ОЧЕВИДНЕ-НЕЙМОВІРНЕ

У КО­ЖНОЇ ТВАРИНИ НА ПЛАНЕТІ Є МАТИ. АЛЕ ПРИРОДА СТВО­РИ­ЛА ЇХ ТАКИМИ РІ­ЗНИ­МИ!

Zhinka - - ЖІНКА -

Аби на­да­ти по­том­ству пу­тів­ку в жи­т­тя, ці ма­ми го­то­ві на все!

Про­це­си за­ча­т­тя, на­ро­дже­н­ня та ви­хо­ва­н­ня на­щад­ків у рі­зних біо­ло­гі­чних ви­дів по­де­ку­ди настільки від­рі­зня­ю­ться, що, зда­є­ться, ево­лю­ція екс­пе­ри­мен­тує, ви­га­ду­ю­чи яко­мо­га біль­ше ва­рі­ан­тів. Але від тих, хто ва­жить кіль­ка мі­лі­гра­мів, до тих, хто ва­жить ці­лі тон­ни, — усі ма­ми так чи іна­кше дба­ють про те, аби по­том­ство «отри­ма­ло пу­тів­ку в жи­т­тя».

КОЛИСКА

ДЛЯ КЕНГУРЕНЯ

9 мі­ся­ців, до яких ми зви­кли, — то ба­га­то чи ма­ло? Усе від­но­сно! У сам­ки опо­су­ма ва­гі­тність три­ває близь­ко 12 днів, у сло­ни­хи — близь­ко 2 ро­ків. Але й цих най­біль­ших ссав­ців су­хо­до­лу ви­пе­ре­джає не­ве­ли­чка істо­та — аль­пій­ська са­ла­ман­дра. У за­ле­жно­сті від ви­со­ти, на якій во­на ме­шкає, ця яй­це­жи­во­ро­дна ам­фі­бія ви­тра­чає на весь про­цес ви­но­шу­ва­н­ня по­том­ства до трьох ро­ків. Спра­ва у тім, що ви­со­ко в го­рах во­ло­го й хо­ло­дно, а їжі зов­сім не­ба­га­то — і са­ла­ман­дра збе­рі­гає актив­ність еко­ном­но, про­тя­гом не­дов­го­го те­пло­го се­зо­ну. А її май­бу­тні діти з’яв­ля­ю­ться на світ пра­кти­чно пов­ні­стю сфор­мо­ва­ни­ми осо­би­на­ми.

Тут, до ре­чі, природа роз­ді­ли­ла ви­ди за пев­ним прин­ци­пом. На­при­клад, у кен­гу­ру на­ро­джу­є­ться настільки без­по­мі­чне ма­ля, що во­но, мо­жна ска­за­ти, ще є ем­бріо­ном: один грам, два сан­ти­ме­три, зов­сім го­ле й слі­пе. У зов­ні­шній сум­ці во­но до­но­шу­є­ться ще мі­ся­ців із ві­сім. При цьо­му у са­ми­ці кен­гу­ру

за­ле­жно від ві­ку її ди­ти­ни ви­ро­бля­є­ться аж чо­ти­ри ви­ди мо­ло­ка. «Не­до­ро­з­ви­не­ни­ми» пе­ре­ва­жно на­ро­джу­ю­ться ма­ля­та у тва­рин з по­рів­ня­но ве­ли­кою го­ло­вою, бо іна­кше по­ло­ги ста­ли б над­то важ­ки­ми та не­без­пе­чни­ми.

А ось ко­пи­тні на­ро­джу­ю­ться пра­кти­чно са­мо­стій­ни­ми: зря­чи­ми, з во­ло­ся­ним по­кро­вом — і вже скоро мо­жуть са­мі йти за ма­мою. Адже їм по­трі­бна ма­кси­маль­на й по­стій­на го­тов­ність ря­ту­ва­ти­ся від хи­жа­ків.

Які ж умі­н­ня має но­во­на­ро­дже­на лю­ди­на? Во­на ба­чить нав­ко­ли­шній світ, мо­же ре­а­гу­ва­ти на рух об’єктів, чує го­ло­си (ви­рі­зня­ю­чи з-по­між них ма­мин!) і від­чу­ває їхні ін­то­на­ції — на­віть мо­же тро­шки «пов­за­ти», по­су­ва­ю­чись до ма­те­рин­ських гру­дей. Пси­хо­ло­ги твер­дять, що не­мов­ля, яке ні­би «ще ні­чо­го не ро­зу­міє», пев­ним чи­ном ре­а­гує на різні ви­ди «по­ві­дом­лень» (на­при­клад, рі­дна для йо­го ба­тьків мо­ва ви­кли­кає енер­гій­ні­ше смо­кта­н­ня). А ті діти, ко­трі слу­ха­ли каз­ки ще у «не­сві­до­мо­му» ві­ці, по­чи­на­ють го­во­ри­ти ра­ні­ше.

