Оче­ви­дне­не­ймо­вір­не

Не­ви­мов­не ба­гат­ство, да­ро­ва­не нам з пер­шим сло­вом

Zhinka - - Тема Номера -

Ми всо­ту­є­мо пер­ші сло­ва від ба­тьків та ото­че­н­ня так само при­ро­дно як усе те, чим нас го­ду­ють та на­пу­ва­ють. Але зго­дом нам від­кри­ва­є­ться, яка це не­про­ста спра­ва — ви­слов­лю­ва­ти­ся так, щоб те­бе по­чу­ли й зро­зумі­ли. Ви­яв­ля­є­ться, одні й ті са­мі сло­ва можуть ма­ти до­во­лі не­схо­жі зна­че­н­ня. А про ча­сом мар­ні на­ма­га­н­ня по­ро­зу­мі­ти­ся з но­сі­я­ми ін­ших мов — го­ді вже і ка­за­ти!

Аби до­сяг­ти бу­кваль­но­го по­ро­зу­мі­н­ня, лю­ди вда­ю­ться або до ре­тель­но­го ви­вче­н­ня іно­зем­них мов, або до ство­ре­н­ня си­стем, що мо­гли би бу­ти спіль­ни­ми для рі­зних на­ро­дів. І ось із яки­ми ці­ка­ви­ми ви­кли­ка­ми сти­ка­ю­ться.

ШАНУЙМО РІЗНОМАНІТТЯ

Скіль­ки ж усьо­го мов у люд­сько­му сві­ті? На­віть ці­єї ци­фри вче­ні вам не ска­жуть то­чно. Бо за­ба­га­то су­пе­ре­чно­стей, на­при­клад, ви­ни­кає, ко­ли на­ма­га­є­шся чі­тко ви­зна­чи­ти: чи це окре­ма мо­ва, чи ді­а­лект ін­шої? Остан­нє ви­да­н­ня ав­то­ри­те­тно­го до­від­ни­ка «Ethnologue: Languages of the World» на­зи­ває 7457 мов сві­ту.

Най­більш по­ши­ре­на се­ред них — ки­тай­ська: кіль­кість мов­ців пе­ре­ви­щує 1,2 мі­льяр­да осіб.

При цьо­му во­на має ві­сім ді­а­ле­ктів, які на­стіль­ки сут­тє­во рі­зня­ться, що ме­шка­нець Пе­кі­на мо­же про­сто не зро­зу­мі­ти жи­те­ля пів­ні­чно­го ра­йо­ну кра­ї­ни.

Се­ред ше­сти офі­цій­них мов ООН при­су­тня та­кож, зви­чай­но, ан­глій­ська. Дер­жав­на у 67 кра­ї­нах, во­на є пер­шою для 354 міль­йо­нів лю­дей, але для при­бли­зно та­кої ж кіль­ко­сті — дру­гою. Ан­глій­ська та­кож має один із най­шир­ших слов­ни­ко­вих за­па­сів: Оксфорд­ський слов­ник на­ра­хо­вує близь­ко 600 ти­сяч слів. Нею «про­мов­ляє» аб­со­лю­тна біль­шість ви­дань (90%) і сай­тів (80%). У п’ятір­ці най­більш роз­по­всю­дже­них та­кож іспан­ська, араб­ська та хін­ді.

Скіль­ки ж мов мо­же вмі­сти­ти люд­ська го­ло­ва? Ну от, на­при­клад, один із най­ві­до­мі­ших по­лі­гло­тів в істо­рії, кар­ди­нал Джу­зеп­пе Мец­цо­фан­ті, во­ло­дів 38 мо­ва­ми та 50 ді­а­ле­кта­ми. При цьо­му він ні­ко­ли не по­ки­дав рі­дну Іта­лію!..

Кар­ди­на­ло­ві яв­но ве­ло­ся не­про­сто, але він сут­тє­во роз­ви­нув не тіль­ки свій слов­ни­ко­вий за­пас, але й мо­зок. Уче­ним-бо ві­до­мо, що рі­зні за сво­єю бу­до­вою мо­ви акти­ву­ють рі­зні ді­лян­ки го­лов­но­го моз­ку. Але ро­зум­ний іта­лі­єць ще не ви­вчав в’єтнам­ської, у якій ко­жен го­ло­сний звук мо­же про­зву­ча­ти у 6 ва­рі­а­ці­ях, що змі­ню­ють зміст! А та­кож та­ба­са­ран­ської з її пів­со­тнею від­мін­ків, ескі­мо­ської з її 60 фор­ма­ми те­пе­рі­шньо­го ча­су…

