Ві­чні цін­но­Сті

БЛАГА ПРИРОДИ НА­ШІ ПРЕДКИ ВМІ­ЛО СПОВНА ВИКОРИСТОВУВАЛИ. ТАК, З УРОЖАЇВ ЯГІД ТА ФРУКТІВ КО­ЖЕН РІК ГОТУВАЛИ НЕ ТІЛЬ­КИ ВАРЕННЯ ЧИ ПОВИДЛА, А Й ЕЛІТНІ НА­ПОЇ ВИТРИМАНІ І ЧА­СОМ, І ТРАДИЦІЄЮ.

Zhinka - - Тема Номера -

Кон­тра­бас, мед і ва­ре­ну­ха — тра­ди­цій­ні укра­їн­ські на­пої, яких ми вже не вжи­ва­є­мо

На­пої в укра­їн­ській куль­ту­рі ма­ють не менш ці­ка­ву та дав­ню істо­рію ніж, при­мі­ром, їжа, одяг або свя­та. По­чи­на­ю­чи зі збо­ру вро­жаю, те­хно­ло­гії ви­ро­бни­цтва та ри­ту­а­лів вжи­ва­н­ня — ко­жен не­ктар «про­жи­вав свою до­лю», пе­ре­тво­рю­ю­чись на ку­лі­нар­ний ше­девр.

ВІД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО САМОГОННОГО ПЕРІОДУ

Про мі­цні трун­ки впер­ше зга­ду­ють ще у лі­то­пи­сах: на­ші предки вжи­ва­ли бра­гу, пи­во та збро­дже­ні ме­ди. «Збро­дже­ні або ж сто­я­ні ме­ди, — ка­же фоль­кло­рис­тка, кан­ди­да­тка фі­ло­ло­гі­чних на­ук Ін­сти­ту­ту ми­сте­цтво­знав­ства, фоль­кло­ри­сти­ки та етно­ло­гії іме­ні Ма­кси­ма Риль­сько­го Оле­на Че­ба­нюк, — одні з най­по­пу­ляр­ні­ших дав­ніх на­по­їв. Їх роз­во­ди­ли кле­но­вим, бе­ре­зо­вим, ово­че­ви­ми чи фру­кто­ви­ми со­ка­ми та в ду­бо­вих бо­чках за­ко­пу­ва­ли в зем­лю, де на­пій мав збе­рі­га­ти­ся до со­ро­ка ро­ків.

За цей час він ста­вав про­зо­рим. Пи­ти не­ктар мо­жна бу­ло і че­рез де­сять ро­ків, але він ще не був та­ким до­бір­ним. Та­кож вжи­ва­ли мед, роз­ве­де­ний во­дою: йо­го за­ва­рю­ва­ли та до­да­ва­ли сік і пи­ли че­рез три ро­ки. Та­кий на­пій був менш сма­чним та які­сним. Усі бу­ли не­ви­со­кої мі­цно­сті — 5-10 гра­ду­сів, то­му пи­твом сма­ку­ва­ли без мі­ри. Елітні сор­ти сто­я­них ме­дів мо­гли до­зво­ли­ти со­бі кня­зі або ж лю­ди із ве­ли­ки­ми ста­тка­ми».

Ста­ро­світ­ську ал­ко­голь­ну тра­ди­цію на­у­ков­ці най­ча­сті­ше по­ді­ля­ють на три пе­рі­о­ди: ви­то­ки — Ки­їв­ська Русь – Се­ре­дньо­віч­чя. Князь Во­ло­ди­мир Ве­ли­кий, по­ясню­ю­чи, чо­му му­суль­ман­ство (яке на­кла­да­ло та­бу на ви­но) на Русі не мо­же бу­ти дер­жав­ною ре­лі­гі­єю, ка­зав: «Для Русі пи­т­тя — ве­се­лість, не мо­же без то­го бу­ти».

