ПСИХОЛОГІЯ

ЛЮ­ДИ­НА ПО­ГА­НО ПОЧУВАЄТЬСЯ, АЛЕ ЛІКАРЯМ НЕ ВДАЄТЬСЯ З’ЯСУВАТИ ПРИ­ЧИ­НИ — ФІЗІОЛОГІЧНОЇ. НЕДУГА НА­СПРАВ­ДІ МО­ЖЕ БУ­ТИ «НАДУМАНОЮ»… АЛЕ НЕ ПЛУТАЙТЕ СИМУЛЯЦІЮ ІЗ ПСИХОСОМАТИКОЮ!

Zhinka - - Тема Номера -

Хво­ро­би, які ми ви­би­ра­є­мо

Ча­сто ми са­мі не­се­мо від­по­від­аль­ність як за свої хво­ро­би, так і за своє оду­жа­н­ня».

На­у­ка до­сі ви­вчає про­це­си, зав­дя­ки яким си­гна­ли моз­ку пе­ре­да­ю­ться нер­во­вою си­сте­мою на­шо­му ті­лу. Ко­ли ці про­це­си по­ру­шу­ю­ться, ви­ни­ка­ють нев­ро­ло­гі­чні за­хво­рю­ва­н­ня, зокре­ма роз­сі­я­ний скле­роз, ін­сульт, мі­грень чи епі­ле­псія. Але іно­ді при­чи­ни не­ду­ги не є на­стіль­ки оче­ви­дни­ми, хо­ча та­кож по­хо­дять з го­ло­ви, то­чні­ше — з під­сві­до­мо­сті. Зв’яз­ку між фі­зіо­ло­гі­чни­ми про­я­ва­ми і дум­ка­ми та по­чу­т­тя­ми не оскар­жує на­віть офі­цій­на ме­ди­ци­на. А де­які пси­хо­те­ра­пев­ти доводять, що пси­хо­ло­гі­чні витоки має чи не ко­жна хво­ро­ба. Здав­на вва­жа­ло­ся, що все, що впли­ває на мо­зок, впли­ває і на ті­ло. Але у 17 ст. ме­ди­ки та вче­ні роз­ді­ли­ли дві не­за­ле­жні скла­до­ві лю­ди­ни: ті­ло і ро­зум. Від­по­від­но, хво­ро­би бу­ли або ду­шев­ні, або ті­ле­сні, і лі­ку­ва­ли їх аб­со­лю­тно рі­зни­ми спосо­ба­ми. Ни­ні ж по­вер­та­є­ться тен­ден­ція до зці­ле­н­ня ду­ші й ті­ла лю­ди­ни як єди­но­го ці­ло­го.

ПРО­БЛЕ­МИ З ГО­ЛО­ВИ

При­кла­дів то­го, як ро­зум впли­ває на ті­ло, ба­га­то. Сльо­зи — це фі­зіо­ло­гі­чна ре­а­кція на по­чу­т­тя. На­ше облич­чя ра­пто­во чер­во­ніє, ко­ли кро­во­но­сні су­ди­ни го­ло­ви та шиї роз­ши­рю­ю­ться, кро­во­обіг по­си­лю­є­ться і до ка­пі­ля­рів при­ли­ває біль­ше кро­ві. Ця мит­тє­ва й не­кон­тро­льо­ва­на фі­зи­чна змі­на по­мі­тна на по­верх­ні шкі­ри, але во­на від­обра­жає наш вну­трі­шній стан — збен­те­же­н­ня, гнів, со­ром, пе­ре­ляк, ра­дість.

По­ня­т­тя пси­хо­со­ма­ти­ки озна­чає ті­ле­сні сим­пто­ми й за­хво­рю­ва­н­ня, що ви­ни­ка­ють з пси­хо­ло­гі­чних при­чин. Сльо­зи та по­чер­во­ні­н­ня облич­чя — це та­кож пси­хо­со­ма­ти­чні ре­а­кції, але во­ни є зви­чни­ми і нор­маль­ни­ми. Тіль­ки то­ді, ко­ли пси­хо­со­ма­ти­чні ре­а­кції ви­хо­дять за ме­жі зви­чай­них і так чи іна­кше по­ру­шу­ють зда­тність ор­га­ні­зму фун­кціо­ну­ва­ти, ви­ни­кає за­хво­рю­ва­н­ня.

Пси­хо­со­ма­ти­чні роз­ла­ди — це ста­ни, за яких лю­ди­на стра­ждає че­рез яв­ні фі­зи­чні про­я­ви не­зду­жа­н­ня, що не під­да­ю­ться по­яснен­ню з ме­дич­

ної то­чки зо­ру: ана­лі­зи, до­слі­дже­н­ня, огля­ди не ви­яв­ля­ють жо­дних від­хи­лень від нор­ми чи па­то­ло­гій. Зви­чай­но, не всі сим­пто­ми, яких не мо­жуть по­ясни­ти лі­ка­рі, обов’яз­ко­во ма­ють бу­ти пси­хо­со­ма­ти­чни­ми. Так, чи­ма­ло ві­ру­сних ін­фе­кцій не по­зна­ча­ю­ться на ре­зуль­та­тах за­галь­них ана­лі­зів. В ін­ших ви­пад­ках, скар­ги на по­га­не са­мо­по­чу­т­тя під­твер­джу­ю­ться ме­ди­чни­ми те­ста­ми, але при­чи­ни, як і ді­а­гноз, за­ли­ша­ю­ться нез’ясо­ва­ни­ми. Ма­буть, пев­ні за­хво­рю­ва­н­ня зав­жди бу­дуть по­за ме­жа­ми на­у­ко­вих знань. Що­ро­ку вче­ні зна­хо­дять об­ґрун­ту­ва­н­ня ра­ні­ше не­по­ясню­ва­них по­ру­шень на­шо­го здо­ров’я. І, тим не мен­ше, пов­ся­кчас бу­дуть па­ці­єн­ти, за­хво­рю­ва­н­ня яких не мо­жна ви­зна­чи­ти су­то фі­зіо­ло­гі­чни­ми фа­кто­ра­ми, оскіль­ки во­ни пов­ні­стю чи час­тко­во ви­кли­ка­ні фа­кто­ра­ми пси­хо­ген­ни­ми чи по­ве­дін­ко­ви­ми.

