ВІЧНІ ЦІННОСТІ

Zhinka - - Тема Номера -

Са­краль­ні сим­во­ли ве­ли­ко­дньої пи­сан­ки

ВІД ЖИТТЄДАЙНОГО ДЖЕРЕЛА ДО САКРАЛЬНОГО ШЕДЕВРУ — ПИ­САН­КИ. НИ­НІ ЦЕ ГОЛОВНИЙ СИМВОЛ ВЕ­ЛИ­КО­ДНЯ, А КІЛЬ­КА СТОЛІТЬ ТО­МУ — ЗНАК ПЕРЕМИР’Я, ОБЕРІГ ПІД ЧАС СТИХІЙНОГО ЛИХА ТА ПАНАЦЕЯ ВІД БУДЬ-ЯКОЇ ХВО­РО­БИ, ПЕРЕЛЯКУ І ВРОКІВ.

Скіль­ки існує світ — стіль­ки існує яй­це. Чи то нав­па­ки?! Са­ме так, з яй­ця, в уяв­лен­ні дав­ніх пер­сів, ін­ді­ан­ців, ві­зан­тій­ців, гре­ків, рим­лян, ін­до-іран­ців та й, зре­штою, слов’ян по­став Усе­світ і все жи­ве у ньо­му. За дав­ньою пра­укра­їн­ською ле­ген­дою, на Зем­лю, де па­ну­вав ха­ос, Бог по­слав пів­ня, який за­ли­шив у пе­че­рі не­зви­чай­не яй­це. Во­но впо­ряд­ку­ва­ло пла­не­ту: по­те­кло сім рі­чок, за­кві­тла ни­ва, на­став зо­ло­тий вік. Але гар­мо­нія па­ну­ва­ла не­дов­го: лю­ди­на по­ру­ши­ла лад, «розв’язав­ши ву­злик» на­силь­ства, хво­роб і не­ща­стя.

Пер­ші ма­те­рі­аль­ні свід­че­н­ня про культ яй­ця ся­га­ють ци­ві­лі­за­цій, що існу­ва­ли по­над 3000 ро­ків то­му. Най­дав­ні­ші ар­те­фа­кти на­ле­жать єги­пет­ським і ну­бій­ським по­хо­ва­н­ням.

Справ­жній скарб з на­шої ми­нув­ши­ни — п’ят­де­сят ке­ра­мі­чних яєць-то­ро­хка­лець — ви­яви­ли на те­ри­то­рі­ях цен­траль­них обла­стей Укра­ї­ни. Зокре­ма, у 1908 ро­ці в се­лі Бро­вар­ки, що на Пол­тав­щи­ні, ар­хе­о­ло­ги Ві­кен­тій Хвой­ка і Сер­гій Ма­за­ра­кі під час роз­ко­пок мо­гиль­ни­ка схі­дно­слов’ян­сько­го по­се­ле­н­ня (V ст.) у но­гах по­кій­ни­ці зна­йшли гли­ня­не роз­пи­са­не яй­це. А про­фе­сор, до­слі­дник істо­рії Ва­силь Дов­жен­ко ра­зом з ар­хе­о­ло­га­ми Во­ло­ди­ми­ром Гон­ча­ро­вим і Ро­ма­ном Юрою при

до­слі­джен­ні кня­жо­го мі­ста Во­їнь на пра­во­му бе­ре­зі рі­чки Су­ли в се­лі Во­їн­ській Гре­блі — аж сім пи­са­нок.

