«Чия пи­сан­ка силь­ні­ша — та жін­ка пра­ве­дні­ша»

Zhinka - - Вічні Цінності -

Без го­лов­но­го па­схаль­но­го сим­во­лу не об­хо­ди­лись і ву­ли­чні за­ба­ви, де, до ре­чі, роз­ва­жа­ли­ся не тіль­ки діти, а й до­ро­слі. Наш екс­перт, етно­граф ВІ­КТОР ТКА­ЧЕН­КО роз­по­від­ає про по­пу­ляр­ні в дав­ни­ну ігри з пи­сан­ка­ми.

«У жу­ка», «у кид­ка».

Дві кра­шан­ки кла­ли так, щоб між ни­ми не мо­гло про­ко­ти­ти­ся тре­тє яй­це. Гра­вець ки­дав між яй­ця­ми свою кра­шан­ку, на­ма­га­ю­чись роз­би­ти одра­зу два яй­ця.

«У блудь­ка». Один із грав­ців клав кра­шан­ку на зем­лю. Дру­го­му грав­це­ві зав’язу­ва­ли очі, три­чі об­кру­чу­ва­ли йо­го і зму­шу­ва­ли зро­би­ти п’ять кро­ків. По­тім розв’язу­ва­ли очі, і він по­ви­нен був до­тя­гну­ти­ся ру­кою до кра­шан­ки. Якщо тор­кав­ся, за­би­рав яй­це со­бі. Ки­да­н­ня пи­са­нок уго­ру. Хло­пці по чер­зі під­ки­да­ли пи­сан­ки до­го­ри: пе­ре­мож­цем був той, чия пи­сан­ка па­да­ла на зем­лю і не роз­би­ва­ла­ся. Для гри на­ма­га­ли­ся ви­бра­ти окру­глі пи­сан­ки, адже вва­жа­ло­ся, що во­ни мі­цні­ші.

Гра в «кар­бу лю­лю». Діти 4-6 ро­ків гра­ли­ся пи­сан­ка­ми так: че­тве­ро уча­сни­ків сі­да­ли на тра­ву один нав­про­ти одно­го. За пра­ви­ла­ми гри діти нав­хрест ка­ча­ли по зем­лі один до дру­го­го пи­сан­ку. Ви­бу­вав той, чия пи­сан­ка при зі­ткнен­ні з пи­сан­кою про­тив­ни­ка роз­би­ва­ла­ся.

У «мо­ца­ка», би­тки, нав­би­тки гра­ли чи «тов­ка­ли­ся» пи­сан­ка­ми до­ро­слі. Існу­ють свід­че­н­ня, що на Га­ли­чи­ні стар­ші жінки «тов­ка­ли­ся» на Про­во­ди. При цьо­му вва­жа­ло­ся: чия пи­сан­ка силь­ні­ша — та жін­ка пра­ве­дні­ша.

У наш час ігри з кра­шан­ка­ми пра­кти­чно не зу­стрі­ча­ю­ться, ли­ше пі­сля по­вер­не­н­ня з ве­ли­ко­дньої слу­жби, ко­ли ро­ди­на сі­дає за стіл, щоб роз­го­ві­ти­ся, і до­ро­слі, і діти мо­жуть гра­ти нав­би­тки.

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.