460 ро­ці по­да­ру­вав її Львів­сько­му Свя­то-Ону­фрі­їв­сько­му мо­на­сти­ре­ві. Кни­жок, ви­да­них ці­єю дру­кар­нею, не збе­ре­гло­ся, але в істо­рію на­шої куль­ту­ри Сте­пан Дро­пан уві­йшов як пер­ший укра­їн­ський дру­кар.

Щоб «дру­кар­ство за­не­дба­не обно­ви­ти» та іти «сто­па­ми Бо­го­обра­но­го му­жа» (сло­ва з пі­сля­мо­ви до «Апо­сто­ла» 1574 ро­ку та ури­вок з на­пи­су на на­дмо­гиль­ній пли­ті Іва­на Фе­до­ро­ва), че­рез 112 ро­ків, са­ме до мо­на­сти­ря Свя­то­го Ону­фрія у 1572 р. при­їхав Іван Фе­до­ро­вич (Фе­до­ров) — «за­снов­ник по­стій­но­го укра­їн­сько­го дру­кар­ства» за озна­че­н­ням Ми­ко­ли Ти­мо­ши­ка. Ро­ком пі­зні­ше

за до­по­мо­гою ме­це­на­тів він ство­рив у Льво­ві дру­кар­ню, де в 1574-му уклав і ви­дав пер­ший схі­дно­слов’ян­ський по­сі­бник — «Бу­квар» — і вдру­ге на­дру­ку­вав збір­ник опи­сів із жи­т­тя свя­тих «Апо­стол» (пер­ше ви­да­н­ня по­ба­чи­ло світ у 1564 ро­ці у Мо­скві та ста­ло пер­шою дру­ко­ва­ною книж­кою Іва­на Фе­до­ро­ва).

Фі­нан­со­ві тру­дно­щі зму­си­ли Іва­на Фе­до­ро­ва за­кла­сти дру­кар­ню у Льво­ві і прийня­ти за­про­ше­н­ня Ко­стян­ти­на Острозь­ко­го. За іні­ці­а­ти­ви го­спо­да­ря, у йо­го ма­є­тку 1581 ро­ку Фе­до­ров дру­кує «Острозь­ку Бі­блію» — пер­ше у слов’ян­сько­му сві­ті пов­не ви­да­н­ня Свя­то­го Пи­сьма цер­ков­но­слов’ян­ською мо­вою. При­мір­ни­ки свя­ти­ні при­дба­ли ко­ро­лів­ські бі­бліо­те­ки Шве­ції та Фран­ції.

НАДРУКУВАТИ Й ОЗДОБИТИ

Не­від’єм­ним для дру­кар­ства, але більш роз­ви­не­ним, бо з’яви­ло­ся зна­чно ра­ні­ше, бу­ло па­лі­тур­ни­цтво. Укра­їн­ські ста­ро­дру­ки ви­рі­зня­ли­ся ін­ди­ві­ду­аль­ним оздо­бле­н­ням. Для ре­лі­гій­ної лі­те­ра­ту­ри, зокре­ма на­пре­столь­них Єван­ге­лій, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли ша­ти із срі­бла чи по­зо­ло­ти. У най­дав­ні­ших зраз­ках на окса­мит, зде­біль­ше чер­во­но­го ко­льо­ру, при­крі­плю­ва­ли ме­та­ле­ві на­рі­жни­ки й се­ре­дни­ки, зго­дом — су­ціль­ні ме­та­ле­ві пла­сти­ни. На опра­вах XVI— XVII ст. ма­люн­ки гра­ві­ру­ва­ли, а від дру­гої по­ло­ви­ни XVII ст. пе­ре­ва­жа­ли ор­на­мен­таль­ні та сю­же­тні ре­льє­фи. Ча­сто одно­ча­сно ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли по­зо­ло­че­н­ня і срі­бле­н­ня — це кра­ще ви­окрем­лю­ва­ло основ­ні еле­мен­ти та на­да­ва­ло біль­шої оша­тно­сті. Най­біль­ше ува­ги при­ді­ля­ли ти­ту­ло­ві, за­став­кам пе­ред текс­том, бу­кви­ці, за­го­лов­ним лі­те­рам і кін­ців­кам.

Про­цес ви­го­тов­ле­н­ня па­пе­ру. Із су­ча­сної гра­вю­ри по де­ре­ву («Кни­га ре­ме­сел»).

Дру­кар­ський вер­стат 1507 р.

Ви­го­тов­ле­н­ня шри­фту.

«Апо­стол» — пер­ша дру­ко­ва­на кни­га Іва­на Фе­до­ро­ва.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.