Кан­ди­дат істо­ри­чних на­ук, етно­граф Ві­ктор Тка­чен­ко роз­по­від­ає: «У кін­ці ХІХ — на по­ча­тку ХХ століть пи­сан­кар­ство бу­ло по­ши­ре­не по всій те­ри­то­рії Укра­ї­ни, однак з при­хо­дом ра­дян­ської вла­ди по­ча­ло за­не­па­да­ти, адже пи­сан­ка вва­жа­ла­ся цер­ков­ним атри­бу­том, не­при­пу­сти­мим у ча­си дер­жав­ної про­па­ган­ди ате­ї­зму. У 1960– 1970-х ро­ках від­бу­ла­ся акти­ві­за­ція пи­сан­кар­ства у ме­жах За­хі­дної Укра­ї­ни, де роз­пи­са­ні ве­ли­ко­дні яй­ця по­ча­ли ви­го­тов­ля­ти на за­мов­ле­н­ня та про­да­ва­ти на яр­мар­ках. То­ді ж ма­со­во по­ши­ри­ли­ся де­рев’яні су­ве­нір­ні пи­сан­ки».

Про пи­сан­кар­ство як дав­ній та уні­каль­ний вид укра­їн­сько­го ми­сте­цтва впер­ше за­го­во­рив ар­хе­о­лог, етно­граф та му­зе­є­зна­вець Фе­дір Вовк. У 1874 ро­ці на ІІІ ар­хе­о­ло­гі­чно­му з’їзді у Ки­є­ві він на­го­ло­сив на ва­жли­во­му зна­чен­ні пи­сан­ко­вих узо­рів під час до­слі­дже­н­ня укра­їн­сько­го на­ро­дно­го ор­на­мен­ту.

Че­рез 113 ро­ків, у 1987 ро­ці, у мі­сті Ко­ло­миї, що на Іва­но-Фран­ків­щи­ні, у цер­кві Бла­го­ві­ще­н­ня від­крив­ся пер­ший у сві­ті Му­зей пи­сан­ко­во­го роз­пи­су — Му­зей «Пи­сан­ка». У 2000 р. тут збу­до­ва­но спе­ці­аль­не при­мі­ще­н­ня, ча­сти­ною яко­го є пам’ятник пи­сан­ці зав­ви­шки 13,5 ме­трів.

ЧО­МУ РОЗПИСУВАЛИ НА САМОТІ?

Ожив­ле­ні «спів­ом» пта­хів, за­сі­я­ні кві­та­ми, оздо­бле­ні гео­ме­три­чни­ми ві­зе­рун­ка­ми — для мо­ло­ді пи­сан­ки сим­во­лі­зу­ва­ли ко­ха­н­ня; для го­спо­да­рів, які яє­чне лу­шпи­н­ня ки­да­ли на дах ха­ти, — ще­дрі вро­жаї на по­лі та до­бро­бут у ро­ди­ні; а для на­ро­дних ці­ли­те­лів слу­жи­ли уні­вер­саль­ни­ми лі­ка­ми, яки­ми «ви­ка­чу­ва­ли» хво­ро­би. То­му до ви­бо­ру ко­льо­ру і зна­ку в ор­на­мен­ті, дня та мі­сця роз­пи­су здав­на ста­ви­лись ду­же від­по­від­аль­но, адже усі ці фа­кто­ри впли­ва­ли на ре­зуль­тат ро­бо­ти.

Ві­ктор Тка­чен­ко по­яснює: «Пи­са­ти пи­сан­ки роз­по­чи­на­ли з дру­гої по­ло­ви­ни Ве­ли­ко­дньо­го по­сту, а най­біль­ше їх ви­го­тов­ля­ли у че­твер і п’ятни­цю пе­ред Па­схою. За­йма­ли­ся цим пе­ре­ва­жно жінки і, як пра­ви­ло, на самоті, бо ві­ри­ли, що цей про­цес не має ба­чи­ти ні­хто сто­рон­ній. Пи­сан­ки ви­го­тов­ля­ли та­кож у мо­на­сти­рях, зо­бра­жа­ю­чи на них ре­лі­гій­ні сю­же­ти. На Ве­лик­день пи­сан­ки та кра­шан­ки освя­чу­ва­ли у цер­кві, а по­тім ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли для при­кра­ша­н­ня осель, у ве­ли­ко­дніх іграх або з ри­ту­аль­ною чи ма­гі­чною ме­тою».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.