Зви­чні слов’ян­ські ал­ко­голь­ні впо­до­ба­н­ня роз­ши­рю­ю­ться у дру­гий пе­рі­од — Ко­зач­чи­ни. У цей час на сма­ки наших пред­ків впли­ва­ють єв­ро­пей­ські тра­ди­ції, які при­йшли на на­ші зем­лі че­рез Поль­щу і збе­ре­гли­ся аж до се­ре­ди­ни ХХ сто­лі­т­тя.

За­вер­шаль­ний етап по­чи­нає від­лік з 1552-го ро­ку, ко­ли упер­ше на укра­їн­ських зем­лях зга­ду­ють «ви­но тво­ре­не», око­ви­ту, тоб­то го­ріл­ку, а та­кож з’яв­ля­ю­ться не­ве­ли­кі спир­то­ві за­во­ди — сум­но­зві­сні гу­раль­ні.

«Кі­нець ста­ро­світ­ським зви­ча­ям на­став із по­ши­ре­н­ням у дру­гій по­ло­ви­ні ХІХ сто­лі­т­тя про­ми­сло­во­го цукро­во­го ви­ро­бни­цтва та ма­со­вим за­хо­пле­н­ням іно­зем­ни­ми ро­ма­ми, лі­ке­ра­ми, пун­ша­ми, які ча­сто ви­го­тов­ля­ли де-не­будь у Оде­сі, на Ар­на­ут­ській, — за­зна­чає Оле­на Че­ба­нюк. — Про за­не­пад пра­ді­дів­ських за­стіль у 1843 ро­ці із жа­лем пи­сав ки­їв­ський по­ет Єв­ста­фій Ру­ди­ків­ський:

Де ді­лась на­ша ва­ре­ну­ха, Ви­шнів­ка, мед наш ва­ре­нець?

Ох, ох! Укра­ї­на-ста­ру­ха!

При­йшов враз з цукром

твій кі­нець!»

ЩО СТАРІШИЙ КОН­ТРА­БАС, ТО КРАЩИЙ

На­ро­дже­н­ня ди­ти­ни, пе­ре­мо­га над во­ро­гом і по­ми­наль­на тра­пе­за — три основ­ні по­дії, з на­го­ди яких вжи­ва­ли мі­цні на­пої на­ші пра­щу­ри ще за язи­чни­цтва. З прийня­т­тям хри­сти­ян­ства тра­ди­ція сут­тє­во не змі­ни­ла­ся: ча­ри на­пов­ню­ва­ли на від­зна­че­н­ня свят і ва­жли­вих по­дій: ве­сі­л­ля, при­йо­му по­слів, обра­н­ня кня­зя на пре­стол, на­ро­дже­н­ня спад­ко­єм­ця, пе­ре­мо­ги вій­ська, похо­ро­ну то­що.

Пе­ре­ва­жно вжи­ва­ли на­пої вла­сно­го ви­ро­бни­цтва — до­ма­шні, які не бу­ли над­то мі­цни­ми, тож чо­ло­ві­кам за сто­лом ра­до скла­да­ли ком­па­нію і жін­ки. Наш екс­перт роз­по­від­ає: «Най­біль­ше лю­би­ли ва­ре­ну­ху, її ре­це­птів бу­ло чи­ма­ло, ба­зо­вий зна­ли усі, але, зві­сно, ко­жна го­спо­ди­ня до­да­ва­ла свої се­кре­тні ін­гре­ді­єн­ти. По­пу­ляр­ні­стю ко­ри­сту­ва­ли­ся та­кож за­пі­кан­ки, на­лив­ки, спо­ти­ка­чі із прив’яле­них слив, які обов’яз­ко­во ма­ли бу­ти з кі­сто­чка­ми. У се­ре­ди­ні ХVІ сто­лі­т­тя з по­явою спир­ту по­пу­ляр­ни­ми ста­ють го­ріл­ча­ні на­сто­ян­ки: по­ли­но­ва, зу­брів­ка, га­ну­сів­ка (на ані­сі), кар­да­мо­нів­ка, кал­га­нів­ка, ша­фра­нів­ка, пер­чи­ків­ка,