У ЧЕРВОНІЙ КНИЗІ МОВ

Ні­би рід­кі­сні тва­ри­ни, мо­ви по­стій­но зни­ка­ють. І «Атлас мов сві­ту, що зна­хо­дя­ться під за­гро­зою зни­кне­н­ня» фі­ксує, що їхня кіль­кість швид­ко зро­стає. Близь­ко 200 мов ма­ють мен­ше ніж по 2 ти­ся­чі но­сі­їв. Мо­вою лен­гі­лу во­ло­ді­ють ли­ше 4 ме­шкан­ці Ін­до­не­зії, а мо­ва бі­кья за­ли­ши­ла­ся на па­пе­рі тіль­ки зав­дя­ки лін­гві­сту, ко­трий встиг про­ін­терв’юва­ти 87-рі­чну ка­ме­рун­ку, яка бу­ла остан­ньою, хто нею спіл­ку­вав­ся.

Але про­цес мов­но­го за­бу­т­тя не є не­зво­ро­тним. Най­більш на­ди­ха­ю­ча істо­рія ста­ла­ся з ів­ри­том. Дав­ньо­єв­рей­ська у се­ре­дні ві­ки пе­ре­ста­ла бу­ти роз­мов­ною — ли­ши­ла­ся тіль­ки кни­жною, при­єд­нав­шись до ла­ти­ни та ін­ших «мер­твих» дав­ніх мов. Але за ви­ни­кне­н­ня дер­жа­ви Ізра­їль бу­ла від­ро­дже­на зав­дя­ки ен­ту­зі­а­стам

на чо­лі з Елі­е­зе­ром Бен-Єгу­дою — і те­пер актив­но зву­чить з по­над 8 міль­йо­нів вуст.

Про­цес зни­кне­н­ня одних мов іде па­ра­лель­но з по­ши­ре­н­ням ін­ших. При цьо­му во­ни ви­до­змі­ню­ю­ться. Ви­ще зга­да­на ан­глій­ська не має уста­ле­но­го єди­но­го стан­дар­ту, але ві­до­ма без­ліч­чю мі­сце­вих ва­рі­ан­тів, крім най­більш по­ши­ре­них бри­тан­сько­го та аме­ри­кан­сько­го. На­при­клад, spanglish — су­міш з іспан­ською, що зву­чить у США ближ­че до Ме­кси­ки.

Те, що но­сії ін­ших мов ко­ри­сту­ю­ться спро­ще­ним ва­рі­ан­том ан­глій­ської, при­зве­ло до по­яви ці­лої окре­мої вер­сії, що отри­ма­ла на­зву «гло­біш». Цей ва­рі­ант, роз­ро­бле­ний Жа­ном-По­лем Нер’єре, має всьо­го 1500 слів — та все ж успі­шно слу­жить ін­стру­мен­том для по­ро­зу­мі­н­ня у між­на­ро­дно­му бі­зне­сі.

ПО­ШУК РОДИЧІВ

Звід­ки пі­шли рі­зні мо­ви, за яки­ми прин­ци­па­ми їх від­но­сять до близь­ких? Не бу­де­мо вда­ва­ти­ся у скла­дні істо­ри­чні до­слі­дже­н­ня. За­зна­чи­мо тіль­ки, що у лін­гві­сти­ці сфор­му­ва­ли­ся ти­по­ло­гі­чна кла­си­фі­ка­ція — за схо­жі­стю, а та­кож ге­не­а­ло­гі­чна — за по­хо­дже­н­ням. І з оцим по­хо­дже­н­ням ча­сто-гу­сто ви­ни­ка­ють ве­ли­кі су­пе­ре­чки…

У 1786 ро­ці фі­ло­лог Ві­льям Джонс від­крив спо­рі­дне­ність між сан­скри­том та єв­ро­пей­ськи­ми мо­ва­ми. Від­то­ді на­ро­ди­ла­ся те­о­рія про пер­ві­сну мову, від якої во­ни всі пі­шли — а та­кож по­ча­ли­ся по­шу­ки мі­сця, де ме­шка­ли «ін­до­єв­ро­пей­ські пле­ме­на», спіль­ної пра­ба­тьків­щи­ни су­ча­сних на­ро­дів від ін­дій­ців до слов’ян. І вер­сій що­до ці­єї ло­ка­лі­за­ції — біль­ше 20. Тож спра­ва складна.

