ІСто­рії З жи­т­тя

ВО­НИ КОХАЛИ ОДНЕ ОДНО­ГО, ТА ЖИ­Т­ТЯ РОЗЛУЧИЛО ЇХ. І ОСЬ ВО­НИ ЗНО­ВУ РА­ЗОМ — ЧЕ­РЕЗ ДЕСЯТКИ РО­КІВ…

Zhinka - - Тема Номера -

Ко­ха­н­ня, роз­ді­ле­не ро­ка­ми... Але не втра­че­не!

З ву­чить над­то кни­жно, не­мов сю­жет лю­бов­но­го ро­ма­ну? Але ці сю­же­ти ство­рив до­сить не­сен­ти­мен­таль­ний пи­сьмен­ник. Тоб­то жи­т­тя.

МОКРИНА ТА ЛУЇДЖІ: ДВА ПАМ’ЯТНИКИ

Їхня зу­стріч від­бу­ла­ся у до­во­лі не­ро­ман­ти­чно­му мі­сці — та­бо­рі ав­стрій­сько­го мі­ста Сент-Пьоль­тен. Оби­два пра­цю­ва­ли на фа­бри­ці Глан­штоф. Іта­лій­ський вій­сько­во­по­ло­не­ний пе­ре­йняв­ся щи­рим спів­чу­т­тям до мо­ло­дої укра­їн­ки, яку бу­ло ви­гна­но на ро­бо­ти ва­гі­тною. Те­пер во­на ма­ла рі­чне не­мов­ля.

Луїджі Пе­дут­то як міг ста­рав­ся по­лі­пши­ти жи­т­тя Мо­кри­ни Юр­зук та її На­дій­ки. Він при­но­сив їм хліб, ма­сло та мар­ме­лад, а во­на ді­ли­ла­ся з ним кар­то­плею. Якось він сво­ї­ми ру­ка­ми по­шив для неї паль­то із су­кон­ної ков­дри. А ко­ли в 1945 ро­ці на мі­сте­чко ста­ли па­да­ти бом­би, за­про­по­ну­вав уте­кти ра­зом. Не­без­пе­чна при­го­да, під час якої до­во­ди­ло­ся пе­ре­хо­ву­ва­ти­ся у по­лях, про­сто не­ба, за­вер­ши­ла­ся бла­го­по­лу­чно. При­йшов час звіль­не­н­ня та­бо­рів — вій­на за­кін­чу­ва­ла­ся. Але для па­ри ця ра­дість пе­ре­тво­ри­ла­ся на не­ща­стя: їх роз­ді­лив кор­дон, а зго­дом і «за­лі­зна за­ві­са».

Оби­два з ча­сом ство­ри­ли сім’ї: у неї на­ро­ди­ло­ся ще дві донь­ки, у ньо­го з’явив­ся син. Жи­т­тя на­ла­го­джу­ва­ло­ся, спо­га­ди ні­би тьмя­ні­ли… Але Луїджі збе­рі­гав па­смо во­лос­ся Мо­кри­ни (яку він звав Ма­рі­єю), їхнє єди­не спіль­не фо­то та за­ли­ше­ну нею адре­су. А у 2004 ро­ці іта­лі­єць, ді­знав­шись про пе­ре­да­чу «Жди ме­ня», на­ді­слав за­пит на по­шук.

На той час адре­са жін­ки вже бу­ла не чин­ною: Мокрина пе­ре­їха­ла з Хмель­нич­чи­ни до Кри­во­ріж­жя. Але її вда­ло­ся роз­шу­ка­ти — і зу­стріч закоханих зво­ру­ши­ла ти­ся­чі гля­да­чів. «Яка ти кра­си­ва, Ма­ріє! — по­вто­рю­вав Луїджі. — Та­кі ж ямо­чки!»

Сень­йор Пе­дут­то зро­бив офі­цій­ну про­по­зи­цію, але па­ні Юр­зук від­мо­ви­ла. Їй бу­ло вже 84, і во­на по­чу­ва­ла­ся не над­то до­бре, аби по­ча­ти жи­т­тя з ну­ля. Але те­пер во­ни ста­ли ба­чи­тись: во­на змо­гла від­ві­да­ти йо­го у Ка­стель-сан-Ло­рен­цо, він го­стю­вав у її се­лі.

7 трав­ня 2013 ро­ку в ки­їв­сько­му Ма­рі­їн­сько­му пар­ку від­кри­ли пам’ятник цій ди­во­ви­жній па­рі. Луїджі зміг при­бу­ти на від­кри­т­тя, а ось йо­го ко­ха­на у той час не­зду­жа­ла. Він пла­ну­вав зно­ву на­ві­да­ти її, уже мав кви­тки… Але че­рез три мі­ся­ці по­мер від сер­це­во­го на­па­ду. За­сму­че­на Мокрина мо­ви­ла: «Чо­ло­ві­ки йдуть пер­ши­ми»… Її не ста­ло че­рез два ро­ки.

А ще за два ро­ки, у 2017-му, по­ло­ви­на на­се­ле­н­ня Ка­стель-сан-Ло­рен­цо ви­си­па­ла на ву­ли­ці: тут бу­ло від­кри­то та­кий то­чно пам’ятник, як і в Укра­ї­ні. Оби­дві кра­ї­ни пам’ята­ють сво­їх Ро­мео та Джу­льєт­ту, і бі­ля їхніх мов­ча­зних фі­гур про­дов­жу­ють да­ва­ти обі­тни­ці за­ко­ха­ні.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.