го­рі­хо­ва, на мо­ло­дих со­сно­вих ши­шках, че­бре­ці, м’яті, зві­ро­бої. Ци­три­нів­ка го­ту­ва­ла­ся на ли­мон­них шкір­ках, а ме­ду­ха — на ме­ду. Із на­сто­я­них на го­ріл­ці бру­ньок смо­ро­ди­ни готували кон­тра­бас. Йо­го ви­сто­ю­ва­ли шість ти­жнів на сон­ці, про­ці­джу­ва­ли, за­кор­ко­ву­ва­ли у пля­шки з тем­но­го скла й збе­рі­га­ли у су­хо­му прохо­ло­дно­му мі­сці. Вва­жа­ли: що старіший кон­тра­бас, то кращий. У ХІХ сто­літ­ті з по­явою де­ше­во­го цукру, ал­ко­голь­ний асор­ти­мент по­пов­ню­ють на­лив­ки із ви­шень, слив, груш, яблук, те­ре­ну, го­ро­би­ни». Рі­зно­ма­ні­тні ре­це­пти цих дав­ніх тра­ди­цій­них на­по­їв нині мо­жна зна­йти в укра­їн­ській ку­лі­нар­ній лі­те­ра­ту­рі.

АQUA VITA — ВОДА ЖИ­Т­ТЯ

Спир­то­ві чи го­ріл­ча­ні на­сто­ян­ки лі­кар­ських трав вжи­ва­ли при не­ду­гах сер­ця, шлун­ка, гор­ла, нер­во­вої си­сте­ми. Че­рез це го­ріл­ку на­зи­ва­ли ла­ти­ною «aqua vita» — вода жи­т­тя, на укра­їн­ський лад — око­ви­та — та, що очі опо­ви­ває… Ін­тер­пре­та­цій та ва­рі­ан­тів за усю істо­рію на­зби­ра­лось чи­ма­ло. Оле­на Че­ба­нюк да­лі — про рі­зні на­зви одно­го на­пою:

АДАМОВІ СЛЬОЗИ — чи­ста та про­зора го­ріл­ка;

ДЕРЕНІВКА — бо «щось у гор­лі де­рен­чить, тре­ба гор­ло про­мо­чить»;

ДРИНДУЛИХА — го­ріл­ка, що розв’язує язи­ка;

ЗЕЛЕНИЙ ЗМІЙ — на­зва пі­шла від самогонного апа­ра­та;

САБАШІВКА — вжи­ва­ють по за­кін­чен­ні справ;

СВИНЯЧЕ ПІЙЛО — ал­ко­голь, пі­сля яко­го лю­ди­на втра­чає ро­зум;

СИВУХА — по­га­но очи­ще­на го­ріл­ка;

СТАРКА — ви­три­ма­на де­кіль­ка ро­ків мі­цна го­ріл­ка жов­ту­ва­то­го ко­льо­ру;

ХАНЖА — го­ріл­ка, що швид­ко ве­де до сп’яні­н­ня;

ЧИКИЛДИХА — му­тна го­ріл­ка най­ниж­чої яко­сті;

ПІННА — хлі­бна го­ріл­ка; ТЮТЮНКОВА — на­сто­я­на на тю­тю­ні, швид­ко за­па­мо­ро­чу­ва­ла го­ло­ву;

РАЙСЬКА — на­сто­я­на на пря­но­щах.

З по­ши­ре­н­ням го­ріл­ки і її по­мір­ною до­сту­пні­стю в укра­їн­ських се­лах і мі­стах стрім­ко зро­сла кіль­кість за­кла­дів, де про­да­ва­ли спир­тні на­пої. Пі­сля важ­кої праці чо­ло­ві­ки ча­сом пря­му­ва­ли не до­до­му, а до кор­чми чи шин­ку, а де­хто і з са­мо­го ран­ку звід­ти не ви­хо­див… Тож тра­ди­цій­на укра­їн­ська куль­ту­ра вжи­ва­н­ня мі­цних на­по­їв по­сту­по­во втра­ча­ла­ся.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.