ЩАСТЯ, ПРО­БЛЕ­МИ І ЗМІ­НА ПРІОРИТЕТІВ

«Ма­те­рин­ство дає но­ву на­со­ло­ду та щастя», — так ка­жуть ба­га­то жі­нок, і це по­ясню­є­ться на­у­ко­во. Хо­ча б тим фа­ктом, що під­ви­ще­н­ня рів­ня гор­мо­ну окси­то­ци­ну в кро­ві ви­кли­кає по­си­ле­н­ня по­чу­т­тя за­до­во­ле­н­ня, до­ві­ри і спо­кою — і по­сла­бле­н­ня стра­хів і три­вог. Але про­це­си, що сто­су­ю­ться по­яви но­вої лю­ди­ни, не та­кі про­сті й «лі­ній­ні». Пі­сля ща­сли­вої по­дії з ма­тір’ю мо­жуть тра­пля­ти­ся й ста­ни, які по­тре­бу­ють ме­ди­чної до­по­мо­ги: на­при­клад, пі­сля­по­ло­го­ві де­пре­сії або пси­хо­зи. Іде­ться не стіль­ки про те, щоб за­зда­ле­гідь ля­ка­ти­ся мо­жли­вих пси­хо­емо­цій­них роз­ла­дів, скіль­ки про те, аби ро­зу­мі­ти, що пев­ні ста­ни за­ле­жать не від сту­пе­ня на­шої «іде­аль­но­сті» та «пра­виль­но­сті», а від хі­мі­чних про­це­сів ор­га­ні­зму — і на­то­мість со­ро­ми­тись їх та на­ма­га­ти­ся при­хо­ва­ти, слід звер­та­ти­ся по фа­хо­ву до­по­мо­гу. Про при­ро­дність пі­сля­по­ло­го­вої де­пре­сії пев­ною мі­рою свід­чить і те, що по­ді­бне тра­пля­є­ться не тіль­ки у лю­дей. Ве­те­ри­на­рам, ска­жі­мо, до­бре ві­до­мі схо­жі ста­ни у со­бак. На­у­ков­ці вва­жа­ють, що при­чи­ною та­кої по­ве­дін­ки у тва-

«Не­до­ро­з­ви­не­ни­ми» пе­ре­ва­жно на­ро­джу­ю­ться ма­ля­та у тва­рин з по­рів­ня­но ве­ли­кою го­ло­вою, бо іна­кше по­ло­ги ста­ли б над­то важ­ки­ми та не­без­пе­чни­ми».

ри­ни мо­же бу­ти від­су­тність у її ди­тин­стві ма­те­рин­сько­го пі­клу­ва­н­ня.

Три­ва­лий час існу­вав сте­ре­о­тип, ні­би жін­ка під час ва­гі­тно­сті та пі­сля по­ло­гів стає менш тя­му­щою — і він на­справ­ді є тіль­ки по­ши­ре­ним мі­фом. До­слі­дже­н­ня вче­них по­ка­зу­ють, що ма­те­рин­ство дій­сно при­зво­дить до певних стру­ктур­них змін у моз­ку. Але ці змі­ни, що сти­му­лю­ють ма­те­рин­ську по­ве­дін­ку та біль­ше зо­се­ре­джу­ють лю­ди­ну на най­го­лов­ні­шо­му «об’єкті», не зни­жу­ють, а у де­чо­му під­ви­щу­ють ро­зу­мо­ві зді­бно­сті. У певних ча­сти­нах моз­ку збіль­шу­є­ться об’єм сі­рої ре­чо­ви­ни. Мо­зок ма­те­рі швид­ше обро­бляє вхі­дну ін­фор­ма­цію. Змі­ни у пре­фрон­таль­ній ко­рі до­по­ма­га­ють ро­би­ти кіль­ка справ одно­ча­сно. Скар­ги ж на по­гір­ше­н­ня пам’яті та кон­цен­тра­ції рад­ше ви­кли­ка­ні гор­мо­наль­ни­ми змі­на­ми та при­ро­дною вто­мою. Ці­ка­во, що на­віть ко­ли ва­гі­тні жін­ки та мо­ло­ді ма­те­рі на те­сту­ва­н­нях по­ка­зу­ють та­кі са­мі ре­зуль­та­ти, як і всі ін­ші, во­ни усе ж вва­жа­ють, бу­цім­то їхня пам’ять та ін­те­ле­кту­аль­ні зді­бно­сті «не та­кі ви­со­кі».