Але за неї охо­че бе­ру­ться мо­во­знав­ці-ама­то­ри, про­по­ну­ю­чи свої вер­сії по­хо­дже­н­ня мов. На­при­клад, мо­дни­ми ста­ли те­о­рії ав­то­рів по­пу­ляр­них кни­жок, що зна­хо­дять при­кла­ди дав­ньо­ін­дій­ських слів, які не­на­че бу­ли за­по­зи­че­ні в укра­їн­ську про­сто на­пря­му із сан­скри­ту. Дій­сно, мо­жна зна­йти не­ма­ло збі­гів: «смі» — «по­смі­ха­ти­ся», «та­та» — «та­то», «гра­а­ма» — «гро­ма­да»… Тож, чи не є ко­за­ки пря­ми­ми на­щад­ка­ми бра­ми­нів?! Але ж тре­ба пам’ята­ти, що са­ма по со­бі по­ді­бність не є в лін­гві­сти­ці ви­чер­пним до­ка­зом то­го, що одне пі­шло з ін­шо­го. По-пер­ше, спо­рі­дне­ні ко­ре­ні тра­пля­ю­ться у рі­зних мо­вах, по-дру­ге, вза­єм­не про­ни­кне­н­ня по­ча­сти від­бу­ва­є­ться че­рез по­се­ре­дни­цтво ін­ших на­ро­дів та го­ві­рок.

Нав­ко­ло пи­та­н­ня «звід­ки єсть пі­шла» укра­їн­ська мо­ва — дис­ку­сії то­ча­ться від­дав­на. По­пу­ляр­на за ча­сів СРСР те­о­рія ро­сій­сько­го фі­ло­ло­га Оле­ксія Ша­хма­то­ва твер­ди­ла, що три «брат­ські» схі­дно­слов’ян­ські мо­ви роз­ви­ну­ли­ся з одні­єї — дав­ньо­ру­ської. Але то­му га­ря­че за­пе­ре­чу­ва­ли та­кі вче­ні, як Іван Огі­єн­ко, при­хиль­ни­ки те­о­рії са­мо­стій­ни­цько­го роз­ви­тку. Во­ни на­по­ля­га­ли, що слов’яни в до­бу Київської Русі одно­ма­ні­тної жи­вої мо­ви не ма­ли.

Як же ви­зна­чи­ти час, ко­ли на­ша мо­ва ви­ни­кла й офор­ми­лась оста­то­чно? Та й чи мо­жна це зро­би­ти то­чно? За ви­сло­вом на­шо­го ві­до­мо­го мо­во­знав­ця Оле­ксан­дра По­те­бні, ви­ни­кне­н­ня ко­жної мо­ви то «не на­ро­дже­н­ня ди­ти­ни і не па­ді­н­ня яблу­ка, про яке при спо­сте­ре­жен­ні мо­жна ска­за­ти, що во­но ста­ло­ся о та­кій-то го­ди­ні». Що мо­жна ска­за­ти то­чно — так це те, що но­ва лі­те­ра­тур­на укра­їн­ська мо­ва зав­дя­чує сво­є­му по­ши­рен­ню Іва­но­ві Ко­тля­рев­сько­му із йо­го сла­ве­тною «Ене­ї­дою».

Та зре­штою, цін­ність мо­ви ви­зна­ча­ють не чи­їсь дав­ні предки, а ми са­мі. Ко­жно­го дня — спіл­ку­ю­чись нею, спів­а­ю­чи нею, чи­та­ю­чи та пи­шу­чи нею, ви­прав­ля­ю­чи свої по­мил­ки та вдо­ско­на­лю­ю­чи

Остан­нє ви­да­н­ня ав­то­ри­те­тно­го до­від­ни­ка «Ethnologue: Languages of the World» на­зи­ває 7457 мов сві­ту».

Ін­шим шля­хом пі­шов поль­ський лі­кар та по­лі­глот ЛЮДОВИК ЛАЗАР ЗАМЕНГОФ. На осно­ві най­по­ши­ре­ні­ших єв­ро­пей­ських мов він ство­рив ін­тер­на­ціо­наль­ну, що здо­бу­ла на­зву «еспе­ран­то» (той, хто спо­ді­ва­є­ться). Во­на ста­ла най­по­ши­ре­ні­шою зі шту­чних мов. І хо­ча ця...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.