РЕДАКЦІЙНОЇ ПО­ШТИ

ВІД­ПО­ВІД­АЛЬ­НІСТЬ ЗА­ГА­ЛУ ЗА­ЛЕ­ЖИТЬ ВІД КО­ЖНО­ГО З НАС — ЗАЯВЛЯЮТЬ ЗІРКОВІ ГОСТІ НА­ШО­ГО НОМЕРА. І МИ НЕ МО­ЖЕ­МО НЕ ПО­ГО­ДИ­ТИ­СЯ. АДЖЕ ЗА­ДЛЯ УСПІШНОГО І ПЕРСПЕКТИВНОГО МАЙ­БУ­ТНЬО­ГО КРА­Ї­НИ, ЗМІ­НИ ПОТРІБНІ ВЖЕ ЗА­РАЗ.

Zhinka - - Тема Номера - (З від­гу­ків на на­шій сто­рін­ці у Facebook)

Одно­го дня я ду­же зра­ді­ла,ко­ли зна­йшла ва­шу сто­рін­ку в ін­тер­нет про­сто­рі. Адже «Жін­ка» — це жур­нал ро­дом з мо­го ди­тин­ства, який був мо­єю на­стіль­ною кни­гою, я обо­жню­ва­ла той день, ко­ли по­штар при­но­сив жур­нал. У ме­не був свій ри­ту­ал: спо­ча­тку я йо­го ню­ха­ла, а по­тім дов­го роз­див­ля­ла­ся ти­туль­ну сто­рін­ку, а вже по­тім пе­ре­чи­ту­ва­ла весь жур­нал від «а» до «я»... Щи­ро дя­кую вам, що ви є і що не­се­те ці­ка­ву ін­фор­ма­цію!

Ми­ро­сла­ва УЛЬЯНІНА, ве­ду­ча («Зва­же­ні та ща­сли­ві», СТБ):

— Май­бу­тнє кра­ї­ни ба­чу одно­зна­чно по­зи­тив­ним і пер­спе­ктив­ним. Лю­ди, ко­трі ме­не за­раз ото­чу­ють, ду­же ді­є­ві, актив­но на­ма­га­ю­ться змі­ни­ти кра­ї­ну і ро­блять це зі зна­н­ням спра­ви. Во­ни ін­ші, зов­сім не схо­жі на пред­став­ни­ків то­го покоління, яке бу­ло до них.

Що пер­шо­чер­го­во по­трі­бно змі­ни­ти? Нав­чи­ти­ся бра­ти на се­бе від­по­від­аль­ність за вла­сні вчин­ки. Ба­га­то хто звик ке­ру­ва­ти­ся по­зи­ці­єю: «моя ха­та скраю — ні­чо­го не знаю». По­трі­бно від неї від­хо­ди­ти, пра­цю­ва­ти над сво­єю по­ве­дін­кою й куль­ту­рою спіл­ку­ва­н­ня. Усе ж ду­же про­сто: по­водь­ся так, як хо­чеш, аби по­во­ди­ли­ся з то­бою ін­ші.

Одна з най­кра­щих остан­ніх ін­но­ва­цій — вве­де­н­ня без­ві­зу. Бе­зві­зо­вий ре­жим на­дає мо­жли­вість від­ві­ду­ва­ти ін­ші кра­ї­ни, від­кри­ва­ти для се­бе но­ві го­ри­зон­ти й куль­ту­ри. А куль­тур­ний обмін ду­же ва­жли­вий для ко­жно­го з нас.

Я впев­не­на, що змі­ни в кра­ї­ні за­ле­жать від лю­дей та їхньо­го ви­хо­ва­н­ня. Хо­чеш щось змі­ни­ти — по­чни з се­бе. Те, що нас зро­бить успі­шні­ши­ми, —

Ан­на САГАЙДАЧНА, актри­са (се­рі­ал «Крі­па­чка», СТБ)

— На­шу кра­ї­ну в май­бу­тньо­му ба­чу про­цві­та­ю­чою й чи­стою. Для ме­не це ду­же ва­жли­вий мо­мент! Аби змі­ни від­бу­ли­ся якнай­швид­ше, су­ціль­на без­від­по­від­аль­ність по­вин­на змі­ни­ти­ся на від­по­від­аль­ність за­га­лу. Якось не­дав­но я їха­ла за мі­сто, і всю до­ро­гу во­дій їв льо­дя­ни­ки, від­кри­вав здо­ро­вий спо­сіб жи­т­тя, який куль­ти­ву­є­ться в ро­ди­ні й при­ще­плю­є­ться ди­ти­ні зма­ле­чку. Чи­ма­ло лю­дей тіль­ки ни­ні, уже у сві­до­мо­му ві­ці, по­ча­ли ці­ка­ви­ти­ся спор­том і пра­виль­ним хар­чу­ва­н­ням, ро­зу­мі­ю­чи, на­скіль­ки це ва­жли­во. Але впев­не­на, що сво­їх ді­тей во­ни ви­хо­ву­ва­ти­муть пра­виль­но. ві­кно й ви­ки­дав з ньо­го обгор­тки. Так три­ва­ло, до­ки я не зро­би­ла во­ді­є­ві за­ува­же­н­ня й не за­про­по­ну­ва­ла від­да­ти обгор­тки ме­ні. Якщо він не мо­же їх ви­ки­ну­ти у смі­тник, це зро­блю я. Не ро­зу­мію лю­дей, які за­смі­чу­ють свою кра­ї­ну!

До ре­чі, про смі­т­тя. Нам обі­ця­ли вста­но­ви­ти скрізь спе­ці­аль­ні ба­ки для сор­ту­ва­н­ня від­хо­дів. Мо­же, десь во­ни й з’яви­ли­ся, але я їх не ба­чу. Для чо­го ці пу­сті обі­цян­ки?

Я вже рік за кер­мом, і ду­же ра­да, що пар­ку­ва­ти ав­тів­ки у цен­трі сто­ли­ці за­бо­ро­ни­ли. Але ж у та­ко­му ра­зі по­трі­бно зро­би­ти пар­ков­ки! Бо в лю­дей не­має ін­шо­го ви­хо­ду: во­ни за­ли­ша­ють ма­ши­ни там, де є віль­не мі­сце — аби тіль­ки по­лі­ція не впі­йма­ла.

Що­прав­да, є і при­єм­ні но­во­вве­де­н­ня. Чу­ла, що в Оде­сі зро­би­ли «зе­бри» на до­ро­гах, ко­трі під­сві­чу­ю­ться вве­че­рі. Оце кру­то! Бу­ло б до­бре, аби і в Ки­є­ві та­кі з’яви­ли­ся. Але пра­виль­ні іні­ці­а­ти­ви в на­шій кра­ї­ні на дер­жав­но­му рів­ні під­три­му­ю­ться рід­ко.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.