ВИХОВУЄМО РАЗОМ

Усі жи­ві істо­ти пі­клу­ю­ться про по­том­ство. Про­сто це мо­же мати рі­зний про­яв — як у більш зви­чний для нас, лю­дей, спо­сіб, так і в ін­ші. На­при­клад, най­про­сті­ший ар­гу­мент на ко­ристь «під­сві­до­мої тур­бо­ти» — те, що роз­мно­же­н­ня най­ча­сті­ше від­бу­ва­є­ться тіль­ки в умо­вах, спри­я­тли­вих для май­бу­тніх ма­лю­ків (до­ста­тньо те­пла, їжі). Рі­зни­ця у по­тре­бах до­ро­слих та ма­ле­чі бу­ває та­кою сут­тє­вою, що для то­го, аби ді­ста­ти­ся опти­маль­но­го мі­сця, май­бу­тнім батькам до­во­ди­ться до­ла­ти ду­же ве­ли­кі від­ста­ні. Ло­со­сі, про­пли­ва­ю­чи ти­ся­чі кі­ло­ме­трів із со­ло­но­го оке­а­ну до прі­сної рі­чко­вої во­ди, на­віть не хар­чу­ю­ться у до­ро­зі — і ги­нуть одра­зу пі­сля не­ре­сту. Ще один вра­жа­ю­чий при­клад «са­мо­по­жер­тви» за­ра­ди по­том­ства у жи­вій при­ро­ді де­мон­стру­ють де­я­кі ви­ди па­ву­ків: пі­сля ви­лу­пле­н­ня па­ву­ча­та у бу­кваль­но­му сен­сі з’їда­ють сам­ку-ма­му, та­ким чи­ном отри­му­ю­чи своє пер­ше хар­чу­ва­н­ня.

Ду­же зво­ру­шли­ве при­ро­дне яви­ще що­до тур­бо­ти про ди­тин­чат — те, що її го­то­ві на­да­ти не тіль­ки са­мі біо­ло­гі­чні ма­ту­сі. Ві­до­мо стіль­ки ви­пад­ків «уси­нов­ле­н­ня» тва­ри­на­ми пред­став­ни­ків ін­ших ви­дів! Вам і са­мим, мо­жли­во, до­во­ди­ло­ся зу­стрі­ча­ти кі­шку, яка ви­го­до­вує оси­ро­ті­ле ще­ня ба на­віть «ви­хо­вує» гу­се­ня. Одна з най­більш вра­жа­ю­чих — істо­рія ле­ви­ці Ка­му­ньяк, яка до­бро­віль­но дба­ла про ші­стьох ма­лят ан­ти­ло­пи. При то­му, що вза­га­лі-то у при­ро­ді для най­силь­ні­ших хи­жа­ків їхній вид є їжею.

Чи­ма­ло тва­рин ор­га­ні­зо­вує спіль­ний до­гляд за по­том­ством. Ста­до ко­пи­тних утво­рює за­хи­сні «кіль­ця» дов­ко­ла мо­ло­дня­ку, су­ри­ка­ти ді­ля­ться на гру­пи — по­ки одні опі­ку­ю­ться ма­ли­ми, ін­ші пе­ре­бу­ва­ють на вар­ті. Об’єд­ну­ють свої зу­си­л­ля, ви­хо­ву­ю­чи по­том­ство, щу­ри, ба на­віть кро­ко­ди­ли, а мав­пи ма­ють спе­ці­аль­ні «ясла». Це ко­ри­сно не тіль­ки з огля­ду на без­пе­ку, але й що­до роз­ви­тку: у ве­ли­ких ко­ле­кти­вах діти швид­ше вча­ться пе­ре­йма­ти в до­ро­слих ва­жли­ві у жит­ті ти­пи по­ве­дін­ки.

Аль­пій­ська са­ла­ман­дра

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.