НЕ­ДУ­ГИ, ЩО МИ ВИ­БИ­РА­Є­МО…

У сучасному су­спіль­стві по­ши­ре­на дум­ка, що по­зи­тив­не ми­сле­н­ня мо­же по­лі­пши­ти на­ше са­мо­по­чу­т­тя. На­справ­ді чи­ма­ло жит­тє­вих істо­рій до­во­дить, що опти­мізм і ві­ра в оду­жа­н­ня до­по­ма­гає хво­рим здо­ла­ти на­віть ду­же сер­йо­зні не­ду­ги. Але біль­шість з нас на­віть не уяв­ляє, як ча­сто ми ро­би­мо зво­ро­тне — не­сві­до­мо про­во­ку­є­мо хво­ро­би сво­ї­ми дум­ка­ми.

Пси­хо­со­ма­ти­чні ста­ни — це ті­ле­сні про­я­ви, що ма­ску­ють емо­цій­ні роз­ла­ди. Суть та­ких за­хво­рю­вань — при­хо­ва­ти істин­ні витоки хво­ро­би за фі­зіо­ло­гі­чни­ми сим­пто­ма­ми, то­му й лю­ди­на рад­ше звер­та­є­ться до лі­ка­ря, аніж до пси­хо­ло­га. Утім наш ор­га­нізм про­во­кує не­зду­жа­н­ня, аби у та­кий спо­сіб си­гна­лі­зу­ва­ти про на­яв­ність пси­хо­ло­гі­чних про­блем, що по­тре­бу­ють ви­рі­ше­н­ня. Ті­ле­сно­орі­єн­то­ва­ні пси­хо­ло­ги, до то­го ж, вва­жа­ють, що будь­яка хво­ро­ба мо­же ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся на­ми як спо­сіб від­по­чи­ти чи уни­кну­ти чо­гось не­при­єм­но­го (ви­зна­н­ня про­ви­ни, ви­рі­ше­н­ня кон­флі­кту, ви­ко­на­н­ня скла­дно­го зав­да­н­ня) або, нав­па­ки, щоб отри­ма­ти щось ба­жа­не (тур­бо­ту, від­по­чи­нок, ува­гу).

Брон­хі­аль­на астма, ви­раз­ка шлун­ка і два­над­ця­ти­па­лої ки­шки, есен­ці­аль­на ар­те­рі­аль­на гі­пер­тен­зія, іше­мі­чна хво­ро­ба сер­ця, біль го­ло­ви і бо­льо­вий

син­дром за­га­лом, цукро­вий ді­а­бет, рев­ма­ти­чний ар­трит, за­па­мо­ро­че­н­ня, ве­ге­та­тив­ні роз­ла­ди, ней­ро­дер­міт, ти­ре­о­то­кси­коз — не­пов­ний пе­ре­лік ді­а­гно­зів, за яких пси­хо­со­ма­ти­чний фа­ктор є ви­зна­чаль­ним. Основ­ни­ми озна­ка­ми, що вка­зу­ють на пси­хо­со­ма­ти­чну при­ро­ду за­хво­рю­ва­н­ня мо­же бу­ти від­су­тність покращення пі­сля кур­су лі­ку­ва­н­ня, ча­сті ре­ци­ди­ви та мно­жин­ність сим­пто­мів.

ЗБАГНУТИ І ПРИЙНЯ­ТИ

Пси­хо­со­ма­ти­чна хво­ро­ба по­стає, ко­ли наш ро­зум вба­чає у цьо­му єди­ний на да­ний мо­мент спо­сіб за­ра­ди­ти пев­ній си­ту­а­ції. З огля­ду на це, як не див­но, з та­ко­го ста­ну мо­жна скористатися. На­ша сві­до­мість ні­би під­ка­зує, на які вну­трі­шні про­бле­ми на­ле­жить звер­ну­ти ува­гу, і при­му­шує за­ми­сли­ти­ся, чого на­справ­ді нам бракує. Утім ви­бір «хво­рі­ти чи не хво­рі­ти» від нас не за­ле­жить. Йо­го ро­бить за нас під­сві­до­мість.

Тож, аби уни­кну­ти «на­ду­ма­них» хво­роб, нам вар­то вча­сно до­слу­ха­ти­ся вну­трі­шньо­го го­ло­су. Ва­жли­во прийня­ти як факт, що основ­ні ре­сур­си зці­ле­н­ня і збереження здо­ров’я — все­ре­ди­ні нас, і на­ма­га­ти­ся зро­би­ти своє жи­т­тя ма­кси­маль­но ком­фор­тним. Ро­зі­бра­ти­ся у сво­їх по­чу­т­тях і ба­жа­н­нях, на­вчи­ти­ся го­во­ри­ти про те, що не­по­ко­їть, зна­йти мо­жли­во­сті за­до­воль­ни­ти свої по­тре­би. Зре­штою, на­вчи­ти­ся при­йма­ти те, що нам не під­вла­дне, і змі­ню­ва­ти на кра­ще те, що у на­ших си­лах. І лю­би­ти се­бе та­ки­ми, які ми є.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.